Двічі не судимий

Іван КАССАЛА,
Волинь

З Лисої гори, із Опішні дивився комуністичний секретар на долину, де текла річка Ворскла. За Ворсклою, серед лісів і озер стояв Білий Дім — рублений, із дощок, укритий білою черепицею. У нім жив Григорій Данилович Кассала, який не слухав комуністів, не визнавав жодної влади, не вступав до колгоспу.
Летів над Полтавщиною 1931 рік. Секретар Петро Іванов вирішив розкуркулити того Григорія і надіслав дві підводи. Дядьки навантажили на вози дубові колоди і повезли на Опішню. В опішнянській сільраді постановили виселили сім’ю Григорія Кассали на Соловки. А там, у Білому морі, затопили б баржу, і всі опинилися на дні.
Григорій Данилович написав листа у Харків — Григорію Івановичу Петровському, Голові ВУЦВК. Петровський натиснув на Полтаву: чого це ви, мовляв, утискаєте артилериста з Одеси? З Полтави надіслали в Опішню вказівку, за якою Кассалі повернули колоди, попросили вибачення і більше не зачіпали.
Так Петровський врятував сім’ю Кассали від сталінських репресій.
А Йосип Віссаріонович врятував її від Адольфа Гітлера, винісши у лютому 1940 року постанову про переселення усіх хуторів у села. Через рік почалася Велика Вітчизняна… Україна в огні. Палив її Сталін, а потім і Гітлер почав.
Тоді Григорій Кассала продав хату і подався на Кубань, в місто Усть-Лабінськ. Його німці зайняли — без єдиного пострілу — 8 серпня 1942 року і пробули там до 1 лютого 1943-го. Усі шість місяців люди кожного вечора гуляли і співали. Було повно хліба, м’яса, горілки. Партизанів у Росії не було, бо всі чекали Гітлера, щоб звільнив їх від Сталіна. Німці хат не палили, людей не розстрілювали. Козаки поговорювали, що, якби німці дозволили, вони б комуністів самі перевішали.
А 1 лютого 1943 року повернулася Армія Сталіна. Усіх чоловіків кинули на фронт, без обмундирування, дали 1 ґвинтівку на 5 душ. Із кожного двору комуністи вимели пшеницю до зернини. Почався голод. Відро картоплі коштувало 500 рублів, і відро кукурудзи — стільки ж. У травні 1944 року Григорій Кассала повернувся з сім’єю в Україну, в місто Сахновщина Харківської області. Тут відро картоплі коштувало 30 рублів.
Син Кассали, Іван, виріс розумним і талановитим хлопцем, добре знав “Ілюстровану історію України” М. Грушевського, читав Хвильового. Друзям декламував власні вірші і безстрашно заявляв: “Сталін — бандит, комуністична партія — його банда, Радянський Союз — тюрма. Україна має бути самостійною!”.
Одного дня хлопець кидає роботу на Промкомбінаті, і проти нього заводять кримінальну справу — адже самовільно йти “на вільні хліби” тоді не можна було. За порадою знайомих Іван повертається до навчання, потім влаштовується чоботарем, і справу закривають.
Пролетіли 1944, 1945 рр., йде 1946-й. Іван Кассала вирізає з гуми круглі печатки, на яких зображена Європа і надпис “Сполучені Штати Європи”. Його попереджають, що такими витівками може зацікавитися МДБ. Якось чоботар образив Івана, і той іде скаржитися в райвиконком, де натрапляє на вербувальників і записується у харківську школу ФЗН на штукатура. Відкривають ще одну кримінальну справу — на тій же підставі, що й кілька років тому: “Самовільне залишення роботи”. Але міліціонер у Харкові хлопця не знайшов, щоб доправити на суд — адже подібних шкіл там багато.
Іван в суботу приїжджає додому, а батько каже: “Ходімо, сину, в міліцію. Я їм пообіцяв привести тебе”. “Батьку, ти хочеш здати мене в НКВС?” — запитав у відповідь Іван, та батько замовк.
У неділю пополудні йде Іван городами на залізничний вокзал, а йому назустріч міліціонер, який його ловив. Іван зрозумів, що куди б він не повернув, за ним гнатиметься міліція і стрілятиме. То й вирішив заєць іти на вовка. Пройшов, міліціонер і не озирнувся, — не впізнав.
А взимку 1946 року приніс довідку в суд, що навчається у Харкові, і справу було закрито.
А якось у школі ФЗН дали кислу капусту на вечерю. Іван організував страйк, і капусту поміняли на американський сир.
Після закінчення школи, у лютому 1947 року, Івана направили на Харківський танковий завод і поселили в гуртожиток. Якось уночі в кишені ліхтарик засвітився, Іван навпомацки намагався його вимкнути і не завважив, як шарпнув заодно якусь картку. Вранці його на завод не пустили, бо виявилося, то він перепустку навпіл розірвав уночі. Коли підійшов до вікна бюро перепусток, то жінка на Кассалу як гаркнула! Іван вилетів на вулицю і порвав перепустку, а потім і посвідчення штукатура. Далі сів на потяг і опинився аж в Азербайджані, в Баку. Потім поїхав назад в Україну, спершу у Сахновщину, а далі, у квітні 1947-го, до Львова. Спалив усі свої документи, і жив за паспортом Петра Григоровича Малярчука. Спав на соломі. Потім в Івано-Франківській області жив у курені в лісі біля села Васючин, з ним — два вояки УПА. У серпні 1947 року перебрався в село Княгиничі, де мешкав на квартирі в Марії Осташ. Недалеко жив і Роман Шухевич, командир УПА.

6 вересня Іванові Кассалі виповнюється 85. “СП” вітає ювіляра і бажає довгих років життя і нових творчих успіхів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment