Його зірка не згасне

p1017140За ініціативою працівників літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини, що в Києві, у його рідному селі Пісках Бобровицького району на Чернігівщині вже вп’яте у вересневі дні проводять День пам’яті поета, коли його душа відійшла у вічність.

Надія КИР’ЯН
Фото автора

Директор музею Тетяна Вікторівна Сосновська, правнучка поета, розповіла, як виникла ця традиція. Коли її колеги вперше відвідали село, де є сільський краєзнавчий музей і хатина, відбудована на місці помешкання родини поета, до музею втрапити не змогли: на не- впорядкованому подвір’ї паслися гуси, огорожі не було, а в штаті музею — лише один непрофесійний музейний працівник і охоронець. Після неодноразових клопотань і звернень київських колег до місцевої влади справа зрушилася з місця. Нині там п’ятеро музейних працівників, подвір’я чисте і затишне, хатина-музей Павла Тичини постійно працює, а в сільському історико-меморіальному музеї, який поруч, поет на чільному місці.
Київські музейники також створили кілька проектів для місцевих школярів: допомогли оформити у школі картинну галерею з творів їхнього геніального земляка, який гарно малював, мав чудові музичні здібності, допомогли розширити уявлення дітей про Павла Григоровича; започаткували традицію написання листів рідним і друзям про важливі культурні заходи в житті поетових земляків (так звані “Тичинівські листи”); влаштували урочисті концерти пам’яті геніального українського та європейського поета ХХ століття.
Цього року ініціативу працівників музею-квартири підтримали Міністерство культури України, Державна агенція промоції культури України, які фінансово забезпечили поїздку в Піски гостей із Києва. Сприяли проведенню заходів і представники Чернігівської обласної державної адміністрації.
У місцевій церкві відправили молебень, після чого у сільському будинку культури зібралося багато односельців. Керівник управління мовної політики Міністерства освіти України Тетяна Григорівна Гайдар зачитала послання міністра культури Михайла Кулиняка, який зазначив, що творчість Павла Тичини всесвітньо відомий письменник Василь Барка вважав одним із найвищих досягнень української словесності. Тичина підніс на небувалу висоту красу й велич рідного слова. Він збагатив українську мову понад 1500 неологізмами, які внесені до сучасних словників. Навчив відчувати в поезії музику та мислити образами, говорив до Всесвіту словами рідної української землі. Павло Тичина увійшов в історію нашої культури як поет-новатор, перекладач, богослов, науковець, музикант, художник. Велич таланту та глибина інтелекту — віддзеркалення його внутрішнього світу.
Його корені саме тут, у мальовничому селі Піски. Батько Павла Григоровича Григорій Тимофійович служив дяком у церкві, був високоосвіченою людиною. Марія Василівна, його мама, родом із цього села.
Народна пісня, українські традиції, високодуховне родинне середовище сформувало у майбутнього поета особливе сприйняття світу. “Є зірки, що з’являються на обрії, є зірки, що, з’явившись на обрії, ніколи не згасають, є люди, які назавжди залишають слід і пам’ять про себе. Таким назавжди залишиться для світу Павло Григорович Тичина”, — говориться в листі міністра культури.
Сергій Гальченко, заступник директора Інституту літератури НАН України, привітав земляків поета: “Це не тільки сумний день, а й день радості, бо ми не забуваємо світлу постать Павла Григоровича, своїми діями увічнюємо його пам’ять. Я вчора прочитав і підписав до друку чергову книжку поетичних перекладів Павла Тичини, яка вийде цього року, скомпонував нове видання, де будуть представлені ранні оповідання поета, його богословські твори тощо”.
Відомий грузинський і український поет, перекладач творів Тичини Рауль Чілачава розповів, що народився і виріс у Грузії, а вже 45 років живе в Україні. Приїхав до Києва через два тижні по смерті Павла Тичини. В гуртожитку, де жили студенти-філологи та журналісти, говорили про Тичину, яким ще раніше цікавився. Тут, в Україні, уперше долучився до його поезій. 1971 року, коли відзначали 80-річчя Павла Григоровича, вперше надрукував добірку його віршів грузинською мовою. 1979 року вийшли “Сонячні кларнети” в перекладах Рауля Чілачави грузинською мовою з передмовою академіка Леоніда Новиченка. Потім — двомовна книжка “Арфами, арфами”. А ще включав поезії Тичини до кількох антологій, які видавав. Рауль Чілачава наголосив на зв’язках Тичини з Грузією: “Він був уособленням аркодужного перевисання до народів. Мав тісні зв’язки з багатьма літературами, перекладав, писав про письменників різних країн. Грузія посідала особливе місце в серці Павла Григоровича. Про це свідчить його дружба з Галактіоном Табідзе, Костянтином Гамсахурдією, Симоном Чіковані.
Я мав щастя працювати в особистому архіві Павла Григоровича, бачив там численні переклади з грузинської.
Багато хто, напевно, знає вірш “Давид Гурамішвілі читає Григорію Сковороді “Витязя в тигровій шкурі”. Давид Гурамішвілі прожив в Україні 60 років, тут творив і помер на Полтавщині, його могила була загублена, і саме завдяки Павлові Григоровичу, його настановам, які давав досліднику Д. Косарику, цю могилу відновили. Павло Тичина дуже знаний і шанований у Грузії поет”, — зазначив Рауль Чілачава. Мешканці Пісків, можливо, уперше в його виконанні слухали українською й грузинською мовами знаменитий вірш “О панно Інно”.
Із великою концертною програмою виступила Національна заслужена капела бандуристів імені Георгія Майбороди. (Художній керівник — народний артист України Віктор Скоромний, диригент — заслужений артист України Андрій Козачок). Прозвучали також класичні твори у виконанні скрипальки Мирослави Которович і піаніста Леоніда Шаповалова.
Гості відвідали музей Павла Тичини, залишили записи у книзі відгуків.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment