На межі розбрату та зради

Іван ЗАХАРЧЕНКО,
член НСПУ, Київська обл.

Розбрат і зрада — трагічні сторінки нашої історії. Не заглиблюватимемося у них, бо й сьогодні на тій межі стовбичать люди, які показують приклад розбрату і зради. Відвертаймося від таких, вони, мов безумці, йдуть дорогою зла, земля під ними вгинається, не хоче їх тримати.
Тому ніхто не здивувався, що на тій межі опинилася людина, яка запевняла, що вона буцімто потрібна Україні. Тепер стоїть перед Україною і полохливо кліпає очима. Сором можна перекліпати, а ганьбу — ніколи.
Коли люд бідує, терпить кривду і знущання, владні чини, які розуміють це, ніколи не накинуться на мову, аби пошматувати духовне тіло народу. Ми невпинно сповзаємо до прірви, але не все мудро зважуємо — терези розуму зіпсовані. Аби пришвидшити трагедію, ківалови й колесніченки прагнуть зруйнувати мовну основу нашого існування. Тоді їм буде легше душити нас.
Істинно ті, що показують свої ікла, ніколи не спізнають, що таке мова повна чарів своїх, ким і з якого матеріалу вона зіткана? Тут потрібно великого серця, а хто має його, не стане топтати мовний Едем, а зберігатиме і шануватиме його Божественну суть.
Та присмалена гріхами еліта не сподівалася, що мова, яку надумали ув’язнити, здатна одним словом пробудити народний гнів, що не затихає і досі. Хай стережуться, вогнище, яке самі розпалили, спопелить їх. І час розплати настане. Люди змучилися терпіти і жити на руйновищах, а владному молоху, що лютує, не віддамо у жертву рідну мову.
Дратує сказане головним диригентом регіоналів: “Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят…” Це не мова державного мужа, а шулерський “язык” ватага, що служить боввану, якого вважають неперевершеним. Насправді він слабкий, та ще слабкіші ті, що гнуться і догоджають. Тому словесна самовпевненість пана Чечетова поспішна і провальна. “Тушок” і народних перекинчиків, може, й розводите “как котят”, але народ, ще стоїть за вашими спинами, не розвести. Це твердиня, нескорена міць, об яку розбиваються ще й лихіші задуми.
Інколи здається, що за тріумфальним помахом руки, гряне команда: “Братва, вперед!”, але головна “братва” не сидить там, у неї власні клопоти, все передоручили тренованим кнопкодавам, які, мов заведені, натискають потрібну… У такий нехлюйський, безвідповідальний спосіб вирішують долю країни, народу і кожної людини.
Поруч із кнопкодавами дислокуються червоні лицедії, що постійно у живе тіло країни заганяють свої отруйні жала. Брехня і продажність — головна тактика їхнього виживання. Ми натерпілися, зазнали від них мук і страждань, але шкода, що не поквиталися з ними. Тепер вони безчинствують, проявляють бандитські замашки — хапати за горло й душити. Спадковість! Більше 70-ти літ чинили жорстокі репресії впереміш із облудною брехнею про світле майбутнє. Ось і маємо його! Сьогодні, лізучи до влади, щоб чинити безладдя, використовують із більшовицького арсеналу потріпані гасла і фрази, аби затовкти, затуркати ними змучений люд.
Правда, тепер вони ніщо, лакеї, котрих використовують у своїх цілях темні сили. Слугуючи їм, чинять провокації, на своїх збіговиськах помпезно вшановують злочинців минулого віку, що чекають народного суду. Невинно пролита кров не прощається…
Таким, звісно, не потрібна наша мова. Вони, скаженіючи, разом із затятими русифікаторами, тягнуть Україну на Голготу. Прагнуть, як то було, все перекрутити, перевернути сторчма. Жовчна захланність надто шкодить нашій суверенності. Та оце бродіння, оцю штучну стихію збурення міг би одним пальцем погамувати гарант держави. Але він не в той бік дивиться. Вичікує. Однак Росія, що пильнує Україну, мов кіт спійману мишу, не поспішає поцінувати старання яничарів.
Зараз, перед обличчям загрози, нам слід єднатися, зміцнювати національні позиції, бо життя без рідної мови може стати нашим кінцем. Двомовність — трутизна, що неодмінно спричинить двоєдушність, і Вкраїна перетвориться на Вавілон. Ми й так занепали, а такого розгардіяшу, що відбувається нині, не було віками. Україну загризали до кісток. Пожежа не накоїла б такої шкоди, якої завдали свої продажні вкупі з приблудною сволотою. Їм не терпиться, риють під нашу землю і мову. Будемо дрімати, візьмуть нас голими руками. Важкою буде доля наймитів.
Окрім усього, нас лишають єдиної можливості, аби державна мова стала запорукою єдності і незламності України та її народу. Задіяно ворохобні підступи й наміри. Людей, озлоблених життям, зводять лобами, дратують, цькують, а вони, де б стямитися, гризуться між собою, топчуть одне одного. Цей бедлам, що створює влада, впаде Божим каменем кари на неї. Бачать усі як “…вони хліб безбожжя їдять і вино грабежу попивають”.
Розкоші, через які вони забули про державу й суспільство, то праця обкрадених і знедолених. Дивишся на казкові маєтності й відчуваєш, що це не від Бога, а від диявола, що споганює людину, затьмарює розум і совість, пробуджує хижацькі інстинкти. І відбувається неймовірне, людина втрачає почуття міри, гребе, гребе, а їй все мало…
Думаєш: чи було щось подібне в цьому світі? Пригадується Чаушеску, румунський диктатор… Та пагубна невситимість, як би гарно не розпочиналась, має трагічний кінець.
Мене непокоїть молодь, яка не готова до рішучих дій. На стадіони, різні збіговиська приходять тисячі, а під Українським домом, який у цей грізний час мусив би вулканом вирувати, стоять одиниці, але невдержимих, справжніх і мужніх, що голодним протестом нагадують владі: зійдіть з дороги, недоруйновуйте Україну! Це не фальшиві корчагінці, вони переповнені любов’ю до своєї Вітчизни. За цієї темної години тільки молоді потрібно дбати і думати про завтрашній день, про своє майбутнє, яке нагло забрано й поглумлено.
Соціальна апатія, що нині вкорінюється, — ворог молодого духу. Вона стомлює серце, затьмарює розум, і людина не бачить і не чує омани, не повстає, не рятує себе від повзучого зла і напасті. Бездіяльність і нерішучість скорила, прив’ялила молоду паросль. А Вкраїна чекає молодої сили, живого духу, без яких їй не звестися на руїнах сліз і горя.
Моральний занепад — від лихого, який насаджують апологети світового панування: “Мы будем браться за людей с детских, юношеских лет, главную ставку будем делать на молодежь, станем разлагать, растлевать, развращать ее. Мы сделаем из них циников, пошляков, космополитов”.
Оця людиноненависницька маячня, що ходить світом, народилася не в світлій голові. Від неї, що споганює життя, слід відхрещуватись, як від злої сили, яка водить людей лабіринтом безнадії і безпросвіття. Люди не витримують, падають від алкоголю і наркотиків, грузнуть у болоті сексуальних розваг, приправлених СНІДом.
А де наші молоді таланти, новітні “інженери людських душ?” Де їхнє віще слово, гартоване у горнилі життя? Чому воно не працює на Україну? Саме та година, щоб воно пробудило нашу людність, не давало гнутися і падати. Не чути його, лине щось тривіальне…
Хвала Богові, що маємо титанів розуму і духу: І. Франка, Лесю Українку, Т. Шевченка. З ними певніше, ніж із сучасниками. Вони — наша розрада, наша духовна дорога, оберігаймо їх від почвар, що лаштують їм забуття. Хто нині живий стане замість них на варту Вкраїни? Ніби нікого й поставити. Збідніли ми на мудромовців і правдолюбів.
Інтелігенція і освітяни, що під табачниками, теж принишкли. Важко їм і на душі, і в житті. Сковані, незабезпечені, хоча й покликані вчити юні душі шанувати святині свого народу, збагачувати духовний світ, тягнутися до квіту мудрості, любові, добра…
Щось не виходить, гальмуються гарні пориви, плани, і прикладів захоплюючих нема. Гасла на кшталт “Бандитам тюрми!” травмує молоде покоління. Хіба не страшно? Життя серед бандитів, серед великої неправди споганює світлі думки і чисті мрії.
На завершення скажу: якщо ми коритимемося і слухатимемо ківалових—колесніченків, уготуємо собі дорогу до пекла. За природою ми не здатні, у нас нема таланту топтати чи зневажати чужу мову. Але щоб був спокій, не дратуйте і не принижуйте нас. Ми росли і розвивалися під гнітом. Цвіт нашої нації постійно вигублювали, а страх робив зрадників, або, як нині кажуть “тушок”, які, рятуючи свої шкури і привілеї, вкрили себе вічною ганьбою. Ставши незалежними, ми хочемо мати свою мову, бо маємо свою державу — Україну, але не вибороли української влади. Вибори — останній шанс позбутися рабства, очистити землю від всеїдної сарани. Чи настане той день? Настане, якщо боротимемося і перемагатимемо!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment