Гуцульське диво

Василь МАРУСИК

“Гречні ґазди і ґаздині, і ґаздівські діти!” — такі слова-звертання уже удвадцяте звучать на відкритті фестивальних дійств у Карпатах.
На свято другої Пречистої Богородиці гори Карпатські вмивалися рясними прохолодними дощами, а вже наступної днини, у час рівнодення, ніби на замовлення музичних, співочих гуртів і всього святочного люду, засяяли під яскравим сонцем усі кольори Верховини — “світку ти наш”. Зеленіли смерекові плаї і скошені на пагорбах і схилах луки, жовтіли листям дерева по видолинках, весело шуміли потоки, а на горизонті, в далечині у бік полудневого світила, забіліли сніги в Чорногорі. Усе це осіннє гуцульське диво явилось особливо у тутешніх мешканців та їхніх гостей, у велелюдді і дітей, і дорослих, в усьому розмаїтті пишних вишиванок, кептарів, крисань; усіх тих, хто прийшов чи приїхав на ювілейний ХХ Міжнародний гуцульський фестиваль і Восьмий з’їзд Всеукраїнського товариства “Гуцульщина”.
Святочне гуцульське диво у райцентрі Верховина (колишнє Жаб’є) — некоронованій гуцульській столиці — знову повернулося на місце свого народження. Саме тут 21 рік тому зародився гуцульський фестивальний рух. Ідею створення Товариства “Гуцульщина” і його головного свята приніс голова Гуцульського товариства у Великобританії Антін Ясельський. І відтоді головними дійовими особами стали творчі люди — письменники, художники, музиканти, співаки, танцюристи, народні майстри, особливо ті, що вічно завдячують своєму рідному краєві, бо “не той гуцул, що погуцулився, а той, що в горах родився”. Незмінний голова Всеукраїнського товариства “Гуцульщина”, журналіст, редактор, а згодом голова Верховинської райради, Дмитро Ватаманюк згадує: “Ми мали за головну мету об’єднати творчі сили гуцулів в етнічних межах: у Галичині, на Буковині, на Закарпатті, а також за кордоном. Можете собі уявити: зібрався вперше оргкомітет, а тут — московське ГКЧП! Та проголошення Незалежності України додало нам сили. Того ж 1991 року,  27 вересня, у день Воздвиження Чесного Хреста, трембітарі й троїсті музики сповістили, що в селах Верховинщини розпочинається триденний фестиваль “Струни Черемоша”. Кращі фольклорні колективи Верховинського і Косівського районів, до яких приєдналися буковинці й закарпатці, демонстрували свої таланти. А у селі Красник відбулася перша науково-практична конференція “Народні традиції в сучасному гуцульському фольклорі”. Науковці зі Львова та Івано-Франківська, поетеса Марія Влад із Києва, дослідники історії та мистецтва рідного краю, Антін Ясельський з Великобританії та Михайло Сеньків із США, місцеві краєзнавці поділилися з краянами власними творчими набутками в пізнанні гуцульського дива.
Відтоді Гуцульський фестиваль щороку мандрує горами, духовно об’єднує народні таланти, скликає додому десятки і сотні краян. Товариство “Гуцульщина” за 21 рік провело вже вісім своїх з’їздів. На щорічних науково-практичних конференціях науковці, освітяни, представники творчих спілок ведуть мову про духовну і матеріальну культуру, про економіку й екологію гірських районів. Кожен із фестивалів має свої особливості, зокрема щодо відкриття нових центів культури та освіти. Наприклад, у Верховині 1994 року відкрили стадіон “Черемош” із проведенням спортивних дійств. У Яремчі 1996 року відкрито пам’ятник борцям за волю України, у Рахові 1997 року фестиваль був приурочений 550-річчю міста, у Коломиї 2000-го відчинив двері Музей “Писанка”, у Верховині 2001-го — Музей кінофільму “Тіні забутих предків” режисера С. Параджанова, у селі Іспас Вижницького району 2003-го відкрито меморіальну дошку відомому землякові-художнику з Парижа Т. Вірсті на його батьківській оселі, у Путилі 2004-го пам’ятник гуцульському “Кобзареві” Юрію Федьковичу…
Нинішньої осені зеленими горами, між плаями, мов отари, кочували сивуваті хмарки, сонячний день був щедрий для всіх: учасників фестивальної ходи понад 130 делегацій із гуцульського регіону, побратимів із Румунії, Сербії, Молдови, Польщі, Естонії, із гуцульських товариств Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Києва, Сум, Донецька та інших.
Центральною подією стало відкриття на майдані Шевченка величного пам’ятника на честь етнографічного центру Гуцульщини із афоризмом Івана Франка від 1884 року: “Ось Жаб’є, Гуцульська столиця…”
Окремо варто відзначити, що стараннями райдержадміністрації, райради, а зокрема, Асоціації органів місцевого самоврядування регіону Гуцульщини, відділення “Філія Гуцульщина” Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії і Всеукраїнського товариства “Гуцульщина” цьогорічна програма Міжнародної науково-практичної конференції викликала надзвичайний інтерес на пленарному та секційних засіданнях. Вона мала назву “Основні особливості соціально-економічного та культурно-духовного розвитку Гуцульського регіону в специфічних етнографічних, гірських ландшафтно-кліматичних умовах в період сучасних глобалізаційних процесів: стан, проблеми, перспективи”. Серед основних доповідей найбільш проблемним був виступ директора ННДІ українознавства та всесвітньої історії, академіка Петра Кононенка “Роль державної мови і культури в системах виховання та освіти”.
В історії української культури Гуцульщина посідає особливе місце. У сусідньому з райцентром селі Криворівня сто років тому, 1912 року, в домі священика Олекси Волянського зустрічалися Іван Франко, Володимир Гнатюк, Антін Крушельницький із гостями з Великої України Михайлом Коцюбинським та Олександром Олесем. Тут неодноразово відпочивав Михайло Грушевський, а також часто бував засновник Гуцульського театру Гнат Хоткевич.
Нині артистичні багатства щороку відкриває Гуцульський фестиваль. Наступний відбудеться в Путилі у травні 2013 року.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment