Лілія ГРИНЕВИЧ: «Неосвіченим суспільством легше керувати»

На Кіровоградщині побувала радник із питань освіти голови ради об’єднаної опозиції “Батьківщина”, кандидат педагогічних наук Лілія Гриневич.

— Пані Ліліє, нині багато розмов про стабільність, але якраз в освіті її бракує: довго готувалися до 12-річки — повернулися до 11 класів, оголосили пріоритетними при вступі до ВНЗ результати зовнішнього незалежного оцінювання випускників — знову почали враховувати низку інших чинників. Чи на користь це справі?
— Сфера освіти — це досить  значна кількість людей, сьогодні у ній працюють і навчаються близько десяти мільйонів осіб. Від того, чи пріоритетною для влади є ця сфера, значною мірою залежить розвиток країни.
На жаль, сьогодні освіта на узбіччі владних інтересів, і це виражено і в  ставленні влади до педагогічних працівників, і в тому, які реформи проводить нинішнє галузеве Міністерство. Характерними рисами цих реформ стало задоволення бізнес-інтересів вищих чиновників через різноманітні централізовані програми та економія на освіті на місцевому рівні через закриття навчальних закладів. За даними Держкомстату за останні два роки закрито 700 навчальних закладів! У той же час міністр втілює власні ідеологічні переконання у зміст освіти, дозволяючи собі переписувати підручники з історії, вилучати певні історичні факти, спонукати перехід шкіл з української на російську мову навчання.
Очевидно, для цієї влади освіта не пріоритет, навпаки, вона зацікавлена у її занепаді, бо неосвіченим суспільством набагато легше керувати. Дуже шкодить освіті, що немає наступності в освітній політиці під час зміни влади в державі. Галузь перебуває майже в постійному стресі. Кожна влада втілює свої реформи, дуже часто не узгоджені з суспільством. Ми йшли до 12-річної школи, і раптом зусилля дев’яти років роботи згорнули і з метою економії повернулися до 11-річки. Вищу освіту постійно лихоманить: щороку змінюються умови прийому, впроваджуються нові чинники, які зараховуються під час вступу поряд із результатами ЗНО.
Не сприяє освіті прагнення централізації управління нею, прямого впливу на ректорів через ручний розподіл кількості місць державного замовлення залежно від рівня лояльності до Міністерства чи конкретного міністра. Усе це не характерне для демократичного вільного суспільства.
Тому для нас надзвичайно важливо запропонувати реальні кроки, які зрушать ситуацію щодо піднесення якості освіти і розширення доступу до неї.
— Якість освіти — справа настільки важлива, настільки й складна. Як можна швидко вплинути на цей процес?
— Якість освіти відображається на якості життя, адже рівень освіченості пов’язаний із готовністю суспільства до інновацій, а відповідно й зі зростанням економіки. Про це свідчать всі міжнародні дослідження. Сьогодні система освіти зорієнтована на передачу великої кількості знань. Дуже часто ці знання не використовуються і швидко забуваються. Але справді якісна освіта та, яка розвиває людину і дає їй можливість вчитися впродовж життя, реалізувати свої здібності, допомагає бути конкурентним на ринку праці, а також дозволяє стати повноцінним громадянином своєї країни, усвідомлюючи власну національну ідентичність та маючи повагу до гідності інших людей. Тож завдання якісної освіти багатоплановіші, ніж просто набір певних знань і вмінь, що сьогодні декларує галузеве Міністерство.
Якраз на втілення цих завдань спрямовані законопроекти щодо питань освіти серед вісімдесяти, які запропонувала опозиція. Ми підготували законопроекти “Про основи законодавства у сфері освіти”, “Про вищу освіту”, “Про наукову і науково-технічну політику”, а також “Про перше робоче місце”.
— Що принципово нове у цих законопроектах?
— Запровадження зовнішньої системи оцінки якості освіти, а також відповідальності за надання неякісної освіти може захистити споживача цих послуг. Ми пропонуємо створити прецедент розгляду питання про відповідальність за надання неякісної освіти.
Важливе розуміння того, що ключова постать в освітньому процесі — педагогічний працівник. Без зміни у його підготовці, підвищенні кваліфікації і соціального статусу, реальні зміни в освіті здійснити неможливо, скільки б ми не купували комп’ютерів, шкільних автобусів чи нових парт. За всі роки, відколи діє закон України “Про освіту”, не виконувалася повністю 57 стаття в частині оплати праці педагогічних працівників. Мало того, влада вилучила звідти формулювання про те, що середній посадовий оклад педагогів має бути не меншим, ніж середня заробітна плата працівників промисловості. Ми вважаємо, що треба повернути це формулювання і забезпечити таку оплату педагогічних працівників. Окрім того законопроект пропонує певні новації щодо підвищення кваліфікації та встановлення кваліфікаційних категорій вчителям.
Серед принципово важливих речей — положення про реальне державно-громадське управління освітою. Громада повинна мати вплив на те, що відбувається в освіті. Отож посилена відповідальність і роль піклувальних і наглядових рад навчальних закладів. Основні регуляторні функції, які сьогодні має Міністерство з питань освіти науки, молоді і спорту, а саме — ліцензування, акредитація, присвоєння вчених звань ми пропонуємо передати незалежному колегіальному органу — національній комісії з регулювання у сфері освіти і науки. Цей орган має затверджуватися Верховною Радою і підпорядковуватися Президенту України. Ми виписали чітку процедуру ротації членів цього органу, щоб це були незалежні фахівці, люди авторитетні у своїй справі.
Ще одна важлива ознака законопроекту — зміна економічного механізму функціонування освіти. Запровадження фінансування здобуття освіти кожною окремою дитиною, а не окремих навчальних закладів. Тобто, втілення принципу — гроші за людиною.
— Чи не здається Вам, що наша освіта сьогодні занадто забюрократизована? Викладачеві ВНЗ доводиться заповнювати безліч паперів, які не приносять жодної користі ні йому, ні студентам.
— Один із центральних напрямків наших законопроектів — надання фінансової, кадрової та академічної автономії навчальним закладам, звільнення їх від цієї неймовірної вертикалі, яка спонукає до бюрократичного засилля. Сьогодні наш викладач має найбільше горлове (кількість лекцій і семінарських занять) навантаження в Європі. Це означає, що у нього практично не залишається часу на наукову діяльність. А викладач вищого навчального закладу, як правило, має займатися науковими дослідженнями. До речі, це одна з найважливіших причин, чому наші університети не потрапляють до міжнародних рейтингів. Адже один із їхніх провідних критеріїв — індекс цитування працівників університету, тобто посилання на результати таких досліджень у провідних міжнародних наукових журналах.
Автономія вищих навчальних закладів — це базова цінність у цивілізованому світі і ми пропонуємо реальні механізми її запровадження у нашій країні.
— На жаль, поряд зі справжніми науковцями — ерудитами, інтелігентами, інтелектуалами все частіше трапляються просто примітивні власники відповідного диплома про вчене звання. Як загальмувати цей процес?
— Саме тому необхідно змінити процес присвоєння вчених звань і покласти відповідальність на спецалізовані вчені ради окремих університетів. Саме вони, а не департамент Міністерства, мають відповідати за кожну окрему людину, якій вони присвоюють наукове звання. Національна комісія з регулювання у сфері освіти і науки регламентуватиме порядок створення таких рад, а також розбиратиме суперечливі ситуації, які можуть виникнути в їхній роботі.
Хочу підкреслити, що неможливо поліпшити одну сферу життя суспільства, ту ж освіту, якщо не зміняться пріоритети влади. Лише зміна підходів до наповнення і розподілу державного бюджету, врахування при цьому справжньої ролі і місця освіти, можуть створити умови для реальних змін на краще.

Спілкувалася
Світлана ОРЕЛ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment