Той, хто приручив «Срібного леопарда»

Фільм українського режисера Мирослава Слабошпицького “Ядерні відходи” отримав “Срібного леопарда” на 65-му ювілейному Міжнародному кінофестивалі в Локарно. Кінофестиваль у Локарно, який тривав із 1 по 11 серпня, — один із найстаріших фестивалів, що входить до п’ятірки міжнародних кінофестивалів класу “А” й відбувається у невеликому швейцарському місті на початку серпня.

За “Золотого леопарда” — головний приз Міжнародного конкурсу в Локарно — цьогоріч змагалися 28 картин із Європи, Азії та США, більшість із них — світові прем’єри. Перемогла в конкурсі “Дівчина з нізвідки” французького кінорежисера Жана-Клода Бріссо.
Фільм українського режисера, який здобув другу фестивальну нагороду, є частиною альманаху короткометражних робіт “Україно, гудбай!” компанії “Артхаус трафік”, його частково підтримало Державне агентство з питань кіно. Продюсерами стрічки стали Володимир Тихий, Ігор Савіченко та Денис Іванов. Картину знято в Чорнобилі і Прип’яті в березні цього року. Цей фільм — камерна історія про чоловіка і жінку, які працюють у зоні відчуження. Слабошпицький отримав нагороду під час церемонії закриття фестивалю на Пьяцца Гранде з рук голови журі, лауреата “Оскара” британця Марка Піплоу (автора сценаріїв фільмів “Професія: Репортер”, “Останній імператор”, “Маленький Будда”).
Цього року фестивальна програма в семи конкурсах складалася із 68 короткометражних і середньометражних стрічок молодих незалежних режисерів із країн Європи, Азії, Австралії, Північної і Південної Америки. Фільм Мирослава Слабошпицького — єдиний з країн СНД, відібраний у цю конкурсну програму. До речі, Мирослав Слабошпицький — єдиний українець, який два роки поспіль брав участь у Берлінському кінофестивалі з фільмами “Діагноз” (2009 року) і “Глухота” (2010 р.), а також отримав грант від фонду Хуберта Белса Роттердамського кінофестивалю на створення дебютного повнометражного фільму “Плем’я”.
Ми поспілкувалися з Мирославом Михайловичем про його враження від фестивалю. Ось що він розповів про Міжнародний кінофестиваль у Локарно.
— Особливість цього фестивалю в тому, що він відбувається влітку, в одному зі швейцарських курортних містечок. Локарно — дуже маленьке місто і на відміну від великих фестивалів, як у Берліні чи Роттердамі, там дуже важко сховатися. На цьому фестивалі немає випадкових людей, прямо на вулиці можна зустріти метрів сучасного кінематографа, поспілкуватися з ними. Це один із п’яти найважливіших фестивалів у світі кіно.
— Як Ви йшли до цієї нагороди? Це були кроки відчаю від ситуації у вітчизняному кінематографі чи особистий шлях? Чи стало для Вас несподіванкою рішення журі?
— Усі мої фільми — кроки відчаю. Але саме цього разу мені вдалося не думати про  перемогу, тим паче щось прораховувати. І коли серед 28 претендентів журі обрало саме мою роботу — це була приємна несподіванка і велика радість для мене. Під час показу фільму я спостерігав за реакцією членів журі й помітив, що вони його дивляться дуже уважно. В журі люди досвідчені, вони своїх емоцій не показують. А від глядачів фільм отримав справжні овації. І хоча швейцарці народ ввічливий, аплодують усім, але тут були щирі емоції і це надзвичайно приємно.
— Тематика Ваших фільмів соціально загострена, своєрідна “гола правда” про життя в Україні. Чим сьогодні найбільше переймаєтеся?
— Розповім дуже цікаву історію, яку ще не розповідав нікому. На фестивалі ми спілкувалися з американцями, моїми колегами. Згадали про недавню трагедію на прем’єрі фільму про Бетмена. 20 липня чоловік у протигазі та в бронежилеті почав стріляти з вогнепальної зброї по людях, які зібралися подивитися новий блокбастер. Я поділився спогадами про трагедію 1998 року на прем’єрі фільму “Армагедон” у Червонограді, з 4 загиблими і 16 травмованими школярами та припустив, що в Україні повторення Денверських подій неможливе, адже в нашій країні не можна вільно купити зброю. Американці не могли повірити, що таке взагалі можливо. Це свідчення того, що влада в Україні боїться людей, що у нас немає демократії. Виявляється, що в розвинутих країнах, зокрема в США, кожен повинен тримати вдома зброю, щоб у разі потреби захищати свою країну. Це стало для мене відкриттям і приводом для роздумів — у якій країні ми насправді живемо?
— Чи збираєтеся й далі брати участь у світових кінофестивалях? Про що наступний фільм, яким Ви плануєте вразити журі конкурсів?
— Маю надію створити найближчим часом повнометражний фільм “Плем’я”, який став одним із переможців другого відкритого конкурсу на отримання державного фінансування. Це буде стрічка, в центрі сюжету якої інтернат для глухих. А на українську прем’єру “Ядерних відходів” чекайте в жовтні в рамках міжнародного кінофестивалю “Молодість”, у листопаді фільм вийде в прокат як частина альманаху короткометражних робіт “Україно, гудбай”.

Підготував Євген БУКЕТ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment