23 серпня минає 145 років від дня народження Осипа МАКОВЕЯ, українського письменника, критика, журналіста, педагога
Марія ВИШНЕВСЬКА,
м. Чернівці
Осип Маковей народився в Яворові, поблизу Львова. Батько Маковея займався рільництвом і кушнірством, але побачивши потяг сина до навчання та усвідомлюючи вагу освіти, віддав його після початкової школи до Львівської української гімназії. Восени 1889 р. Осип Маковей був мобілізований до цісарського війська, а відтак навчався на філософському факультеті Львівського університету й паралельно працював перекладачем у Львівському магістраті. Після закінчення університету він тривалий час займався журналістською роботою. Спочатку був співробітником Львівського журналу “Зоря”, а потім його редактором.
Вперше до Чернівців Осип Маковей приїхав 1895 року (він — уже відомий на той час поет, прозаїк, публіцист), щоб очолити українську буржуазно-народовську газету “Буковина”, яку заснував ще Юрій Федькович.
Взявши за взірець свого учителя І. Франка, Маковей-редактор турбувався про молодих письменників. Його перу належать перші рецензії на твори О. Кобилянської, її перший літературний портрет. За його сприяння через буковинську пресу увійшов в українську літературу видатний майстер Марко Черемшина. Саме 1896 року надруковано перше оповідання Івана Семанюка “Керманич”, під псевдонімом Марко Черемшина, який відтоді так і лишився його літературним ім’ям.
Саме “редактор з-над синього Прута” підштовхнув учителя Івана Бажанського до літературної праці. Завдяки Маковею дебютував Іван Синюк, автор чудових ліричних творів збірки “Образки з життя і природи”, якими захоплювався чеський дослідник Ф. Ржегорж. Із легкої руки О. Маковея розпочалася публікація творів адвоката Андрія Чайковського. Твори Тимофія Бордуляка також вийшли у світ завдяки Осипу Маковею, який спонукав молодого священика писати, незважаючи на його злиденне життя, яке зазвичай губило талановитих письменників.
Саме газета “Буковина” стала “літературною орбітою” для Василя Стефаника і дала підстави Лесі Українці зарахувати його до “буковинського тройзілля”.
Осипа Маковея не безпідставно називали “ювеліром” творчості багатьох літературних імен, без яких сьогодні складно уявити українську літературу. “Він ніколи не відпихав від себе тих, що тільки починали писати, але навпаки він старався притягнути їх до себе й тішився, коли міг і комусь з талантів подати свою конечну руку… Таким своїм культурним та людяним поступуванням він заохочував українців до думання й творення”. Так характеризував його працю на своїх шпальтах журнал “Самостійна думка”.
Наприкінці 1897 р., з ініціативи І. Франка й М. Павлика, О. Маковея запросили на посаду редактора новоствореного львівського часопису “Літературно-науковий вісник”, де він співпрацював із І. Франком, М. Павликом, В. Гнатюком, М. Грушевським.
Вже 1899 року Осип Маковей вдруге повернувся на Буковину, де протягом 1899—1910 рр. працював учителем української мови та літератури в Чернівецькій учительській семінарії з німецькою мовою навчання. Паралельно він викладав у Чернівецькому університеті. За архівними даними, протягом 1907—1910 рр. був лектором української мови на філософському факультеті, де 1901 року захистив дисертацію про творчість П. Куліша й отримав учений ступінь д-ра філософії.
Робота в семінарії надихнула Осипа Степановича до написання праці “Три галицькі граматики” з історії української філології першої половини ХІХ ст. І вже в лютому 1903 року Наукове товариство ім. Шевченка високо оцінило діяльність Маковея, обравши його своїм “дійсним членом філологічної секції”.
Не стояв Осип Маковей і осторонь політичного життя Буковини, а був його активним учасником. Тут варто згадати його активність у роботі в українських педагогічних товариствах, зокрема в Українському педагогічному товаристві та “Руській школі” (з 1908 р. “Українська школа”). Ці товариства займалися питаннями розвитку шкільництва, реформуванням навчальних закладів, надавали моральну й матеріальну підтримку вчителям.
Осип Маковей як громадський діяч своєю публіцистикою, громадською діяльністю спонукав учителів до участі в політичному житті Буковини, зокрема, до участі в радикальній партії на Буковині. Він вважав, що “учителі-радикали”, які входили до складу партії, повинні “перш усего перестудіювати докладно цілу історію української політики в нашім краю”, “розділити, в чім лежить вина нашого політичного застою — чи в лихій тактиці, чи в злій волі наших політичних проводирів”. Адже тогочасні буковинські вчителі становили “майже цілу нашу інтелігенцію”, що “по своїм силам піддержує українську справу так, як то й належиться”.
Осип Маковей як редактор, публіцист опублікував на сторінках галицької та буковинської преси низку статей і художніх творів, присвячених вихованню учнівської молоді, розвитку народних шкіл, завданням, що ставилися перед тогочасним шкільництвом.
Діяльність і творчість О. Маковея була пронизана ідеєю прищепити національну свідомість українській інтелігенції. Сформований під знаком гуманітарних цінностей, Осип Маковей своєю творчістю обстоював національну незалежність та ідентичність українців як повноцінної самодостатньої європейської нації. За свої народолюбні погляди письменник перебував під постійним наглядом австро-угорської, а відтак польсько-шляхетської поліції.
Ще в юнацькі роки він записав у своєму щоденнику: “Працювати, жити для народу треба, мушу!” Цьому високому завданню Осип Маковей був вірний протягом усього свого життя: і як письменник, і як культурно-громадський діяч, і як педагог. Він залишив помітний слід в українському літературному процесі, в суспільно-культурному житті Буковини кінця XIX і першої чверті XX століття. Його ім’я було відоме також російським, австрійським і німецьким літераторам, а все найкраще з його спадщини увійшло до золотого фонду української класичної літератури.
