Валерій ФРАНЧУК,
художник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
На жаль, у кожних теле- і радіоновинах чуємо повідомлення про рішення облрад щодо впровадження регіональної російської. Місцева влада за повної підтримки центральної квапиться прозвітувати про це замовнику українофобської політики з-за кордону, розтоптавши Конституцію.
Якби такими темпами ці “слуги народу” ухвалювали рішення про допомогу мільйонам нещасних людей похилого віку, інвалідам, дітям, то вони б нині так не розкошували. Чи за останні роки десь в Україні відкрилися нові дитсадки, школи з українською мовою викладання, музеї чи заклади культури? Виняток — музей міста Києва, будинок якого був незаконно побудований “хазяями життя”, але відвойований киянами. Навколо — одні “досягнення” влади і лад, від якого стає моторошно пересічному українцю. Усе нібито поробили: і житло для молодих сімей, і дороги (хоч би для того, щоб не позичати очі в Сірка, що держава в центрі Європи, а має найгірші в світі шляхи сполучення), і робочі місця з’явилися…
А може, підняли до мінімального європейського рівня зарплати та пенсії? Куди там! У наших “рулєвих” до цих “мєлочєй жізні” руки не доходять.
Мова — душа нації, її серце. Нинішні дії влади, спрямовані на знищення української мови (над якою віками знущався російський царизм, а потім совєтсько-комуністичний режим) можуть означати тільки одне — оголошення відкритої війни на повне знищення української нації й Української держави. На боці ворога проти нас виступають разом із п’ятою колоною і наші доморощені яничари-запроданці.
Упродовж віків за надзвичайно важких умов національного й економічного гніту наші предки платили високу ціну за право бути самими собою, але зберегли для нас, теперішніх-незалежних, нашу рідну українську мову. “Ухвалений”, протягнутий Закон “Про засади державної мовної політики” вже дає свої результати. А українці, що переймаються лише хлібом насущним, їх ніби не бачать. Ще й досі багато хто не розуміє, яка небезпека затаїлась у цьому антиукраїнському шабаші. І з волячим терпінням національно байдужі тягнуть воза власних проблем. Чи довго ще будемо, панове-українці, чекати у мовчазному терпінні московського обуха? Час уже випростатись і дати рішучу відсіч промосковським різникам. Бо партія влади разом із комуністами своїм мовним законом і відповідними рішеннями облрад щодо введення російської як регіональної уже членує тіло й душу українського народу, а на черзі у них — розчленування української землі й загалом Української держави. Тому нам, українцям, що мешкають в Україні і за її межами і які усвідомлюють навислу загрозу, незалежно від барв партійних прапорів, треба гуртуватися у єдиний фронт захисту державної мови як основи незалежної держави. Започаткований “Просвітою” Форум мусить стати першим кроком до об’єднання. Тільки так ми зможемо поставити на місце різних виконавців чужинецьких забаганок. Бо інакше ми можемо стати останнім поколінням українців.
