Музейний феномен: 100 живописних шедеврів на виставці в музеї Ханенків

mad
Джузеппе Креспі. “Скорботна Мадонна”

Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури

— Чому не довше? — допитувалися на відкритті виставки у В. І. Виноградової — генерального директора музею Ханенків і основного натхненника цієї міжнародної акції.
Усе залежить від термінів страховки. Під дахом київського музею, де охоронна система найкраща з усіх державних музеїв України, шедеври у повній безпеці. І так само спокійно мають повернутися додому: до Житомира, Донецька, Львова, Одеси, Полтави, Харкова, Чернігова, Севастополя. Для цього проекту чимало потрудилися реставратори. Зокрема й над тими творами, які зазнали злодійських нападок, але були згодом повернуті в лоно державних мистецьких сховищ.
Якщо каталог цієї виставки, виданий у Москві, можна побачити хіба що в Інтернеті, то завдяки голові Київської міської державної адміністрації Олександру Попову (він надав кошти) і видавцю Віктору Хоменку каталог київської виставки опублікований вчасно — з ґрунтовною передмовою Катерини Чуєвої. Вона дослідила і чітко виклала історію музейних колекцій, які зберігають твори класичного західноєвропейського мистецтва, не обминаючи багатьох її трагічних сторінок. Раніше сором’язливо замовчувані факти нині оприлюднені; радянський Держторг вилучив і продав за кордон чимало творів, які тепер є окрасою музеїв інших країн, але частина ханенківської колекції не була продана за кордон і осіла в Ермітажі. Але й за грабіжницької політики радянської влади в галузі мистецтва, і після непоправних втрат, заподіяних фашистськими загарбниками, завдяки подвижникам і меценатам державні музеї України мають нині справжні скарби.
Поєднані тематично і за мистецькими школами, картини західноєвропейських майстрів у музеї Ханенків зачаровують сучасних глядачів.
— І що найдивніше, — каже старший музейний доглядач Ольга Іванівна Никонова, — найбільше і найдовше стоять саме перед нашими картинами, наче вперше їх бачать. Ось Рубенс — у постійній експозиції; Йорданс і Лейтенс — так само. Навіть натюрморт із упольованим зайцем Венікса, притягує, як магніт. А це ж велика картина, її в голландській залі добре видно. Та ще й на обкладинці музейного фоліанта опублікована.
І справді, ханенківські шедеври, не тільки ті, що іноді з музейних запасників виходять на світ Божий під час виставок, по-новому озиваються до глядача. 1610 року написана на дубовій дошці картина Мартіна Пепейна “Алегорія Слуху із циклу “5 почуттів”. Цей твір, заповіданий музею Ханенків В. О. Щавінським, у постійній експозиції висить значно вище, ніж на виставці, тому нині його легше роздивитися. І унікальний натюрморт Хуана де Сурбарана, написаний ще 1640 року, в іншому освітленні здається, ніби чуєш холодок від металевої поверхні тарелі й срібної посудинки поряд із фаянсовим глеком. Дивовижне, а на жодну іншу картину не схоже “Поклоніння волхвів” Ф. Капелли (на прізвисько Даджу) XVIII ст. зі стіни над сходами перемістилося до зали. Щасливі глядачі, роздивляючись експонати виставки, так наближаються до картин, що іноді спрацьовує сигналізація.
Із глибини зали вабить чоловічий портрет Д. Барендса, написаний 1562 року — із Львівського зібрання. Скорботне обличчя молодої жінки пензля Д. Б. Креспі (на прізвисько Черано) із Житомирського музею вважається “Скорботною Мадонною”. Але інтригує інше полотно — Паріса Бордоне “Свята Родина з Іоанном Хрестителем”. Поряд є кілька картин, де Іоанн Хреститель зображений із Немовлям Ісусом — і всюди дотримана їхня різниця у віці — півроку. На цьому житомирському полотні композиція наче розпадається: Богородиця відсторонено міркує над щойно прочитаним у книжці. Старець, що спирається на палицю, простягає Немовляті яблуко (мовляв, Спаситель від народження готовий скуштувати плід від Древа Пізнання Добра і Зла). Сивий чоловік, що тримає хлопчика, аж ніяк не може бути Іоанном Хрестителем — не дозволяли собі такого художники в XVI столітті. І в московському каталозі, і в київському досвідчені мистецтвознавці говорять про майстерність художника та інші його картини. Але ніхто не торкається теми сюжету. Тут якась алегорія, не досліджена досі.
Зачаровані талантом митців, чиї картини виставлені в Києві на Терещенківській, 15, підслухали ми й кумедне.
— Ти подивись, який хліб, — зачудовано дивиться пані на “Закуску з омаром” Клари Петерс — із Полтавського музею. — З 1612 року не зачерствів…
Ця картина до музею потрапила ще 1918 року — із зібрання Кочубеїв у с. Диканька.
— Подивись краще на цей, — відповідає друга жінка, заворожена шедевром із Севастопольського музею. Початий сірий буханець і справді, мов щойно з печі. — Прийдемо додому, спечу таку ж курку.
Дехто допитується, чому немає Веласкесової “Інфанти”, а дехто питає про святого Франціска Асізького… Однак переважна більшість відвідувачів глибоко вдячні всім, хто створив цей оновлений музейний світ — хай ненадовго, лише до 11 жовтня.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment