Місія Соломії Крушельницької

Відзначаємо 140-річний ювілей славетної світової оперної співачки Соломії Крушельницької.
Тернопільська громадськість та Обласний фонд Соломії Крушельницької за народні кошти спорудили конкурсний мистецький пам’ятник Соломії Крушельницькій на весь зріст.

Мирослава ЗАЙКО,
членкиня НВМС, м. Заліщики

Про жодну оперну співачку немає стільки високопрофесійних захоплених рецензій світових музикознавців, скільки відгуків і спогадів є про Соломію.
ХІХ—ХХ століття — епоха опер. Міська молодь черпала духовне, творче натхнення та ідеї з оперних сюжетів, у театрах. А сільська молодь — в аматорських самодіяльних театральних виставах на толоках, у стодолах. Просвітницького значення набували українські ювілейні концертні шевченкіани та інші ювілеї.
Соломія з дитинства відчувала й розуміла свою просвітницьку місію. Вчилася співати у батька-священика (сольфеджіо), у сільському хорі, в тернопільському хорі “Українська бесіда”.
У підавстрійській Галичині було поширене з просвітницькою метою хорове мистецтво. Вивчаючи рідну і світову історію, літературу, Соломія здобула такі знання, що в консерваторії її звільнили від загальних предметів, і цей час вона присвячувала вдосконаленню оперного й народного співу. Під час навчання у Львівській консерваторії співачка була учасницею академічного хору та добровільного хору “Боян” під орудою Д. Січинського, О. Нижанківського. Вона — частий гість просвітницьких концертів. Разом з іншими студентами ставила на сцені консерваторії українські опери: “Купало” А. Вахнянина, “Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського, “Різдвяна ніч” М. Лисенка, виконувала головні партії.
Вона часто зазначала: “Я хотіла довести галицьким песимістам, що українська душа здібна осягнути вершини артистизму і тим потягнути за собою інших”.
Всупереч міщанським звичаям, Соломія на позичені батьком гроші їде до Мілана навчатися співу, бо “одними здібностями вершин не осягнеш”, треба докласти великої самозреченої праці.
Отримавши приватним способом вокально-сценічну освіту в італійському Мілані, гастролюючи за контрактами, виступаючи у найпрестижніших залах Європи, Америки з великими тріумфами, будучи примадонною Варшавської та Санкт-Петербурзької опер, Крушельницька не втрачала зв’язків зі своєю рідною підавстрійською Галичиною. Цікавиться політичним станом свого поневоленого краю, допомагає коштами радикальній партії І. Франка, М. Павлика, Л. Мартовича, допомагає родині виплатити борги, організовує молодшій на 15 років сестрі Ганні вокальну науку в Мілані та платні контрактові виступи в операх.
Часто приїздить Соломія в рідне село Біла, бере участь у щорічних Шевченківських академіях у Львові, гастролює із сольними концертами у Тернополі, Чернівцях, Станіславі (Івано-Франківську) і в повітових містах Галичини. Своїми концертами пробуджує і підтримує національний дух населення. Співає пісні, романси М. Лисенка, Д. Січинського, М. Вербицького, В. Матюка та інші на слова українських поетів. Бере до репертуару ідейно-змістовні, драматично-ліричні пісні, героїчні балади.
Навіть у побутових піснях вона знаходить глибокий підтекст, вміє його виразити мистецькими засобами: чиста інтонація, виразна дикція, відповідна міміка, глибока щирість та ін.
Мріяла після одеських гастролей співати в Києві, познайомитися з українською громадськістю і з Лисенком, але київський губернатор не допустив до столиці “галицьку русинку” нібито з тієї причини, що київська опера саме була на реставрації.
М. Лисенко писав до Соломії: “Чому поляки та інші народи щасливіші від нас, українців? Коли Україна буде мати щастя бачити й чути художню перлину русько-української нації?”
М. Павлик писав зі Львова до Драгоманова в Софію: “…окрім величезного артистичного таланту вона у найвищій мірі здатна давати культурні цінності… Вона є величезна психічна сила, … яка може впливати на духовний розвиток суспільства…”
Кожний свій камерний концерт із серії “Пісні різних націй” світова співачка завершувала українськими піснями, якими Крушельницька заявляла народам світу про поневолену Україну, і європейці й американці інтуїтивно відчували їхній глибокий зміст і музичну красу.
Крушельницька зізнавалася: “Я мала найвище щастя, коли співала світові українські пісні. А коли сестра вислала мені із Заліщик народний стрій, то я разом із піснями могла показати світові ще й наш український вишиваний стрій! Своїми тріумфами на світових сценах я зобов’язана рідному українському пісенному народові”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment