Фундаментальна книга про Потебню-народознавця

Микола Дмитренко. Олександр Потебня як фольклорист: Монографія. — К.: “Сталь”, 2012. — 536 с.

Світлана МАХОВСЬКА,
кандидат філологічних наук,
м. Хмельницький

Ми живемо в час, коли люди намагаються пізнати свій родовід, вивчають досвід видатних науковців і митців минулого, щоб не лише отримати естетичну насолоду від пізнання, а й здобути керівництво до дії, втілити ті знання на практиці. Мовиться не тільки про тих, хто причетний до розвитку техніки, матеріальних ресурсів, економіки, а й про гуманітаріїв — освітян, науковців, письменників. І тут неперевершеною постатю в українській історії науки був Олександр Опанасович Потебня — видатний мовознавець, фольклорист, літературознавець, філософ, психолог, педагог, мистецтвознавець. Він, професор Харківського університету, за значні наукові здобутки був обраний членом-кореспондентом Академії наук. Про його багатогранну діяльність написано чимало (особливо в лінгвістиці та літературознавстві), чи не найменш висвітлена фольклористична діяльність, якій і присвячена праця Миколи Дмитренка.
В українському культурно-інформаційному просторі ім’я Миколи Дмитренка відоме вже декілька десятиліть: він автор відомих книг прози і поезії (“Допит”, “Мандрівник”, “Материк і море”, “Чорна вівця”, “Квіти добра”, “Люблю твій усміх загадковий”, “Іноді…”), семи монографій з історії фольклористики, теорії фольклору, упорядник кількох десятків антологій, збірок усної народної творчості. Знають Миколу Дмитренка і як поважного потебнезнавця: до 150-річчя науковця він опублікував окрему брошуру “Олександр Потебня — збирач і дослідник фольклору” (1985), а перед тим захистив кандидатську дисертацію про фольклористичні праці Олександра Потебні. Згодом Микола Дмитренко за архівними даними підготував і надрукував у видавництві “Музична Україна” унікальну збірку “Українські народні пісні в записах Олександра Потебні” (1988). Зі збірників наукових праць, періодики відомі його статті про видатного дослідника, професора Харківського університету.
Нещодавно Микола Дмитренко підготував першу в потебнезнавстві узагальнюючу монографічну працю про Олександра Потебню як фольклориста (ширше — народознавця). Автор спочатку за хронологією висвітлив основні віхи життя і науково-творчої діяльності; охарактеризував ученого як збирача усної народної творчості, проаналізував його фольклористичні праці, сфокусувавши головну увагу на центральній проблемі — проблемі безсмертя фольклору; потім висвітлив положення та ідеї Олександра Потебні, щодо становлення та розвитку академічної фольклористичної науки в другій половині ХІХ століття.
На мій погляд, Миколі Дмитренку вдалося охопити найсуттєвіші ознаки наукового методу Олександра Потебні, який вивчав фольклор у зв’язку з мовою, мисленням, історією, психологією, мистецтвом народу.
Теза Миколи Дмитренка у вступі монографії про те, що Олександр Потебня створив власну школу, аргументовано доводиться подальшим викладом, особливо там, де йдеться про ставлення Олександра Потебні до міфу і міфологів, до теорії запозичень та її представників, а найбільше — під час аналізу жанрової специфіки фольклору (зокрема веснянок, колядок і щедрівок, дум, казок, прислів’їв і приказок, байок тощо), вчення про художній образ і символ. Відтак лінгвоетнопсихологічна школа Олександра Потебні містить у своїй структурі й таке явище, як “Фольклористична школа Олександра Потебні”.
Увесь подальший період функціонування фольклористики як науки (від Івана Франка, Філарета Колесси, Олексія Дея, Григорія Нудьги, Івана Денисюка до сучасної генерації дослідників) засвідчує: без ідей і положень Олександра Потебні не обходиться жоден серйозний науковець. Саме тому праця Миколи Дмитренка — актуальне дослідження нашої класичної теоретичної спадщини, яке стане в нагоді багатьом науковцям, особливо молодим.
Монографія Миколи Дмитренка яскраво засвідчує: Олександр Потебня глибоко любив український народ і його багатовікову творчість, знав українську мову і розумів значення слова в житті мови, в житті окремого індивіда й суспільства загалом. Вчення про внутрішню форму слова дослідник вибудував передусім на фольклорному матеріалі, на аналізі прислів’їв і приказок, народних пісень. Велич Олександра Потебні висвітлено переконливо в європейському і світовому контексті. Наголошено на актуальності багатьох ідей харківського професора в нинішньому науковому дискурсі.
У книзі подано великий за обсягом додаток: народні пісні в записах Олександра Потебні. Фактично, це своєрідне перевидання збірки пісень, що побачила світ 1988 року. Варто наголосити: пісні унікальні, зібрані переважно на Слобожанщині. Ці записи підтверджують високий рівень естетичного розвитку українців східних регіонів України.
Монографія Миколи Дмитренка “Олександр Потебня як фольклорист” у серпні стала переможцем десятого ювілейного рейтингу “Українська книга року”. Отже, маємо глибоке дослідження про Олександра Потебню-народознавця, яке, без сумніву, стане корисним не лише науковцям, а й учителям, краєзнавцям, студентам, просвітянам, усім, хто цікавиться питаннями мови, традиційної культури, історії, психології, літератури.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment