Із книги перетлумачень

Богдан ЧЕПУРКО,
м. Львів

Продовження.
Початок у ч. 33 за 2012 р.

На взір всевидящого Бачення і видіння
Сліпий Гомер, глухий Бетховен… Я вже писав про потребу стовідсоткової концентрації задля достойних творчих результатів. Людині, яка підключається до глибинного, високого, абсолютного, ідеального (підсвідомого та надсвідомого), наче відкривається “третє око”, внутрішній зір, хоча може відсунутися на марґінеси (околиці) елементарно необхідний зір (слух), які “заважають” надконцентрації — централізованому зосередженню творчої особи. Звичайно, око — насамперед орган зору. Його фізичні дії і функції достатньо вивчені, але сам інструментарій складний і надчутливий. У хребетних, зокрема й людини очі найдосконаліші: камерні. Пара очей міститься в орбітах (очницях) на лицьовій частині голови. Це очні яблука, повіки, дрібні слізні залози (великі містяться у слізній ямці лобної кістки черепа) й очні м’язи для окоруху. Зоровий нерв з’єднує очне яблуко (ядро й капсула) із головним мозком. Ядро — із двох частин. У передній — одна за одною дві камери, заповнені вологою, і кришталик; більша задня частина вміщує склисте тіло. Капсула має три оболонки. Зовнішня білкова або ж склера спереду переходить у рогівку. Середня судинна оболонка спереду переходить у райдужну з отвором у центрі (зіницею). Зіниця, як і зірниця, зяє, сяє, випромінює і вбирає світло. Внутрішня оболонка — це сітківка (світлочутлива ділянка ока), на яку передається зображення. Рогівка, волога, кришталик і склисте тіло є світлозаломним апаратом ока і діють як двоопукла лінза. Це — проектор, який випромінює з душі і впускає в душу світло, сприймає та аналізує 80 % інформації, транслює наші думки і почуття назовні.
Око — не тільки орган зору, сфера, об’єм, куля, а й порожнина, бездонна глибина, містична діра, канал переходу, лінза й лінгва, пов’язана зі Словом, яке було спершу. Око — отвір у дуплянці для вильоту бджіл (вічко), зрештою будь-який отвір, міра ваги (унція), об’єму. Один і Око — божественно синонімічні й представляють щось одне-єдине, цілісне, разово неповторне. При лічбі колись казали не двадцять один, а двадцять з оком (“очко”). Скандинавський Один — світотворчий і світлотворчий деміург: “Боже Око бачить глибоко”! Це вже потім він “став” земним героєм. Первісно Один-Водан представляв духовну владу, силу, мудрість і природні багатства. Його земноводна етимологія — “даний водою і небом (вогнем, світлом)” — позначає те саме, що й Богдан (Богом даний). Згоджуйтесь на певну умовність цих етимологічних пригод-розшифровок: усе ж — від ума! Але й пошануйте авторську настирливість і відповідальність у пошуках очевидного… Між іншим Ума — маловідомий, а все ж персонаж світоглядної системи людства й означає світла: те саме, що наші Діва, Дана… Найкраще побажання кожній людині: “Щоб Ви бачили світ, і квіт, і діти перед собою!”, тобто світло. Кажуть ще: “Година Вам щаслива! Щоб Ви бачили сонце, світ і діти перед собою!”. Прусський Окопірмс — найперший і найвищий із богів — веде свій родовід від русів.
У християнстві Око — так само божественна сила (всевидяще Боже око), а триєдність можна трактувати як два в принципі видимих (Отець, Син) та третє невидиме (Дух Святий). Усе, пов’язане з оком, взірець для наслідування. “Оковирний” — гарний, приємний на вид, на вигляд (на око), акуратно зроблений, філігранний, а “неоковирний” — вайлуватий, незграбний, некрасивий. Око бачить довкола на всю околицю: наокіл, наоколо, навколо… Мене завжди хвилювало слово “околіт”, яке має дуже широкий спектр прочитань: від “колотити” до “околіти”. Чомусь я його сприймав не тільки як солому чи обмолочені снопи, а як щось летюче (є ж нове слово вертоліт) у змиг ока — за виднокола. Цей околіт у моїй уяві літає довкологолово, як супутник: око літає! Живе мовлення у кожному поколінні переживає постмодерні переоцінки: коло, коливо, колування, колотити були колись космогонічно архетипними, однак зійшли до околоту (не окольоту!) та колотнеч. А все ж мовці щось знають, тому й кажуть при ритуалі: “Ух, ух, солом’яний дух”, прозивають солому “дідухом” і стелять на долівку, а малята перекочуються і примовляють: “Кво, кво — завтра в нас Різдво!”, маючи на увазі народження нового сонця і поворот на весну. У нас казали “воколіт”, “воко”… Звідси й віченьки, вічко, вочі, віче, віч-на-віч, позавочи. Про віче і вечерю як віче оріїв я писав у своєму трактаті “Українці” ще до референдуму. Це ж тисячі й тисячі очей звіряють і погоджують те, що душею “очать”, “очіють”, “бачуть”. Або — хочуть! Наша мова має ще й очата, оченята, очиці, очиська, очища та низку інших пестливих і не дуже словоформ.
Безвіч — наосліп, а є ще наочний, заочний. Світловий квант я завжди сприймав як “раз”, тобто певний разовий викид плазми сонця РА. Так само око — теж щось одиничне, разове, раз дане, про що я вже писав, одне слово, орган зосередження, бачення та орієнтації на місцевості вже, щойно! Ну, а двічі — наче б два ока, свята пара. Очевидно, сонце — теж видиме око, хоча на нього й “не можна дивитись!” Вчені кажуть, що воно має свою невидиму “пару”, двійника. В розмовній мові і в художній літературі кажуть “око вікна”, “око сонця”. Око — моральний імператив: “Очі — міра; душа — віра; совість — порука”. У москалів замість ока — “глаз”: лаз, підглядання. Воно й справді, поки пролупаєш “глази” після перепою (а повіки злипаються, киснуть), то й сонця не побачиш в “акнє”! І Маяковський, і Гребінка пробували “загрузить язик” північного сусіда нашими “чуєш” замість “слишіш” та “оком” замість “глаза-сглаза”, але наші святі слова там не мають живильного середовища чи пак “підпитки”… “Оковитою” хохляцькі пияки називали міцну горілку. Можливо, це робили для реклами корчмарі, але якби не зближення, ба й споріднення з українським словотвором — латинське “аква віта” ніколи не стало б оковитою. Справа в тому, що око, як острів, плаває у живій воді пречистої сльози, у бездонних океанах світової вологи. Та й океан (окіян) — це ж око Ана, який аж он там: ген на небі! Це ж бог небес, а до пари йому — наша фольклорна Анна Престоянна! Світові мітології знають десятки лексем на позначення Ока душі, людської сили, живої внутрішньої сутності кожного з нас. Знаючі, пак відаючі єгиптяни називали Ніл ОКЕАНОМ, греки прозивали Океаном бога рік та водойм, які омивають землю. У них збереглась назва річки — Океан, як у нас — Бог-Буг або Тайна. Маємо тут натяк на зближення світової Річки-Води із річкою відаючою, словесною (річ-мова!) як духовною сутністю, що омиває душі народів. Зрештою, кожне озерце, річенька, джерельце — теж наче духовне око бога Ана, адже парність і відзеркалення — одна з фундаментальних основ світотвору й словотвору. Якщо ж брати “ob ovum” (від початку, з яйця), то ці моря-океани символізують первісні, світотворчі, родильні води або ж води очищення, оновлення, преображення світу.
Тут ми підійшли впритул до приголосного осердя двох “О”. “Ку”, “ко”, “ки”, “ка” — підсилювальні частки у словотворі, але насамперед тому, що належать до найдавніших архетипних корінчиків. У єгипетській мітології К — життєва сила, благословляюче й охоронне, душевне або ж внутрішнє “я” кожної людини. КА — один із формотворчих елементів душі, які й складають людську сутність: сюди входить і сутнісна частка РА (світло, сонце, совість), тому душа й “карається”: який вчинок — така доля… МА (мама, земля) представляє материнсько-земноводне начало. Ось звідки карма (ка-ра-ма)! Не буду втомлювати читача специфічною лексикою коренетвору. Скажу тільки, що “коровай” із прамови — кормовий долевий: його ділять на щастя у ритуальних ситуаціях, тобто ділять карму, долю: підкормлюють одне одного духовно. “Кама” — саморожденний, той, що стоїть “на камені божої Любові”. Мітологія тібетсько-бірманських народів знає гіганта Макона, на плечах якого тримається світ: коли він втомлюється і перекладає велетенський плескатий камінь в океані (геологічну плиту — основу світобудови) з плеча на плече, землю трясуть землетруси. У до-Колумбовій “Америці” разом із кечуа та іншими племенами біля витоків Амазонки (узбережжя теперішнього Перу) “гостювало” колись плем’я юнка: Кон у їх мітології — Бог: єдиний, незримий, всюдисущий. Наші Кий, Куй, Коваль — ковалі людського щастя. Кой (грецьке) — титан, син Урана і Геї (неба і землі). Породив Літо й Астру (Зорю або ж Правду-Астрею); дід Аполлона, Артеміди і Гекати. Разом із “братами” скинутий Зевсом у тартар (на космічний смітник) — греки не сприйняли покаяння і правди, які він проповідував. В іранській мітології була ціла династія киянидів. Юний Мак Ок — син божества Дагди в ірландській мітології асоціюється з Аполлоном… Місцеві передання щось знають про племена Дану чи Дани, які прийшли з моря. У боротьбі за Ірландію їх вождем був Луг — нащадок витязів із Галльського Лугу — зі своїм переможним списом… Підсумовуючи, скажемо, що індоєвропейське “кам” — задля чогось, заради когось; “кама” — любов, отже, заради ЛЮБОВІ. Звідси й виводять прийменник “к” та компонентну частку “ка”. Скажімо “кавід” — рід, порода, знаюча душа. Тонка душа й грубше тіло мають два ока й третє всевидяще, а ще потребу й здатність любити!
Палідромне “Око” заховує у собі душу світу, її барви: очі — барвисті, блакитні, бузкові, василькові, сині, голубі, сірі, карі, зелені, смолисті, янтарні, червоні, яскраві, світлі, бляклі, білі, жовті, горіхові, каштанові, агатові, сапфірові, смарагдові, сталеві, тьмяні… Очі бувають чорні: темні, як нічка; ясні, як день… Про настроєвий стан очей та особливості погляду — епітетів не менше: банькаті, безсонні, бистрі, бігаючі, більмуваті, блискучі, вирячені, витріщені, вогненні, водянисті, вольові, впалі, втомлені, гарячі, холодні, глибокі, дрімливі, гострі, запалі, заспані, змучені, каламутні, мертві, мокрі, набряклі, злі, незмигні, незрячі, підсліпуваті, порожні, п’яні, старечі, сухі, сяючі, чисті. Про форму і контур очей так само достатньо означень: великі, вузькі, біблійні, булькаті, глибокі, квадратні, косі, округлі, маленькі, монгольські, опуклі, пласкі, трикутні… Людські очі порівнюють із нелюдськими: баранячі, вовчі, заячі, котячі, коров’ячі, лисячі, орлині, риб’ячі, свинячі, соколині. Перші враження про душевний стан чи характер людини теж читають по очах. То вони азартні, то ангельські, а ще байдужі, безборонні, веселі, безсоромні, безтурботні, благородні, вельможні, божевільні, жахливі, вимогливі, владні, гарні, горді, гнівні, гречні, дивні, дикі, дурні, добрі, єлейні, довірливі, допитливі, дитячі, живі, загадкові, завзяті, жадібні, завидющі, жорстокі, жалюгідні, злочинні, зарозумілі, задумані, зміїні, звичайні, замріяні, зворушливі, зловісні, тихі, нахабні, перестрашені, одурілі, зачаровані, зобиджені, зрадливі, здичавілі, нещасні, огидні, колючі, лагідні, козацькі, лукаві, люблячі, невинні, печальні, привітні, правдиві, невблаганні, пильні, підозрілі, розбещені, пронизливі, чесні, пустотливі, пророчі, тямущі, солодкі, тупі, смутні, розумні, щасливі, строгі, щирі, страпаті, чутливі, мерехтливі, всевидящі, Божі, чоловічі, вічні, українські.
Очі — це й зір, зіниці, більма, баньки, балухи, сліпи, сліпаки, вирла (випуклі, витріщені). Зір, безумовно, поєднаний із зорями, від яких іде світло. “Зріти”, “зоріти” теж пов’язані із очима та зором. “Здріти”, “вздріти” — побачити. Зіркий — пильний, видючий, той, хто вглядається і добре бачить. Звідси й “прозірливість”, “підозріння”, позорище (ганьба), взірець (зразок), дозорець, неозорий (неоглядний), позір (погляд), короткозорість, прозорість, надзірний, а також узор (взір), що так сяйливо сяє на грудях українця. Зерно теж дозріває завдяки світлу сонця чи пак зорі. Без дієслів “глянути”, “оглянутись”, “озирнутись”, “озирати” ми були б приречені на незрячість. Зір можна вселити, веселити, втопити, втупити, заступити. Зір, погляд, очі тонуть у чомусь, зокрема й в … очах, прикипають, приховують, притягають. Щось тішить зір, а щось чарує чи дивує. Можна сказати “в живі очі”, а можна й зурочити (зір очити), вректи. Спрямовуючи погляд на щось чи когось, крутять оком, як циган сонцем. “Очі його упали на бабу Оришку…” — пише Панас Мирний, справжній постмодерніст ХІХ століття. “Панське око товар тучить”, — вторить Марко Вовчок. Кожне покоління переосмислює ті чи інші філософеми: бачення — важливий компонент світогляду.
“Глянути”, “погляд”, “позирк”, “взір” та “згляд” засвідчують важливість очей, які формують світоглядні, релігійні та філософські погляди й моральні максималізми їх власників. Куди не глянеш оком — всюди божа наука. “Гляди ж мені!” — застерігають чи погрожують одне одному. Глядіти можна прямо в очі, або й крізь пальці, не далі власного носа і т. ін. Українець може глянути, поглянути, споглядати, дивитися, зиркнути, глипнути, блимнути, блиснути. Погляд можна кинути, втупити, відривати, затримати, обертати, переводити, ловити… Кожна людина на все має свій погляд. На перший погляд це добре, однак… З першого погляду, за першим позирком можна відразу розпізнати, хто є хто. Або — що… Або й не розрізнити. Поглядом, буває, блукають, блудять, липнуть, впиваються, жеруть, міряють, зустрічаються, злизують, ласкають, обводять, обдаровують, окидають, пасуть, поводять, прикипають, простромлюють, ковзають, промацують, проводжають, стріляють, обдають. Можна й погладити поглядом. Не відриваючи погляду, дивляться на щось. Споглядачі споглядають. На розглядинах чи оглядинах оглядаються, приглядаються. “Глядний” — розсудливий! Зглядаються на дивовижу або якусь мацапуру, але можуть зглянутись на бідолаху… В кожному суспільстві є свої глядачі, оглядачі, наглядачі, доглядачі… Поглядом можна й сказати. Майже без слів. “Згода!” — дружно схопились за ідею греко-католики й показали Бодлєру дві православні дулі. Чиста совість — чисті й очі! В очі сміються, говорять, впадають. Я, скажімо, користуюсь такою градацією: “впала в очі”, “впала в очах”, “випала з очей”. Люблю дивитися правді в очі, не люблю, як хтось пускає дим в очі. Буває, з очей сиплються іскри чи в очах бісики грають. Бережуть щось, як зіницю ока. “Бачив на власні очі!” — переконує очевидець або й …брехун. Очима блудять, водять, блукають, вбирають, їдять. Очі виїдають, випивають, викльовують, відводять, випікають, виплакують, вивалюють. В очах можна втопитися — такі глибокі! “Гостре око” засвідчує добрий зір. Очі грають, блимають, загоряються. “За красиві очі маєтку не купиш!” — кажуть старші. Не завжди за гарні очі й люблять. Злодійкувато відводять чи ховають безчесні очі. “Не замазуй (або “не замилюй”) очей!” — мовлять лукавому. Міряють оком, б’ють межи очі. Завидющі очі рогом лізуть. “Щоб тобі повилазило, як не бачиш!” — скаже вам перша-ліпша бабця. Позаливають очі пияки, а потім роблять великі очі, мовляв, де ви це бачили? Від нещасливої долі або злиднів тікають світ за очі. У страху — очі по яблуку, у страху — великі очі… “Єдно око має більше віри, як два!” “Що скажеш одному, те двом не кажи!”, “Як дам тобі, тільки очима лупнеш!”. Можна їсти когось очима, а буває, що жаба до очей лізе. Куди серце лежить, туди й око біжить. “Роззуй очі!” — кажуть роззяві чи неуважному. “Бачать очі, та зуб не йме!”, “Не бачила очком, то й не бреши язичком!”, “Моргай не моргай — покрали хлопці капці…”, “Вір своїм очам, а не чужим речам!” Брехня (чи правда) у вічі коле. Око бачить далеко, а розум — ще далі. Смерть заглядає або й зазирає в очі, сльози крутяться в оці, сон не йде на очі; деколи й сором їсть очі безсоромних. Життя проходить хутко, як оком змигнути. “Бач, невбачай та й попав!” — сказати б ненароком про олігархів! Бо як ми живемо? Таж тої правди ніхто в очі не бачив! Дивляться одне в одного люті українці лихим оком, позичають скоробагатьки в сірка очей, не змикають очей трудівники, чекають нової гайдамаччини, щоб уже відкрито межи очі плюнути чи й — “око за око!” Що ж: глядько не наглядиться, хвалько не нахвалиться: гарна, щедра, розкішна українська мова, але як я буду читачеві в очі дивитися, як не поставлю крапку?!

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment