Імперське відродження замість національного

Сергій ГОРИЦВІТ,
м. Одеса

Наша незалежна Україна з великими труднощами повертає собі сплюндровану роками царської та комуністичної імперій історію, а одеська влада активно відроджує колишню царську Новоросію, прагне перетворити Одещину на форпост “Русского міра”. Його символом в Одесі є пам’ятник Катерині II, яку українофоби вважають засновницею міста. Пам’ятник постав 2007 року, незважаючи на протести українських громадських організацій і партій. У спільній заяві монумент названо “постійно діючим генератором міжнаціональної ворожнечі”. Чому нібито національно свідомий президент В. Ющенко не звернув належної уваги на українофобської затії одеської влади, — досі загадка. Міськрада ж зробила вигляд, що не причетна до встановлення монумента, бо це було здійснено за кошт її депутата від партії Вітренко Геннадія Труханова.
Нинішнє регіональне антиукраїнське керівництво міськради, яку очолює Олексій Костусєв, не лише підтримує подібних спонсорів імперського відродження, а й саме ініціює подібні заходи. На початку вересня мер урочисто відкрив у парку Шевченка реставровану на його пропозицію Олександрівську колону, увінчану шапкою Мономаха і прикрашену двоголовими царськими орлами. Як свідчить пам’ятна дошка, місцина ця справді історична: “На сем месте Царь-Освободитель       7 сентября 1875 г. соизволил быть парку Имени Его и посадил первое дерево”. Мер Одеси та інші промовці захлинаючись, славословили імператора. Тут майоріли російські триколори, прапори “За веру, царя и Отечество”, штандарти проросійських організацій “Новороссия” та “Дозор”, червоні стяги комуністів.
Не обійшлося і без пропозицій повернути парку імені Тараса Шевченка колишню назву Олександрівського. Мовляв, і сам Кобзар був би не проти цього, адже він народився у кріпацькій родині, а Олександр II скасував кріпацтво. Але ініціатори перейменування забувають, що саме цей “цар-визволитель” 1876 року своїм Емським указом заборонив українську мову, зокрема й друкувати твори Шевченка. Так він вирішив покарати українських просвітян, за те, що вони прагнуть “вольной Украины в форме республики, с гетьманом во главе”.
І ось тепер О. Костусєв “обдарував” місто оновленим пам’ятником душителеві українського народу. Допоміг реалізувати цей задум депутат міськради від Партії регіонів Володимир Кірєєв. За це вони удостоїлися похвали Надзвичайного й Повноважного посла Росії в Україні Михайла Зурабова, який спеціально прибув для участі в урочистій церемонії.
Шанувальники колишньої Новоросії, палкі прихильники “Русского міра” добре знають, кого в ім’я “історичної справедливості” їм слід шанувати. 29 вересня вони увічнили в монументі російського полководця Олександра Суворова. Кінна статуя — копія пам’ятника полководцю одеського скульптора ХІХ століття Бориса Едуардса, що в Ізмаїлі, встановлена коштом Г. Труханова, — це, так би мовити, витрати на його виборчу кампанію, які він сподівається повернути, ставши нардепом ВР. Не випадково площа при в’їзді в Суворовський район, де відбулося урочисте відкриття монумента, була оточена агітаційними наметами, білбордами та прапорами з символікою ПР і слоганом кандидата: “Доверяй делам!”.
Відкривали монумент і виступали з промовами губернатор Одеського регіону (він завжди себе так величає) Едуард Матвійчук, Геннадій Труханов і митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел, який освятив пам’ятник і побудовану поруч капличку. Губернатор зазначив, послуговуючись ухваленою регіональною мовою: “Народ, который не чтит и не помнит свою историю, не имеет будущего”. Інші промовці теж наголошували на “возвращении к истокам” та на “восстановлении исторической правды”. При цьому Суворову, який не брав безпосередньої участі у штурмі Хаджибею і ніколи не відвідував Одесу, приписали почесну роль співзасновника міста.
Немало мовилося й про російсько-турецькі війни кінця XVIII століття, коли було звільнене Північне Причорномор’я, та ніхто й словом не обмовився, що вирішальну роль у тих битвах відіграло українське козацтво. А доцільно нагадати забудькам, що Хаджибейською фортецею 14 вересня 1789 року заволоділи шість полків козаків-чорноморців чисельністю 3000 осіб під командуванням отамана Захарія Чепіги. А загалом під час війни 1787—1791 рр. у різних операціях брало участь близько 42 тисяч українських козаків.
Геть забули очільники Одеси й регіону про угоду 2007 року, коли тодішній голова облдержадміністрації Микола Сердюк і міський голова Едуард Гурвіц домовилися про встановлення в Одесі монумента на честь останнього кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського. Підставою для такого рішення була докладна довідка науковців історичного факультету Одеського національного університету ім. І. Мечникова, які визнали, що “встановлення в Одесі пам’ятника кошовому отаману П. Калнишевському є доцільним та історично обґрунтованим”. Було визначено й місце, де мав з’явитися цей монумент. Але минулого року мерія, очолювана українофобом О. Костусєвим, скасувала рішення своїх попередників.
Відкриття оновленої Олександрівської колони й пам’ятника Олександру Суворову в переддень виборів до Верховної Ради відбулося за тим же сценарієм, який був розіграний при спорудженні пам’ятника Катерині II. Таке імперське відродження не має нічого спільного з національним відродженням.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment