Незабаром вийде у світ нова книга знаного українського письменника Володимира Шовкошитного — перша й друга частини трилогії про путь і вибір українців у випробуваннях ХХ століття. Уважний читач уже ознайомлений із першою книгою — романом “Хресна путь”, нині суттєво доповненим і доопрацьованим автором. Всенький український світ проектується на знекровлене голодомором село Пологи. Долі героїв В. Шовкошитного розходяться в часі й просторі, перетинаються з долями видатних людей (зокрема Василя Стуса) та нездоланна сила голосу крові, сила тяжіння рідного краю вертає їх додому, зав’язує в тугий вузол земні шляхи, адже кожен має свій хресний шлях на українську голгофу.
Друга книга дилогії — гостросюжетний роман “Білий Кречет” — охоплює події 1937—1943 років, відображаючи війну тоталітарних імперій та боротьбу УПА на Поділлі, Волині й Галичині. Головні герої Макар-“Кречет” та Ельвіра поєднують свій вибір із світом Ярослава Стецька, Бульби-Боровця, творців УПА й Олевської й Колківської республік.
Помста чи милосердя — ось межове питання, яке постає перед героями нового роману Володимира Шовкошитного. Втім, і сам автор разом із читачами шукатиме відповідей на ті болючі історичні виклики, що тривожать наше суспільство й сьогодні: яка ціна розбрату між українцями? де витоки міжетнічного взаємознищення? як твориться національна держава?
Всяк б’ється за свій інтерес, кожен робить свій вибір. Кречет обстоює цінності, найвища з яких — свобода. Його вибір — боротьба. Мета — Україна. Засіб — правда.
* * *
Степан привів своїх диверсантів лише двадцять другого травня. З одного їхнього вигляду Кречет визначив, що сталося дещо небувале. Вони не просто сяяли — вони були поголені, причесані й мали чистенько випрані строї!
— Доповідай, Степане! — потис руку керівнику групи.
— Завдання Головного Проводу УПА виконано, друже сотенний! — урочисто й піднесено випалив Степан, та враз не стримався, вхопив Кречета в обійми, закричав, як поліський зубр під час гону. — Кречете, дорогий! Ми ліквідували цю нацистську мерзоту! Генерала Лютце більше не існує!
— Та постав мене, чортяко! — басив щасливий Кречет, не годен вирватися з ведмежих лап свого підривника. — Розкажи по-людськи, як воно, що там, до чого!
— Цей їхній Вовчак, він мені ще з Ковеля сподобався! — не стримував своїх почуттів Степан. — Так акцію підготував і провів, що вік вчитися кожному партизанові! Уявіть собі: вирахувати таку птаху! — обернувся, оглядаючи побратимів, — навколо нього утворилося велике щільне коло зацікавлених — штабістів і охорони.
— Генерал! Командуючий партійною армією СА! Так влаштували засідку, що не допомогли ні мотоциклісти, ні штурмовики, ні танки! — Уявляєте, як це?..
— Та розказуй почергово, бо до льоху втрапиш! — згоряв від нетерпіння сотенний.
— Ну гаразд, гаразд! — наче аж образився Степан. — Вовчак готував цю операцію одразу після візиту Розенберга в Рівне, числа, мабуть, із сьомого, щойно Головній Команді стало відомо про приїзд на Волинь цього Лютце. Коли ми прибули в розпорядження спецзагону “Помста Полісся”, Вовчак твердо знав, що колона генерала прослідує саме цим шляхом, Брест—Ковель, отож нашій групі під командуванням їхніх диверсантів, довелося дві доби розставляти хитромудрі пастки, щоб не налякати штаб, підірвавши розвідку й мотоциклістів. Нарешті п’ятнадцятого травня вони з’явилися. Це був не тільки генерал! Це був цілий штаб для знищення УПА на Волині! Під такою охороною, якої ні ми, ні Вовчак ще й не бачили! — Степан знову обвів поглядом кожного з кола слухачів, навіть змахнув руками, й від того здалося, що ось зараз піде він тим колом навприсядки, заплеще в долоні, й тоді його вже не спинити, але ні, стримався. — Щоправда, Вовчак таки бачив ту колону, особисто очоливши групу розвідників напередодні, — продовжив розповідь, а потім, зустрівши в натовпі заздрісний погляд Бурого, додав:
— Жалів тільки, що з нами нема його земляка Бурого.
— Завтра я повертаюсь. Медицина дозволила! — вдячно поглянув на Ельвіру Францівну.
— Так ось, добре, що сам Вовчак зарані бачив ту колону, бо так розташував свою групу, що кожен знав свою ціль і своє завдання, інакше таку армаду не здолати. Я вже казав, що міни ми налаштували на танки?
— Казав, — підтвердив Кречет.
— Так я збрехав.
Хлопці довкола реготнули.
— Як збрехав? — напівжартома визвірився сотенний.
— На мотоцикли й панцеровані авта наш Петро їх також виставив! — покаявся Степан під загальний регіт. — Тільки значно попереду, так щоб встиг підірватися перший танк!
— І що ж? — підганяв Кречет.
— Місце Вовчак вибрав неподалік Кортелісів, — на щелепах оповідача заграли жовна. — Це не тільки символічно, а ще й мудро: дорога там робить розлогу дугу, з середини якої, якщо відійти в середину або назовні кола, добре видно всю основну частину колони, правда, якщо знайти такі місця в лісі. Вовчак їх знайшов. Так ось, щойно підірвався перший танк, снайпер Скрипка пульнув в оглядову щілину останнього танка, а потім ми почали підривати вибухівку під всією колоною й вона застрягла на місці, після чого почали злітати в повітря передні авта й мотоцикли. Це був справжнісінький феєрверк, друзі! — він артистично розкинув руки з розчепіреними пальцями догори, ніби піднімаючи в небо ті підірвані танки, авта й мотоцикли штурмовиків улюбленця фюрера генерала Лютце. І раптом, у зеніті цього тріумфу, знесилено й навіть печально опустив свої чорні від пороху руки. — Про одне шкодую, — зітхнув тяжко й замовк несподівано.
— Про що?! — не стримався Кречет.
— Йося! — махнув безнадійно рукою й відвів від Кречета очі повні сліз.
— Що Йося?! — сполотнів Кречет.
— Скрипку не взяв, гад. “Хава нагіла” не зіграв!
Натовп заридав од сміху, а Кречет вхопив в обійми Степана, готовий витрясти з того душу.
— А що ж їхній штаб? — першим відреготався Бурий.
— Капець штабу! — витирав руками сльози Степан.
* * *
Украинский штаб партизанского движения
20 мая 1943 года бульбовцы напали на немецкий гарнизон в селе Чуделькин. 30 немцев во время боя ими убито.
Командир соединения генерал-майор Сабуров
* * *
Нова зустріч із Дубовим відбулася вже в його новому штабі, в містечку Колки. За попередньою домовленістю Кречет прибув на неї в супроводі десятка охоронців, яких одначе роззброїли, перш ніж пригостити й показати нову столицю України. Саме так! Адже на в’їзді в містечко повстанці поставили знак: Колківська республіка. м. Колки — тимчасова столиця України, до звільнення Києва.
Командир Військової Округи “Заграва” Дубовий зустрів Кречета, як брата, щоправда — брата вдвічі старшого. Він рушив назустріч, виблискуючи темними юними очима, запустив широку долоню в густу чорну шапку зачесаного догори волосся, а вже потім випалив:
— Не стомлююся Вами захоплюватись, друже сотенний! — згріб він Кречета у міцні обійми. — Те, як діяли Ваші хлопці і в Яновій Долині, і в Яполоті, і в Тростянці є свідченням високої кваліфікації їх командира.
— Так, у нас з Вами, друже командир, добрі вчителі були! — посміхнувся у відповідь Кречет.
— Ну, розповідайте, з чим прийшли. Не компліментами ж обмінятись, — сховав посмішку в короткі чорні вуса, почухав кирпатого широкого носа й умостився за столом слухати.
— Ось тут мої розвідники роздобули одну цікаву німецьку карту, — простелив перед Дубовим на столі, — наш штаб зробив висновок, що, по-перше, Головна Команда УПА прагне створювати великі контрольовані території, а по-друге, під це завдання концентрує в одному місці значні людські резерви повстанців.
— Щось схоже на те, — примружився Дубовий, розглядаючи мапу. — І що далі думає ваш штаб?
— Далі наш штаб думає, що така концентрація наших повстанців дає можливість німцям використати всі переваги регулярної армії, тобто її артилерію, танки і навіть авіацію, що недоцільно й неможливо проти дрібних загонів.
— Воно то так, друже Кречете, проте у нас не багато варіантів, аби налагодити забезпечення війська, отож утворення такої ось республіки — то великою мірою річ вимушена. Проте тут легше можна продемонструвати, за що бореться УПА, — він дістав із шухляди листівки простягнув Кречету.
За Українську Самостійну Соборну Державу!
Воля народам, воля людині!
Смерть деспотизму, тиранії та диктаторству.
ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ
УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)?
Українська повстанська армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах — це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання у цілому світі.
УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької “Нової Європи”.
УПА з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціалістичних програм і політичних концепцій, бо вони є знаряддям завойовницької політики імперіалістів. Тому ми проти російського комуно-більшовизму і німецького націонал-соціалізму.
УПА проти того, щоб один народ, здійснюючи імперіалістичні цілі, “визволяв”, “брав під охорону”, “під опіку” інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, насильство, грабунок. Тому УПА бореться проти російсько-більшовицьких і німецьких загарбників, поки не очистить Україну від усіх “опікунів” і “визволителів”, поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держави (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможно, культурно жити і розвиватися…
УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ 1943 рік
— Дуже добра й вчасна листівка, друже Дубовий! — завершив читати Кречет.
— Ось бачите! Це надруковано у нашій власній друкарні тут, у Колківській республіці! Як не важко здогадатися, в лісі цього не зробиш…
— То правда. Ми просто хотіли звернути увагу Головної Команди на небезпеки, аби штаби врахували всі дрібнички й підготувалися до німецького наступу, якого рано чи пізно слід чекати.
— Я обов’язково передам Ваші застереження, але здається мені, що Ви ще щось тримаєте у душі! — посміхнувся Дубовий, пильно поглянувши на Кречета.
— Це так, друже командир, — тяжко зітхнув сотник. — Мене глибоко турбує доля перемовин між трьома гілками націоналістичного опору, зокрема між ОУНБ і Бульбою та ОУНМ. Шкода, що мої хлопці не встигли відбити Сонара від німців — кілька хвилин не вистачило, — Кречет скрушно махнув рукою, — адже саме Сонар провадив ці перемовини.
Дубовий підвівся зі свого стільця, одразу заповнивши собою чималеньку кімнату, пройшовся навколо Кречета, підійшов до вікна:
— Це й справді величезна втрата… Окрім Івахіва-“Сонара”, у тому бою загинув і шеф Головного Військового Штабу поручник Юліан Ковальський — “Гарпун”, і ад’ютант штабу Семен Снятецький — “Сівка”. Василь, Юліан та Семен були першими керівниками УПА—Північ! Їхній досвід і авторитет для нас незамінні. А нині, як мені часом видається, об’єднання вже неможливе — коли лунає мова ультиматумів, тоді затихає голос розуму.
— Та ж всі ми прагнемо одного! — вигукнув Кречет. — УССД! Української Самостійної Соборної Держави! І яка різниця, під якими прапорами гинуть за неї патріоти? Я ось, до прикладу, ніби ж починав з мельниківцями, а воював півтора року разом з Бульбою. Зауважте, воював проти німців і проти червоних, а днями до мене вже приходили есбісти — щось там винюхували, може, хотіли взнати, як пахне порох, бо, схоже, вони його ще й не нюхали.
— Розумію Вас, сотнику, проте ця структура, на жаль, не підпорядковується ані крайовому проводу, ані Головній Команді УПА — це держава в державі!
— Боюсь, що, в такому разі, це призведе до того ж безумства, яке творилося більшовиками — підозри, вбивства маси невинних людей, беззаконня.
— Будемо намагатися не припуститись подібного, та нібито керівник СБ ОУН “Михайло” діє за прямою вказівкою самого Бандери й має свої погляди на завдання й методи роботи спецслужби. До того ж не слід скидати з рахунку те, що НКВС залишив тут або закинув сюди спеціально безліч агентів, а з наближенням фронту їх буде значно більше.
— Це я прекрасно розумію, от тільки б із водою купальною не вихлюпнули вони й дитину! — знервовано махнув рукою Кречет. — Друже командир, брате! Таку ось республіку Бульба створив був ще два роки тому в Олевську! Вона протрималась три місяці! Моя теща була там, очолювала медичну службу, так вона й зараз не хоче йти від нього навіть у мій загін, до власної доньки, а вона ж ще в армії УНР боролася за Україну! Це щось та значить! Принаймні для мене.
— Мушу засмутити Вас, сотнику, але ця інформація таємна, — він перейшов на ледь чутний шепіт, — СБ “взяло в розробку” і бульбівців, і мельниківців.
— І це має означати?.. — пошепки прокричав Кречет.
Дубовий сумно хитнув головою. Кречету аж кров ударила в голову, й він мало не втратив контролю над собою. “Як так? — думав він. — Як може діятись така кричуща несправедливість? Ті хлопчики, що приходили до мене, що вони зробили для України в порівнянні з Бульбою-Боровцем?! Я ж їх не бачив ні в Шепетівці, ні в Сарнах, ні в Гощі, ані в Рафалівці… Звідки вони прийшли й чому мають вершити долі людей славних і заслужених в українській справі?”
— Це революція, друже Кречете! — промовив Дубовий. — А вона, як відомо, пожирає своїх дітей.
— В такому разі, вона не має сенсу! Революція має слугувати народу, після її завершення народ має відчути полегшення життя, а не закручування гайок і визискування решти людських сил. Революція має творитися для щастя, або вона — зло! — Кречет встав, подивися на міцного коренастого хлопчагу — командира Воєнної Округи Дубового — трохи зверху й попрямував до виходу.
