Хто і як зустрічав Гітлера?

Лідер Компартії України та її фракції у парламенті Петро Симоненко вихопився із заявою про те, що треба змінити Державний Герб і Гімн України. Окрім давньої ненависті до нашої державної символіки, до всього національного і нашої незалежності, такі заяви лідера комуністів викликані, звичайно ж, тим, що йде виборча кампанія, а сказати виборцям практично нічого. Недавно я слухав виступ Симоненка на черговому мітингу. Головне і єдине, що він озвучував слухачам, можна вкласти у два слова: “Геть олігархів!” Все це смішно, якби не було так сумно від того, наскільки комуністам вдається затуркати людей. Бо вся ота риторика головного комуніста спростовується лише одним судженням. Досить було вказати Петру Симоненку, що якраз він є головою однієї з трьох фракцій правлячої коаліції парламенту. Тої самої, що штампує потрібні олігархам закони, призначає уряд, який у нас резонно називають урядом мільйонерів, якщо не мільярдерів. Тому всі ці гнівні спічі про багатіїв, олігархів, які пограбували народ, — демагогія, розрахована на затурканих людей, якими комуністи своїх виборців і вважають.
Доводиться, окрім “Геть олігархів!”, вигадувати ще щось. Наприклад, “Геть Герб і Гімн!”. Не дивує і пропозиція Симоненка, що це, мовляв, має вирішити на референдумі народ. Посилання на нього у “захисників народу” на першому плані. Не марно ж і “слоганом” своєї виборчої кампанії обрали “рєчьовку” (звісно, російською) “Вєрньом страну народу!”, багаторазово повторювану тим же Симоненком на мітингах. Красиво звучить! Правда, “повертаючи країну народові”, на завадило б повернути йому й награбоване у нього, зокрема й руками та голосами в парламенті самих же комуністів.
Але все-таки, що ж не влаштовує Петра Миколайовича в наших Державному Гербі і Гімні? Ось його перше пояснення: держава не може існувати під символом, “із яким зустрічали Гітлера під час війни”. Очевидно, йдеться про спроби українських націоналістичних організацій у перший період війни спробувати домовитися з німецьким режимом про відтворення в якійсь формі української державності на звільнених від московської окупації українських землях. Із цього, як відомо, нічого не вийшло, і врешті ОУН та її бойова організація УПА змушені були боротися проти обох окупантів — радянського і німецького.
Але якщо вже згадувати, хто і під яким прапором і гербом братався з фашистською Німеччиною, зустрічався з її лідерами, то найперше треба назвати Радянський Союз, його компартію, комуністичний режим. Саме на цьому режимові лежить відповідальність не лише за терор проти власного народу, а й розв’язання спільно з фашистами найкривавішої в історії людства Другої світової війни. І саме під червоним радянським прапором і дуже подібним червоним нацистським майже два роки браталися два режими. Від серпня 1939 року, підписання Пакту Молотова—Ріббентропа, від вересня того ж року, коли Німеччина, нападом на Польщу почала Світову війну, а невдовзі, ударом по Польщі зі Сходу в цю війну втягся й СРСР, і аж до червня 1941 року, коли два тоталітарні режими скреснулися між собою. Саме в ці майже два роки (втім, як і перед цим) була тісна співпраця двох режимів, щедре постачання фашистам радянського продовольства і сировини для армії, спільне навчання радянських і німецьких офіцерів, врешті сумновідомий спільний військовий парад восени 1939-го у Бресті, над яким майоріли обидва червоні прапори.
А ще більш цинічною є друга мотивація, яку Симоненко назвав для заміни нашого Герба і Гімну. Виявляється, “під цією символікою убивали безвинних людей”. Це вже просто блюзнірство — чути таке від лідера партії, яка офіційно назвала себе правонаступницею КПРС і її складової — КПУ (навіть нумерація з’їздів нинішньої компартії продовжує нумерацію попередньої). Партії, яка була основою тоталітарного режиму, що знищив десятки мільйонів істинно БЕЗВИННИХ людей.
Все це нахабство свідчить лише про одне: надто довго ми в Україні цяцькаємося з цим залишком тоталітарного минулого — компартією. Не заборонено досі її існування при безлічі підстав для цього. Не проведена люстрація, тобто очищення державних структур від комуністичної скверни. Врешті, не проведено бодай громадського суду над комуністичним режимом, той же Нюрнберг-2, про який наші демократи балакають уже два десятки років.
Щоб не було в парламенті таких, як Симоненко — колишній другий секретар Донецького обкому КПРС, нині голова парламентської фракції, що входить у правлячу коаліцію, як Адам Мартинюк — колишній перший секретар Львівського міськкому КПРС, нині перший заступник голови парламенту. І тоді панам-товаришам симоненкам і мартинюкам буде не до референдумів про герби і гімни.

Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment