Один із Шевченкового роду

Частіше вдивляймося прискіпливим та вимогливим поглядом у самих себе, проймаймося соромом за національну ледачість, за брак національної вольовитості, — і чим частіше це робитимемо, тим ближчатиме до нас Тарас Шевченко.
Анатолій Погрібний

Олександр ЛИТВИНЕНКО

Із Миколою Павловичем Лисенком я познайомився у Національному заповіднику “Батьківщина Тараса Шевченка”, що у селі Шевченкове Звенигородського району на Черкащині. Зустрілися ми там не випадково, адже Микола Павлович уже понад три десятиліття вивчає генеалогічне дерево родини Великого Кобзаря. У його поданні рід Тараса Григоровича містить понад 1300 осіб. Деякі з них навіть і не здогадуються, що належать до цього славетного роду. Нині ці люди мешкають у Росії, Прибалтиці, Австралії, США, Франції. А в Україні, зокрема, й у Шевченковому краї — Моринцях, Звенигородці, Шевченковому, колишній Керелівці (Кирилівці). Старою назвою цього села вже не послуговуються, хоча й пам’ятають її. Саме тут із півторарічного віку і до 14 років жив український геній, тут він вчився грамоти і жив у “школі” — у хаті дяка, яку з 1961 р. дбайливо зберігають під захисним куполом у Шевченковому, бо це єдина вціліла архітектурна пам’ятка тих часів.
Як відомо, прямих нащадків у Тараса Шевченка не було. Натомість його рідні брати та сестри — Катерина, Йосип, Микита, Ярина — мали дітей. Микола Павлович Лисенко веде свою лінію від Йосипа. Він — праправнук, один із небагатьох родичів, що складають четверте покоління найближчих нащадків Кобзаря.
Народився Микола Павлович на Волині. Після закінчення школи вступив до Шевченківського гідромеліоративного технікуму, — хотів учитися в рідному селі Кобзаря. Потім був технологічний інститут харчової промисловості, робота на підприємствах Черкас і Києва. Та серцем постійно поривався до Шевченкового — почав ґрунтовне дослідження Кобзаревого роду.
То була нелегка праця, яка потребувала постійних поїздок у російські й українські архівні установи, на що нерідко йшла вся його невелика пенсія. Допомагали Миколі Павловичу особисті зустрічі з родичами, перекази і свідчення яких він записував, використовував отриману від них інформацію для подальшого пошуку не відомих широкому загалу матеріалів, документів, світлин. Усе це й стало основою дослідницької книжки “Коріння Шевченкового роду”, яка побачить світ в одному зі столичних видавництв.
Розпитуємо в Миколи Павловича Лисенка про її зміст, імена, описані ним на сторінках книжки. Видатними постатями Кобзаревого роду є письменники Дмитро Красицький, Олександр Відоменко; художники — Фотій Красицький, Микола Лихошва, Валерій Красицький, Яків Шевченко; заслужений діяч Російської Федерації академік Людвіг Боярський; поети — Людмила Красицька, В’ячеслав Шевченко та Йосип Шевченко; колишній працівник посольства України в Швейцарській Конфедерації Ігор Крижанівський.
Структура книги об’єднує 16 розділів: генеалогія нащадків, коротка історична довідка про Шевченкове, роди Йосипа Григоровича Шевченка, Микити Григоровича Шевченка, Катерини Григорівни Красицької, Ярини Григорівни Бойко, Омеляна Івановича Шевченка, Павла Івановича Шевченка, Варфоломія Григоровича Шевченка, Олександри Іванівни Шевченко, Кіндрата Андрійовича Шевченка, Григорія Євстратовича Шевченка та ін. У праці детально з’ясовані взаємозв’язки між родичами, авторові вдалося віднайти їхні маловідомі світлини. Вік деяких фотографій — понад сторіччя. Цікава й повчальна пам’ять великого роду, яку визбирав автор, передає неповторну минувшину й традиції.
Історики, краєзнавці, студенти, викладачі, учні загальноосвітніх шкіл потребують такого видання, як і всі, хто шанує Тараса Шевченка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment