«Союз українок» в 30-ті роки XX ст.

Іван ГУЛЕЙ,
м. Тернопіль

За минулі роки, особливо на початку 90-х, наше суспільство відчуло пожвавлення громадської думки, сплеск патріотичних почуттів, що виявлялося у відновленні наших давніх українських свят, наповненні їх новим змістом. Люди відчули себе громадянами молодої держави, яка дала їм демократичні права і свободи.
Пробудилася в багатьох українців і цікавість до своєї минувшини, щире бажання якомога більше дізнатися про політичні партії та громадські організації, які діяли в Україні. “Насіння наступної доби вже посіяне в добі попередній”, — писав поет Євген Маланюк.
Отже, дещо про жіночий рух у 30-х роках XX ст., про філію “Союзу українок” у Станіславі. Як вони, тодішні жінки, виховували молодь, готували себе до випробувань. Адже ситуація ускладнювалася. 1930 року польська влада здійснила в Західній Україні так звану “пацифікацію”, умиротворення, що було насильством над українцями.
1933 року в Німеччині прийшов до влади Адольф Гітлер, який не приховував своїх розбійницьких намірів. У Великій Україні того ж 1933-го шаленів навмисно створений Сталіним і його оточенням голод.
Українки відчували небезпеку, треба було їй якось протидіяти, приготуватися до найгіршого. Водночас прагнули реалізувати найкращі задуми щодо виховання у молоді українського патріотизму, вірного служіння Богові й Батьківщині. В умовах бездержавності здійснювати такий задум було важко, але українські патріотки не могли діяти інакше. Залишилися документи, ними написані. Вчитуймося в них і вбираймо серцями сповнені любові до Батьківщини слова: “Після 1923 року, коли світові держави визнали за Польщею Східну Галичину, стало зрозумілим, що має початися новий етап боротьби українців проти ополячення, окупації і поневолення. Головна увага зверталася на запровадження національного культу, в основу якого покладали пошану до стрілецьких могил. Для кожного українця вони мали стати тим святим місцем, яке б кликало його до нової боротьби за волю і Незалежність України”.
У 30-х роках філія “Союзу українок” у Станіславі видавала для своїх членкинь “Звернення”, так звані “Обіжники”. Отож в “Обіжнику” до всіх гуртків “Союзу українок” Станіславської філіальної округи містився заклик віддати поклін “Тіням героїв, що поклали життя за краще майбутнє нашої Батьківщини”. “Обіжник” датований 11.05.1936 року і в ньому відзначається, що День віддання шани Героям припадає на 31 травня. Зауважуємо, що це були Зелені свята. Тож постійно, від 1936 року, на ці свята і йшли люди до стрілецьких могил, несли квіти, сповняли свій громадянський обов’язок.
Дуже важливо, що цей “Обіжник”, як і всі наступні, написаний живою, образною, літературною, соковитою мовою, яка була зрозумілою і доступною для кожної сільської жінки. І в ньому не лише звернення, а й аналіз політичної ситуації тих днів: “Переживаємо часи великого напруження духа, великих політичних подій на всему світі, рівночасно дні великого заломання української суспільности. Чужі, шкідливі, ворожі чинники розкололи нас на кілька груп, лизунство, продажність, особистий інтерес дуже часто сьогодні кладеться понад громадський обов’язок. Так, що віра в тисячів здорового ще суспільства мимоволі починає захитуватися”.
Читаючи ці слова, мимоволі порівнюєш те, що діялося в Україні, з нашим сьогоденням: збіг подій, психологічного клімату в суспільстві. Знову розкол на кілька груп, перевага особистого інтересу…
Кажуть, що історія не повторюється. В Україні вона, на жаль, повторюється. А “Обіжник” тоді застерігав: “Нам не вільно спинитися на шляху, що веде до Воскресення! Українське жіноцтво в першу чергу мусить закріпити у своїх серцях та серцях своєї рідні віру в перемогу нашого завтра! Ми мусимо сталити наші серця! Менше сліз, більше діл, дорогі сестри!
Сьогоднішнє наше паломництво на Святі Гроби має скріпити силу духа, має запалити в серцях вічний вогонь посвяти, тому йдіть в похід з молитвою на устах, з присягою вірності Україні в серцях”.
Застереження актуальне і сьогодні. Якби ж воно звучало частіше. Тодішні ж провідниці жіноцтва не випускали з поля зору громадської діяльності всіх своїх членкинь і допомагали їм повсякчас. “Наші виділи кружків Союзу українок передбачають, щоби всі членки, як також всі жінки в селі від молоді до сивоволосих бабусь, всі, в кого б’ється серце в ритм любови до Батьківщини, прибули до Станиславова в день 31 травня, та щоб зложили поклін сірим могилкам на кладовищі, в яких криються кости великих Синів України”.
За відділ філії Союзу українок у Станіславі “Обіжник” підписали Амалія Рублева — голова, Марія Мельниківна — організаційна референтка.
Немає сумніву, що ті походи жіноцтва, вкупі зі своїми чоловіками і дітьми, до стрілецьких могил під шелест національних прапорів і спів побожних і стрілецьких пісень відіграли важливу виховну роль. Там, біля зелених могилок і березових білих хрестів, гартувалося і виростало нове покоління, яке потім влилося в загони УПА, пішло добровольцями в дивізію “Галичина”. Ті молоді хлопці й дівчата пам’ятали навчання біля стрілецьких могил і знали, що йдуть на вірну смерть так само, як їхні попередники, але не зрадили святому обов’язкові.
Після Зелених свят наставали гарячі літні дні, проминав червень і наближалися жнива. Усе сільське жіноцтво рушало в поля збирати врожай, працювало, забуваючи про втому, від досвітку до надвечір’я. Здавалося б, не до жіночих гуртків усім тим трудівницям, але провідниці “Союзу українок” бачили ще одну необхідність, про яку не слід забувати ні на хвилю.
“Обіжник” за 4.07.1936 року б’є, мов дзвін до всіх відділів, гуртків Союзу українок Станіславської округи: “Ясно, що земля, це мати-кормителька й від неї залежить наше буття. З напруженою увагою слідкуєте за дощем, за сонцем, що пособляє чи перешкоджає вам у спільній роботі. Все це ясне, але не вільно забувати нам, що крім тіла є ще дух, який теж потребує поживи. Тіло й душа, це гармонія природи, яку слід держати в рівновазі. Духовий корм мусите набувати в культурноосвітніх товариствах вашого села”.
Очевидно, для селянок подібне звертання було досить незвичним, і вони виступали проти нього. В “Обіжнику” це зафіксовано, але переконування противниць культурного поступу є настільки сильними і аргументованими, що ті вже, напевне, не мали що заперечувати. Читаємо: “Часто чується: “в літі нема часу на працю в читальні “Просвіти”, “Союзі українок”, “Сільському Господареві”, на це є осінь, зима” або “нехай молодші працюють”. Скажіть, будь-ласка, чи в літі ви не живете, не думаєте? Що станеться з нашим майбутнім, коли все будемо скидати відповідальність за працю зі себе на других?
Чи ми досі сповнили всі обов’язки супроти Батьківщини? Чи ми вже побудували її Храм-Волі? Ні! Тому не лиш молодші мають працювати, але всі, хто ще може думати, працювати й ходити по світі, всі, в кого серце б’є в такт любови до рідного краю, мають стати в зорганізовані ряди, рам’я об рам’я до праці”.
А далі пояснення, що це таке — громадські тодішні організації, де в кожному слові щирим вогнем ясніє гордість за працю в тих організаціях, непогасна віра в їхню корисність, в необхідність:
“Союз українок”, читальня “Просвіти”, кооператива, Сільський господар — це кузні, де кується сталь на будову Храму-Волі”.
І знову думаєш, а хіба ж тепер не кується в “Союзах українок”, у “Просвіті” сталь на будову Храму Волі? Хіба ж він, той Храм, вже є в Україні, хоч і Незалежній?!
А “Обіжник” продовжував висловлювати думки, що ясніли, мов сонце.
“Українській жінці не може бути байдуже, тому від громадянської праці не відтягне її ніхто і ніщо. В неділі чи свята крім відпочинку мусить знайти час, прийти на сходини кружка, послухати реферату. Виділи подбають, щоби ці сходини мали підготовану наперед програму. Грімкі читання й пресові звіти мусять бути гарно й добре впрацьовані. Книги: касова, секретарська, реєстраційна нехай не припадають порохом!
Виповняйте з них усе, що зв’язане з життям кружка, щоби занедбання це не було причиною безладдя”.
Висновок категоричний і глибоко правильний: занедбання громадської роботи і духовного виховання веде до безладдя. Невдачі нації криються насамперед у духовному її запущенні, у перевазі матеріальних цінностей перед духовними. Яка ж то велична наука в “Обіжниках” Союзу українок!
Водночас зауважуємо політичну пильність жіночих провідниць. Уже тоді, 1936 року, просочувалися в Західну Україну комуністичні видання і розповсюджували їх пропагандисти того вчення. Провідниці жінок застерігають членкинь від купівлі подібних книжок. “Стверджуємо, що по селах ходять різні представники видавництв і запрошують вас до купівлі різних книжок… Можуть такі попасти комуністичні чи інші непотрібні лахміття, тому перед закупом книжок порадьтеся тут у філії”.
Тоді до вересня 1939 року залишалося 3 роки. Жінки вже були на сторожі і висновки робили добрі. Про це свідчить такий запис в “Обіжнику”: “Хочемо остерегти відділи перед нахабством комуністів, яке в останніх місяцях встряє в наше громадянське життя. В попередньому “Обіжнику” ч. 44/36, ми закликали вас до Станиславова на протикомуністичне віче в дні 19-го серпня ц. р. й стверджуємо, що ви гарно прибули на наш зазив. Видно, що душа української жінки здорова й не дається звести на манівці большевицьких посіпак. Остерігаємо вас перед новим нахабством комуністів, яке цим разом звернено проти нашої організації”.
Це вже було явне політичне протистояння перед тими бурхливими і кривавими подіями, які наближалися. Розуміння моменту жінок не зраджувало, їхні виховні зусилля не пропали марно. Що ж сталося з ними у 1939—1941 роки? Яка доля очікувала Амалію Рублеву, Марію Мельник, Стефанію Ясінську, які керували Станіславською філією “Союзу українок”? Може, колись історія скаже нам і про це. Ми ж читаємо в наступних “Обіжниках” про їхні заклики до всіх виділів Союзу українок 1936 року відзначити день 22 листопада, “в якому весь український народ віддасть поклін 359 героям Базару, про те, що Базар — це жива легенда про відомих 359 лицарів, які кров’ю своєю ствердили святу посвяту визволення Батьківщини”.
“Обіжник” дня 26.10.1937 року промовляв, що “кожне громадянство зберігає пам’ять про своїх великих людей і оточує їх ореолом тепла… І ось саме цього року обходимо 50-ліття творчості великої письменниці й громадянки Ольги Кобилянської. Живе вона у Чернівцях і до цієї пори не перестає писати повісти, що своїм змістом вглиблюються в життя української нації, тому наша філія постановила вшанувати достойну ювилянтку Святочною академією…”
Це все, що почерпнуто в “Обіжниках” “Союзу українок” лише за невеликий проміжок часу, яскраво свідчить, яку велику роботу виконував провід жіночих кружків, виховуючи своїх сестер в українському, національному, патріотичному дусі. Вже в ті роки вони наближали час проголошення Незалежності України, хоча більшість із них не дочекалися цього. Тож нехай оця згадка про їхню благородну працю ляже квітами слави на їхні могили й водночас буде наукою для теперішнього покоління “Союзу українок”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment