Боже, нам розум і єдність дай

Ці слова вистраждав усім своїм життям Гнат Біжик — відомий просвітянин, український філолог, автор багатьох статей, надрукованих у всеукраїнській та місцевій херсонській пресі, де нині мешкає, поетичних творів і вражаючих новел, написаних на основі реальних життєвих історій. Нещодавно він видав дві нові книжки “Люби Україну” та “Народився в Україні — Україні і служи”. “Слово Просвіти”  вітає автора з цією подією.

Надія КИР’ЯН

Гнат Юрійович прожив нелегке життя, його родина зазнала бід, злиднів і переслідувань. Інакше й не могло бути, бо батьки й брати були в “Просвіті”, а пізніше — членами ОУН. Один брат карався в німецьких таборах: Дембіці, Освенцімі, Гамбурзі, помер у Швеції, куди його слабого й хворого привезли санітари шведського Червоного хреста. Брат Дмитро страждав у радянських тюрмах. Батька катували і німецьке гестапо, й радянське НКВС.
Після служби в радянській армії Гнат повернувся не в рідне село, а в село Михайлівку на Херсонщині, бо мешканці Журавина на Дрогобиччині, де він народився, зокрема й родина Біжиків, 1951 року за радянсько-польською угодою про обмін територіями були переселені в село Михайлівку Херсонської області. Тут Гнат Юрійович працював учителем української мови та літератури, навчав учнів любити Україну, бо й сам жив “з Україною в серці”, як його виховали батьки. У Новій Каховці, куди згодом переїхав, після проголошення Незалежності з друзями започаткував і очолив осередок “Просвіти”. На той час у місті не було вже жодної української школи.
Просвітяни разом із рухівцями зробили чимало. Ініціювали спорудження в місті пам’ятника Тарасові Шевченку, встановлення пам’ятної дошки В’ячеславу Чорноволу на будинку, де він виступав. Голос “Просвіти” звучить на всіх мітингах, по міському радіо, на засіданнях комісії з мовних питань при міськвиконкомі. З міською владою співпрацювали досить успішно. Щоправда, нині знаходити спільну мову з деякими керівниками стало важче. Головний здобуток просвітян — нині 64 % школярів у місті навчаються українською. За останнім переписом населення українців тут 73,8 %. Активісти й далі працюють над збільшенням кількості українських шкіл. Є багато й проблем. Приміром, із п’яти міських газет — жодної українськомовної, російською друкується навіть орган міської ради “Нова Каховка”.
Гнат Біжик виховав собі гідну зміну — на чолі місцевої “Просвіти” його замінила активістка Віра Литвинова, яку за успішну роботу відзначили медаллю “Будівничий України”.
Нині у Гната Юрійовича “болить серце”, оскільки він вважає, що над Україною нависла небезпека. Його надзвичайно хвилює підготовка до виборів і їхні результати, від яких залежить доля народу. Він закликає демократичні опозиційні сили об’єднатися, бо без цього перемогу здобути важко, бо “гризнею прокладають опонентам шлях до влади”. Звертається до всіх активістів почати масову політичну агітацію, “від двору до двору”, оскільки на телебаченні очевидну перевагу мають антиукраїнські сили, їхніми газетами, як кажуть люди, “забиті не тільки поштові скриньки, а й щілини між дверима й одвірками, а нерідко й майданчики за дверима багатоповерхівок”. Просить демократичні газети не критикувати об’єднану опозицію, бо це й без них є кому робити, а давати поради, як вести передвиборну агітаційну роботу з метою переконати виборців голосувати не за ті сили, які ведуть Україну до прірви, втрати державності, а за тих, хто творитиме Українську національну державу з національною ідеологією й високим рівнем життя.
Уся творчість Гната Біжика: прозова, поетична, публіцистична — присвячена болючим проблемам української державності, гідності українців, їхньої самоідентифікації, любові до Батьківщини й до людей, вірності й зраді, доброті, людяності, вихованню в людині найкращих почуттів.
Немало співано-переспівано про красу українок, але Гнат Юрійович знайшов нову цікаву сюжетну лінію, згадавши пісні про жінок різних національностей: “Усім нам співали завжди про слов’янку, // Красу українки рядном прикривали, // Її помічали нерідко як бранку, // Коли у неволю красу продавали…” Співали пісні про циганочку, про молдаванку, про венгерку і люстерко тощо… Мене просто вразили рядки: “А краса вкраїнки в бур’янах ховалась // Або виглядала з-за тюремних ґрат”. Скільки жахливих історій оприлюднено й неоприлюднено про українських жінок і дівчат, які боролися за Україну в лавах УПА і губили свою красу на Колимі, в Сибіру, на Півночі… Якби українці мали власну державу, такої наруги не було б!
Зворушують також історії з життя тварин — вірних друзів людини, які записав і переказав Гнат Біжик. Така відданість і серед людей трапляється нечасто, як у новелах “Киця врятувала”, “Вірний до останнього подиху”, “Нещаслива доля вірного друга людини” тощо.
Бажаємо Вам, Гнате Юрійовичу, нових творчих успіхів, здоров’я й сили, щоб і надалі боротися за вільну й заможну Україну, яка обов’язково збудеться.
Пропонуємо читачам статтю, надруковану в “Народній газеті” (число 35 за 1993 рік), яка доповнить картину життя й поневірянь нашого шанованого автора, його друзів і односельців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment