Тільки публічний суд…

img_8062Василь ПАВЛЕНКО,
м. Іллічівськ Одеської обл.

Читаю “Розстріляне відродження” Юрія Лавріненка, “Поет із пекла” Михайла Слабошпицького і кров студеніє від жаху, а серце здригається від невимовного болю. Мати таку плеяду українських письменників і нічого про них не чути, бо всіх їх знищила сталінщина, московсько-імперська деспотія.
Ви тільки уявіть масштаб національної катастрофи: до 1930 року в Україні друкувалося 259 поетів і прозаїків, а після 1937 року залишилося 36 — заляканих, зламаних і перекованих у катівнях НКВС. Решта — розстріляні, замордовані в сталінських концтаборах, чи покінчили життя самогубством. Небагато врятувалось еміграцією, лише 7 із 259 померли своєю смертю! Назву навмання тільки кілька імен: Євген Маланюк, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка, Микола Хвильовий, Михайло Драй-Хмара, Борис Олександрів, Лесь Курбас, Олекса Влизько, Григорій Чупринка, Василь Барка, Василь Чумак, Дмитро Фальківський… І всіх знищили. Вони любили Україну й українську мову, а це в московській імперії (як і за нинішньої влади) — найтяжчий злочин! Сьогодні в Україні російська мова скрізь: у школах, ВНЗ, державних установах, у церквах і парламенті. А в Росії, де проживають мільйони українців, немає жодної української школи, жодної бібліотеки, церкви, жодного телеканалу чи української партії.
У Росії десятки національних меншин, але тільки одна-єдина мова державна — російська, і ківалови-колесніченки в українському парламенті не переймаються проблемами татар, башкирів, українців тощо в Росії. Росія їх асимілює — то й добре.
А про 259 репресованих письменників — жодного слова! Нема їх! (Це все — із тієї ж пропагандистсько-брехливої КДБістської опери Путіна, що Росія виграла б війну з Гітлером і без… України! Це при тому, що Україна дала Червоній армії 200 генералів, 7 млн солдатів і офіцерів, з яких близько 4 млн загинуло, 2 млн повернулося каліками; крім того, з 1941 до 1945 року населення України скоротилося з 41 млн до 27 млн. На території України було розгромлено понад 60 % сухопутних сил німецької армії, 1944 року в Україні воювало 50 % усіх сухопутних військ Червоної армії, зокрема — 80 % танкових і механізованих з’єднань. Ось так Росія вигравала війну без… України.
Знищили десятки українських пушкіних, достоєвських і блоків, знищили і заборонили згадувати навіть їхні імена. За будь-яку ціну прагнуть вивершити велич і розмаїття російської літератури, звеличити й оспівати своє, імперське, хай — розтерзане та обпльоване вчора, а нині — освячене, як цар Микола II, але і на цьому збудувати політику і мати свій імперський зиск.
А за кожним із наших українських письменників, яких знищила Москва, велике подвижницьке життя та потужні твори. Усе затоптали, заасфальтували московські пропагандистські танки і концтабори. І сьогодні, намагаючись повернути ті імена, ту літературу на сторінки українськиx підручників, новітня влада діє тими ж сталінськими методами. Головна мета — не сказати правду, не повернути Україні й молодому поколінню істинну українську історію. Дурити, тримати народ у колючих дротах московської брехні, аби зручно було вигравати на чергових виборах.
Але чому дивуватися, коли у вільній Україні суди ув’язнюють українських хлопців-патріотів, які знищили погруддя Сталіна? А якби українські хлопці знищили погруддя Гітлера — союзника Сталіна по таємному пакту Молотова-Ріббентропа, ви б і їх судили “за пошкодження майна”?!
Потрібен наш, український, суд над убивцями українських письменників, мільйонів українців, виморених голодомором і концтаборами. У Росії підніметься крик, чинитиме опір проросійська влада, та Україна, свідомі українці повинні робити свою праведну справу, не озираючись на інтереси імперії. Починаймо публічний суд над Сталіним і сталінізмом, над злочинами московської імперії — за нищення українських письменників, за нищення української духовності, української історії тощо! Без такого суду ми не рухатимемося вперед, без суду не розірвати духовних колючих дротів, якими нас душить московська імперія, нам не розбудувати міцної незалежної України. Невже цього не розуміє українська еліта, українські патріоти?! Невже не зрозуміло, що саме з цього потрібно було починати 20 років тому будувати фундамент молодої держави?! Ми наробили багато романтичних дурниць, ми почали зводити сяючий дах демократії на гнилому фундаменті, тому під тим дахом звили зміїні кубла злочинці і вороги України. Ні люстрації, ні суду над злочинами окупаційного режиму…
Потрібно повернутися і виправити скоєні помилки. Це — перший крок, його вчасно не зробили, тому на 22-му році нашої незалежної залежності ми не маємо нічого, хіба що прапор. Україна — в небезпеці. Ворог продовжує русифікацію українців, розколює Україну й готує громадянську війну. Починаймо негайно публічний суд над вчорашніми й сучасними ворогами України. Тільки публічний суд відкриє українцям очі і широку дорогу в українське майбутнє, в Європу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment