14 вересня 2012 року в Національній Києво-Могилянській академії відбулася лекція екс-Президента Європарламенту Єжи Бузека. Хоча в ці дні в Лівадійському палаці проходили міжнародні зустрічі Yalta European Strategy—2012, політик заявив, що відверта бесіда з молоддю для нього важливіша, ніж запрошення взяти участь у саміті.
Павлина МОВЧАН
Цілком вірогідно, що таким чином пан Бузек, як постійний критик чинної влади в Україні, компенсував неможливість відвідин Качанівської колонії, натомість склавши враження про стан справ після спілкування з неупередженим студентством.
Водночас тематика обох подій була дотичною: дев’ята Ялтинська зустріч названа “Україна і світ: долаючи завтрашні виклики разом”. Пан Бузек прочитав лекцію, чи радше розпочав дискусію на тему “Європейський Союз та Україна: якої Європи ми хочемо?”.
Прикметно, що обидві назви зміщують центр уваги до питання участі та відповідальності України в майбутньому регіону та світу. Інша важлива теза про спадкоємність спільних європейських цінностей в Україні також пролунала на обох заходах.
Того ж дня в Ялті Комісар ЄС із питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле заявив, що в XXI сторіччі протиріч між інтересами країни та її цінностями не може бути, і в політиці ставлення до цих речей як до різнополюсних неприйнятне.
Природно, що головною цінністю Штефан Фюле назвав демократію та розвиток громадянського суспільства. На думку єврокомісара, світова спільнота має підтримувати протестні рухи в суспільстві як запоруку дотримання рівності й поваги до прав людини. Фюле також відзначив, що громадські інститути стають дедалі впливовішими навіть у країнах, де цей процес раніше був пригальмований через відсутність політичного чи економічного розвитку. Ця теза дуже влучно резонувала з напрямом лекції Єжи Бузека та загалом із його політичним портретом.
Єжи Бузек відомий не тільки критичним ставленням до кримінальних справ проти колишніх урядовців в Україні. Насамперед це потужний національний політик Польщі, який стояв біля витоків профспілкового руху опору “Солідарність”. У 1980-ті рр. “Солідарність” об’єднувала понад 400 тисяч членів профспілок і мала підтримку 10 мільйонів поляків (тобто 25 % населення).
Цілком справедливим є твердження, що саме завдяки цьому руху опору Польща нині демократична європейська держава, вільна від болісного соцтаборового багажу, який досі нав’язують Україні. Це також Прем’єр-міністр Польщі, ініціатор масштабних трансформацій у сфері охорони здоров’я, освіти, місцевого самоврядування, адміністративної та промислової реформ, які в підсумку дозволили Польщі вступити до НАТО та ЄС. Це Президент Європейського парламенту, обраний такою більшістю голосів, якої не було з 1979 року. Зрештою, це один із найбільших єврооптимістів Центральної Європи, та й Європи загалом, і політик, що за будь-яких обставин підтримував прагнення України до євроінтеграції.
Тому під час лекції Єжи Бузек заявив, що Європа не уявляє подальшого розвитку без України. Україна належить до Європи, це наш спільний регіон і ми всі відповідальні за його безпеку та благополуччя. Україна має відчувати відповідальність за Європу, Європа — за майбутнє України.
“Тому я впевнений, що ЄС розвиватиметься. І крок назад у наших відносинах зараз не означає, що ми не можемо зробити крок уперед завтра. Я розумію, що саме це потрібно українцям”, — заявив він.
Власне, з цього і розпочав розмову Єжи Бузек — з того, що він розуміє нас, українців. Адже відвідував Україну не раз і не двічі. Він побував у Західній Україні, в Східних і Центральних регіонах і має загальне враження про український народ. І головне, що він хотів би сказати українцям на 21-шу річницю незалежності нашої держави: “Не сприймайте незалежність як щось звичне і належне. Особливо молодь, особливо ті, що народилися після 1991 року. Демократія, свобода — це відповідальність. Кожен із вас несе відповідальність”.
Українська молодь не має з чим порівнювати, вважає, що незалежність існувала завжди й існуватиме вічно. Проте це безвідповідальна й оманлива думка. Колись майбутньому Президенту Європейського парламенту здавалося, що не буде кінця і краю СРСР. Це оптимістичний приклад, але він стосується не лише імперій.
“Я сказав своїм колегам (євродепутатам. — Авт.): якщо зникли Рим і Спарта, які шанси в ЄС?”, — усміхається Бузек. Тут головна думка не тимчасовість Європейського Союзу, а те, що державність, незалежність, добробут вимагають зусиль, свідомого ставлення — не лише влади, а й насамперед, суспільства. Єжи Бузек ще раз звертається до прикладів із радянського минулого, відповідаючи на скептичне запитання про економічну кризу в ЄС як перешкоду до вступу України. Криза в Іспанії чи Греції не заважає цим країнам мати середній рівень життя, вищий, ніж у “безкризовій” Польщі. Сучасний стан Бузек називає радше кризою довіри та цінностей у Європі. Проте він упевнений, як і голова Євроради Херман ван Ромпей, що, незважаючи на прогнози деяких аналітиків, за 2—3 роки наслідки фінансового й економічного спаду вдасться подолати.
“Вони просто не розуміють, що таке криза”, — говорить лектор і розповідає історію з власного життя, коли за часів радянського “застою” був шалений дефіцит продуктів. Він раз на рік вистоював довгу чергу, аби купити маленькій доньці апельсин: раз на рік (бо це було розкішшю) один апельсин, — бо більше не давали “в одні руки”. Але коли він приносив цього апельсина додому, то чув: “Що це?”. Рік — це довгий час для дитини, і вона вже встигала забути, що таке апельсин.
Деяким політикам ЄС видається, напевно, що Україна через “дефіцит демократії” забула, що таке європейські цінності. ЄС потребує доказів “більшої європейськості” України в цей час взаємної кризи довіри.
Для Єжи Бузека криза — насамперед нагода для рішучих дій, змін, трансформаційної політики. Саме так було в посткомуністичній Польщі, де реформи дозволили оживити не лише політичне, а й економічне життя. Він упевнений, що Україна має бути в ЄС. Крапка. У своєму виступі він окреслює головну вимогу до України на цьому шляху, “більшу поєднуваність” з нормами Євросоюзу в судовій сфері, законодавстві, боротьбі з корупцією, місцевим самоврядуванням і розвитком громадянського суспільства. Він переконаний, що ці вимоги досяжні. Саме від українського суспільства залежить, чи скористаємося ми цією кризовою ситуацією як важелем для демократичних зрушень, чи дозволимо їй стати поштовхом.
Не останнім чинником у незмінно прихильному ставленні Єжи Бузека до європейських сподівань України є те, що він правий політик, представник сильної польської нації в європейській родині націй, прихильник дружніх стосунків між українським і польським народами.
Одне з питань студентів було присвячено національній ідентичності. Чи потрібно українцям стати більш українськими перш ніж стати європейцями? Що порадить пан Бузек як представник нації, що завжди мала чітке уявлення про свою ідентичність? Це було одне з небагатьох питань, на які Єжи Бузек не відповів через брак часу. І в цьому також прихована відповідь — на відміну від численних теорій, самовизначення не завжди відбувається через “іншого”, якщо немає внутрішнього розуміння, власного бачення. Але після лекції, спілкуючись зі студентами, пан Бузек уже польською, а не англійською, відповів на інше питання: що йому подобається в Україні й українцях? “Спонтанність (сміх). І глибоке почуття патріотизму, національної гордості. Я бачу, як зростає це почуття в Україні, зростає повага до своєї мови, традицій”.
І це, на думку Єжи Бузека, свідчення розвитку суспільства в Україні загалом, наближення до Європейської спільноти.
* * *
На особистій сторінці політика в заголовок винесено цитату, що якнайкраще підсумовує враження від його зустрічі зі студентами та головну думку, яку пан Бузек намагався донести своїм слухачам: “Немає “нас” чи “вас”. Скажімо голосно і чітко: ця Європа належить нам усім”.
Майбутнє Європи ми визначаємо щодня своїми вчинками, своїм вибором. І відповідальність за майбутнє нашої країни, нашого регіону, нашого світу ми поділяємо разом.
