Ганьба душу крає

Микола ТАРАН,
краєзнавець,
селище Гребінки Київської області

Восени 2012 року моє селище Гребінки, що на Київщині, готується відсвяткувати свій 400-літній ювілей. Воно надзвичайно вражає своєю природою та має багату історичну минувшину, що сягає тисячоліть.
Та назавжди запам’яталася моїм землякам гірка доля, насильно накинута їм комуно-більшовицькою владою на початку ХХ століття.
Але пройшло уже двадцять років нашої незалежності, а ті назви так і залишилися без замін. Почну з крайньої вулиці південної сторони селища, яка іменується вулицею Ворошилова. У часи страшного Голодомору 1932—1933 років, виправдовуючи сталінський злочин, Ворошилов говорив: “…Ми свідомо пішли на голод, бо нам потрібен був хліб, але жертвами голоду були нетрудові елементи та куркульство”. Серед “нетрудових елементів” померли від голоду і близько 1000 гребінківців. То хіба це не ганьба для селища, коли одна з його вулиць носить ім’я соратника Сталіна.
На протилежному боці селища, над річкою є вулиця імені Кірова, також вірного ленінця і соратника Сталіна. Саме він, схвалюючи репресії проти власного народу, цинічно наказував більшовицьким катам: “…Карать по-настоящему, чтобы там, на том свете, был заметен прирост населения, благодаря деятельности нашего ГПУ”.
Чи хто ж порахує, скільки наших українців поповнили “население того света”, завдячуючи таким теоретикам? А моїм землякам слід знати, що серед тих жертв репресій були і понад сто мешканців їхнього селища.
Близько 200 років тому на тій вулиці жили корінні гребінківці з прізвищем Шадура, тому односельці й назвали той куток “Шадурами”. І не зникла та куткова назва серед старожилів і сьогодні. То чи не варто було б все-таки назвати цю вулицю іменем Івана Шадури, одного з перших старост селища, або ж залишити за нею назву, визначену гребінківцями понад сто років тому — вулиця “Шадурівська”.
Біля берега річки тоне в зелені садів вулиця, яка носить ім’я “доброго” дідуся Михайла Івановича Калініна, теж вірного ленінця і соратника Сталіна.
Тут я хочу нагадати, що 1938 року безневинно засуджений до тривалого терміну гребінківський учитель Захарій Васильович Усенко звернувся з далекого і холодного Солікамська до Всесоюзного старости Калініна за правдою і захистом від свавілля радянського НКВС. Та надії старого народного учителя на своє звільнення не здійснилися. Ніякого помилування від влади Усенко не діждався, а Всесоюзний староста Калінін навіть відповіді на зворушливий лист не дав. Яка ж тоді може бути повага до такої людини?
А чи не справедливіше було б назвати цю вулицю іменем селянського ватажка Тараса Трясила, який ще 1630 року тут, під Гребінками, на березі річки вщент розбив добірне польське військо і звільнив селище від гнобителів. Та нинішня наша влада своїх героїв шанувати не хоче, зате чужинців любить і береже їхні імена у назвах вулиць селища.
Іменем Зауральського червоного комдива Василя Чапаєва названа ще одна вулиця селища, що знаходиться на кутку “Круглики”. Пам’ятна ця вулиця тим, що на ній стоїть стара будівля колишнього районного суду. Саме в ньому у серпні 1941 року, одразу після окупації німцями селища, українські націоналісти, послані Василем Куком із міста Василькова, провели збори молоді селища й навколишніх сіл. Понад п’ятдесят молодих учасників того зібрання уважно слухали розповіді “західняків” про проголошення державності України у Львові, та заклики про ведення нещадної боротьби проти фашистів. Тоді ж була створена перша антифашистська підпільна організація в селищі, яку очолив “західняк” Чорнота.
Активними членами цієї групи стали гребінківці Володимир Іванович Яровий, Віктор Іванович Зеленський, саливінківець Тонковид і мешканець Лосятина Виштак.
Кілька років тому мешканці вулиці Чапаєва звернулися до селищної влади з проханням назвати вулицю іменем Великого князя київського Святослава Хороброго. Та селищна влада і ленінці стали на захист захисника Жовтневої революції Чапаєва і не допустили перейменування вулиці.
А поряд ще одна вулиця з іменем червоного бандита комбрига Котовського, який безжалісно рубав голови повстанців у наших селах 1919 року. Сотні селян, що виступили проти радянської влади, були вбиті за його наказом, серед них і гребінківці.
В історичній пам’яті селища ще й сьогодні живе пам’ять про відважного селянського ватажка часів Гайдамаччини Микиту Швачку. Саме він перед штурмом Фастова стояв табором зі своїми гайдамаками на площі біля цієї вулиці і там, у гребінківській Свято-Покровській церкві, гайдамаки освячували свою зброю. Тоді ж до Швачки приєднався і гребінківський гайдамацький загін Олекси Якименка, якого люди також любили і шанували. То чи не варто було б вулицю червоного бандита Котовського перейменувати іменем українського героя-захисника селян Микити Швачки.
Неподалік знаходиться вулиця імені вірного ленінця, головнокомандувача в Україні в Громадянську війну Фрунзе. Він видавав накази “розправлятися з ворогами революції”, а ними і були українські селяни-повстанці.
А за легендами, саме на цій вулиці біля самого берега річки поселився свого часу гайдамака — Роман Таран. Ховаючись від польської кари, він одружився на гребінківській дівчині, і люди його не видали, врятували. Згодом біля садиби Романа виросла ціла вулиця, заселена його нащадками. Він започаткував у селищі Гребінки численний рід Таранів, і гребінківці згодом вулицю, чи куток, як тоді говорили, назвали “Тарани”. То сьогодні варто було б відновити стару назву вулиці.
У північно-західній частині селища знаходиться вулиця імені Дімітрова — вождя болгарських комуністів. Там же свого часу існував колгосп імені Дімітрова. Колгосп той зник, а вулиця його імені існує і сьогодні. Георгій Дімітров нічим не пов’язаний із нашим селищем, а ім’я його вже давно затаврували самі болгари і тіло його викинули з мавзолею. Зате в Гребінках влада його оберігає. Ніби не існує своїх героїв.
Хочу нагадати селищній владі, що ще 1665 року гетьман України Брюховецький, перебуваючи в селі Гермаківка, що на Обухівщині, дізнавшись, що в Гребінках стоїть польське військо жовнірів, взяв із собою п’ятнадцять тисяч козаків і рушив на поляків. Тут, біля Гребінок, він настиг їх і розгромив. Невже ця історична подія не заслуговує нашої уваги, а ім’я гетьмана Брюховецького не заслуговує назви вулиці, біля якої відбувся той бій.
Є в нашому селищі ще й вулиці, які носять імена Суворова і Свердлова, Блюхера і Горького, названі Ленінградською, Червоноармійською, Першотравневою, Жовтневою, Радянською. Вулиця Радянська є історичним центром селища, то, мабуть, варто було саме на ній у честь чотириріччя і звести капличку й поставити хрест, як оберіг нашого селища.
У західній частині селища є вулиця імені Карла Маркса. Марксизм засудило все людство, а от у Гребінках його шанують. Як провулок Карла Маркса так і вулиця ще добре пам’ятають тупіт копит коней славного гетьмана України Івана Мазепи. Цією вулицею він неодноразово їздив у своє родове село Мазепинці, що лежить за вісімнадцять кілометрів. Не раз прямував цією вулицею і святий митрополит Петро Могила до сусіднього села Пологи, яке він і заснував. Та ці історичні постаті чомусь теж не заслуговують шани у селищної влади.
І під кінець згадаю головну вулицю селища, яка носить ім’я Леніна. За зміну назви цієї вулиці йде суперечка вже понад двадцять років. Тільки одних гребінківців, що пройшли катування у будівлях на цій вулиці, а потім були розстріляні близько ста осіб.
На цій би вулиці встановити меморіал жертвам сталінських репресій, а таблички з іменем Леніна зняти з будинків і викинути на смітник.
І хоча мені вже минуло 70 літ, а все-таки хотілося б дожити до того дня, коли назви вулиць, що носять імена ворогів і катів нашого народу, будуть замінені іменами героїв. А чи діждуся з такою владою?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment