Василь СЕЛЕЗІНКА,
заслужений діяч мистецтв України, член Чернівецького облправління ВУТ “Просвіта”
ім. Т. Шевченка
Щодня по телевізору крутять по кілька разів ролики Наталії Королевської, які закінчуються неграмотно написаним закликом: “Україна — вперед!”. Оскільки це звертання, то мало б бути “Україно, вперед!”, але Королевська українською не говорить, хоч так-сяк її знає. Та й прізвище її звучить не по-українськи. Мало б бути — Королівська, а вона Королевська-я. Але то її особиста справа.
Під час сепаратистського Сєвєродонецького збіговиська вона була серед активних учасників. Потім навіть утекла кудись у Москву, очевидно, побоюючись покарання. Нещодавно її виключили з фракції Ю. Тимошенко. Не зважаючи на це все, вона раптом спалахнула палкою любов’ю до України. Її тепер повно скрізь. На шоу Шустера Королевська шість разів підряд у центрі уваги. На підлогу стелять синьо-жовті доріжки. У Петербурзі на економічній нараді — Королевська, на зустрічі з іноземними діячами — Королевська. Виникає запитання: звідки в неї так багато грошей? Адже за показ роликів по телебаченню потрібні шалені гроші, не кажучи вже про величезні бігборди та інші агітаційні витрати. Чи не партія регіонів через своїх олігархів їй підкидає? Королевська — це, очевидно, їхня потаємна “пєшка”, яку вони хочуть просунути по шаховій дошці політичних ігор, довести до кінця, щоб вона стала “королевою”. Вона ж натякає на об’єднання з Росією, але робить це так, щоб чужі не дуже помітили, а свої здогадалися.
Яка ж різниця між Королевською та Партією регіонів? Ті обіцяли покращання життя “вже сьогодні”, а тепер розповідають, що два роки не могли цього зробити, бо кляті помаранчеві наробили їм шкоди. Тепер все нібито стабілізувалося, так що можна вже й провокаційний, антиконституційний та антиукраїнський проект закону підсунути, хай гризуться і про добробут не думають.
Королевська поки що тільки мріє в невизначеному майбутньому про вільну, заможну Україну, і навіть пророкує їй економічне чудо. Дай, Боже, нашому теляті вовка впіймати.
Яка в Королевської духовна програма? Не чув, не бачив, не читав. Нема, мабуть, ніякої. Їй навіть на думку не спадає, що треба почати з духовного, а не свинячого життя. Королевська не знає, що у 30-ті роки минулого століття в Росії існувало понад 2 тисячі українських шкіл, а зараз — жодної. То чого ж нам перед ними грати дурних демократів, податливих гнучкошиєнків? Краще взяти за приклад та й перевести всі наші російськомовні школи та інші навчальні заклади на українську мову навчання. Коли п’ята колона почне бунтувати, а з Москви почуємо крики про права людини, відповідь готова: росіяни в Україні мають такі ж (якщо не більші) права, як українці в Росії. Шкіл національних меншин це не повинно стосуватися, вони хай працюють, як працювали. Але для цього потрібна відвага, рішучість і національна свідомість. Для вчителів російської мови організувати курси з вивчення української термінології, а може, й мови. Учителям української мови підвищити зарплату. Для цього мільйони та мільярди олігархів повернути в Україну, здати їх у державну скарбницю. Спрямувати кошти в село, щоб там було вигідно жити й працювати. Посилити армію і флот, придбати для них сучасне озброєння. Направити гроші в науку, медицину, на будівництво. У Москві 12 мільйонів мешканців. З них лише три мільйони християни, решта — мусульмани. Отже, їм потрібна Україна для розширення імперського “русского міра”, для придбання працьовитих людей, сумлінних воїнів. Путін заявляє, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова. За цією логікою й Україна є нібито Росією.
Нам треба позбутися цього феномену. Як? Заборонити їм розмовляти російською? Ні. Нехай собі говорять. Негайно почати з освіти, з християнських церков, які об’єднати в єдиній помісній християнській українській церкві без визначення конфесій, не оглядаючись ні на Москву з її фальшивою канонічністю, ні на Константинополь, ні на Рим. Так свого часу зробили англійці, запроваджуючи англіканську церкву.
Московський патріархат треба назвати його справжнім іменем, щоб ця церква не прикидалася, ніби вона є Українською Православною Церквою, а обрусєвший чуваш проводив синоди московської церкви в самісінькому центрі України, бо це зухвале, нахабне хамство окупанта, а для України це ганьба.
Непоправних верховодів шовінізму, таких, як Єфремов, Чечетов, Колесніченко, Ківалов, Табачник, Бондаренко, Богословська, Вітренко, Харченко, Добкін, одеський очільник держадміністрації, одеський єпископ та їм подібних не судити, щоб не годувати ще цих нероб у тюрмі, а позбавити їх українського громадянства і вислати за межі України. Тоді, як співалося колись у дуже поширеній пісні, “стане Україна вся чиста без сміття, і буде в Україні нове вільне життя…”
Очистити українську територію від іноземних окупаційних військ, денонсувавши незаконно ухвалені харківські угоди, щоб Янукович не роздавав українську територію як свою власність. Хто зараз спроможний зробити такі кардинальні зміни? Влада? Ні. Її підставні особи на кшталт Королевської? Ні, бо її це взагалі не цікавить. Об’єднана опозиція? Ні. Вона недостатньо цікавиться духовними справами. Права опозиція? Ні, вона надто ліберальна і не дуже рішуча. Партія “Свобода”? У неї є козацький дух, завзятість, національна свідомість, але у всеукраїнському масштабі в неї, мабуть, ще замало сил.
Пасивний протест українства потрібний, але водночас необхідний рішучий, навальний, діловий контрнаступ заради добра і безпеки України, задля її майбутнього.
