«Хвала життю!» — магічний реалізм Миколи Кононенка

Персональна виставка живопису Миколи Кононенка — лауреата премії імені Сергія Шишка, — що демонструється в залах Національного музею Шевченка в Києві, стала приємною несподіванкою ще й завдяки презентаії на відкритті альбому, випущеного меценатом Максимом Мельником (видавництво “Софія-А”). Ретроспектива видання чудово доповнила експозицію, зокрема, портретами, адже музей представив переважно недавно написані картини художника.

Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури

Знімальна група телепрограми “Вищий пілотаж” КДРТРК працювала в Національному музеї Т. Шевченка й одразу вловила те невловиме, не вимагаючи від митця визначень і пояснень. Бо це справді вищий пілотаж — підпорядкувати музейний простір життєдайній ідеї. Магія картин залишає глядачеві право вибору, не нав’язуючи чужих поглядів. Утім, живописні прийоми Миколи Кононенка не випадкові — художник свідомо працює на конкретний результат і досягає бажаного у своїх полотнах. Уникаючи дрібних деталей, він передає мінливість миті, яка є водночас горлечком чи талією годинника, де, мов пісок, минуле перетікає в майбутнє.
У картинах Миколи Кононенка минуле, майбутнє, теперішнє справді існує одночасно. Воно відкрите глядачеві так, як відкрилося художнику — наодинці, у невеликій майстерні на вулиці Перспективній, — буття природи є буттям людини, нерозривно з нею пов’язаної.
Рух часу, впійманий художником, не визнає полону; він лишається вільним і мінливо занотовує цвітіння квітів біля старої “Хати баби Дроботихи”, відступає на другий, ще осяяний сонцем берег водойми, спостерігаючи наступ літньої грози, або ж бавиться на білій стіні, перемішуючи, тасуючи, мов карти, сонячні блискітки із тінями лапатого листя од гіллястого дерева. Дивишся, — а вони й справді ніби рухаються.
Прекрасний портретист, Микола Кононенко іноді цілком свідомо позначає тільки обриси людських постатей. Тоді в картині “Шепіт трав” смуга води здається Аральським морем-озером, а знаки рослин ніби тихо проголошують одне одному вірші із “Захалявної книжки”. Заступник генерального директора Національного музею Т. Шевченка Тетяна Чуйко, відкриваючи виставку, заговорила про образ Кобзаря у цій картині. Наче крізь час і простір ми побачили сокровенні, інтимні миті, коли нескорений Тарас розмовляв із вічністю — і вона відповідала йому віршами. Микола Кононенко в цьому полотні незбагненним чином передає стан природи і людини, коли вони поєднані в цілісність і перебувають під оберегом Божої милості. Ніби й зорово сприймаємо картину, — а розмова йде від серця до серця. Але ж і глядач повинен бути готовим увійти в діалог із митцем. “Почаївська лавра”, “Пророк”, “Хвала життю” (але чомусь латиною) потребують зосередженості. Хлопчик верхи на білому коні мчить прямо на глядача — образ багатозначний. Він посилає нас і до біблійних образів Іоанна Богослова, і до простіших — із творчості братів Стругацьких: майбутнє йде собі, навіть мчить, своїм світлим шляхом, ні на що не зважаючи, і радіє життю.
Навіть якщо втомлений соціальним і політичним безладом у нашому суспільстві глядач відвернеться від програмних філософських полотен Миколи Кононенка, щоб відпочити поглядом на знайомих краєвидах середньої зони України, він все одно залишиться в полі магічної влади митця. Чудовий колорист, художник стверджує і доводить, що життя прекрасне у різних своїх проявах, і саме людина змінює навколишній світ — якщо хоче, на краще.
Скажімо, жіноча постать, яка з’являється в кількох картинах митця. Завжди серед квітів, у саду з дозрілими яблуками чи в білій піні весняних дерев — вона завжди позбавлена детальних портретних рис: як безсмертна людська душа тільки на певний час вбирається в одіж шкіряну, так кохання — одне на все життя — не підвладне часу. Жіноча постать наче випромінює тихе світло; її спокійний стан — це квінтесенція миру, злагоди, впевненості. Хоча в альбомі, презентованому на відкритті виставки, ми бачимо її вроду, не затьмарену третім тисячоліттям. Вгадуєш: саме вона присутня у впізнаваних краєвидах яготинського нео-Барбізону — села Засупоївка, де живуть і працюють (переважно влітку) кияни — знамениті художники. Працюють у різній манері, мають кожен своє світобачення; їх не об’єднаєш у школу. Микола Кононенко відчув те місце, як ніхто інший. Він підніс Засупоївку на рівень Землі Обітованої. Її крутолобі пагорби з людськими городами є на багатьох картинах — чи вдалині, на якомусь там третьому чи п’ятому плані, вони, завжди дбайливо доглянуті, свідчать про любов і працелюбність майже завжди незримих своїх господарів. Митець малює правду життя. Не надто красномовний у побуті, він промовляє мовою фарб так, як не кожному талановитому поету щастить словом оповісти про рідну землю.
Один з улюблених образів художника — достиглі яблука. Для нього це не яблуко розбрату і не синонім плоду Древа Пізнання. У його картинах яблука — символ України. Вони перегукуються хіба що з Довженковим баченням нашої землі-материзни і водночас відчуття Великого Космосу. У кращих картинах виставки відчувається всеосяжність Всесвіту саме там, де надихнула митця Засупоївка. Це не гумористичне “Хутір Васюки — центр Всесвіту”, а по-філософському точне відтворення вічної присутності людини і нашого світу в полі зору Всевишньої Любові. У мистецьких мандрах і цікавих закордонних пленерах, вдаючись до класичних прийомів реалістичного живопису, Микола Кононенко звертає глядацьку увагу на живу красу земного світу. Але висока потойбічність присутня саме в полотнах, де є Засупоївка, і в деяких зимових Седнівських краєвидах (це вже висновок з альбому). Можливо, справді на Яготинщині якась геофізична дивина криється (у тих краях талановито писала Україну Катерина Білокур). Але ж сусіди — академіки, Шевченківські лауреати, відомі на всю Європу авангардисти — не звернули на неї творчої уваги.
Духмяні яблука — щедрі плоди української землі — перевершують усі інші натюрморти Миколи Кононенка. Хоч він майстер багатих, мальовничих композицій із вишуканими вузькогорлими східними глеками, їх радо купують колекціонери для особистих зібрань.
Справжнє мистецтво завжди цілюще. Миколі Кононенку вдалося змалювати у русі час — і це унікально.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment