«Хто цінує волю і свободу, має мислити по-бароковому»

img_8224Виступи Ансамблю давньої музики під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Костянтина ЧЕЧЕНІ — це завжди якось по-особливому, шляхетно й витончено, без епатажу і надриву… Слухачі мають змогу зануритися і відчути атмосферу різних епох європейської культури. Особливе місце тут посідає музика епохи бароко. Тож на прохання наших читачів ми вирішили поспілкуватися із паном Костянтином саме про українське бароко, настояне на народній традиції.

— Звідки у Вас інтерес до давньої музики, адже це ніби забутий і малодосліджений пласт у мистецтві?
— З української старовинної інструментальної музики дуже мало матеріалу. Мене зацікавила ця тема, бо вона захована. Із дитинства вабить старовина. Ключовим у творчості було знайомство зі Святославом Крутиковим, з яким я, як лютніст, працював в ансамблі. Пізніше я очолив Ансамбль давньої музики, але захоплююся не тільки старовинною музикою, пишу й сучасну, це не заважає, а допомагає перемикатися з однієї доби на іншу.
— Стиль бароко становить яскраву епоху в історії літератури, архітектури, живопису. Як він позначився на музичному житті в Україні? Адже західноєвропейська традиція суттєво відрізняється від української, яка має свої національні риси…
— Зразки українського бароко — це перлини серед тих творів, які залишилися. Найдавніший твір української інструментальної музики, який занотовано, це танець “Гайдук” (1540 р.). Ми можемо говорити про самобутність у ритміці (зокрема у ритмофігурах), яка притаманна українській музиці. Вокальні пісні доби бароко в українській музиці значно відрізняються від західноєвропейської традиції. А інструментальна музика має чимало загальноєвропейських рис. Доба бароко характеризується більшим розвитком світського музикування, зокрема танцювальної стихії. Інструменталісти у цей час були у великій пошані. Бо, приміром, українських музикантів доби пізнього Середньовіччя, Ренесансу зустрічаємо переважно в польських, німецьких музичних капеліях, де вони грали при дворах. Так було упродовж століть. А з XVI ст. козацька та гетьманська старшина сприяла розповсюдженню мистецтва, поезії, музики, зокрема інструментальної. Нагадаємо, що гетьман Богдан Хмельницький грав на лютні, Іван Мазепа — на торбані (басовій лютні).
Псалми і канти — релігійна, моралізаторська тема, яка завжди була в пошані. А бароко — це насамперед розквіт інструментальної музики. У той час, коли на Заході панував класицизм, у нас барокові риси залишалися і в середині XVIII століття, хоча у М. Березовського цілком класичні сонати. Тому не можна казати, що ми десь на маргінесах європейської культури.
— Бароковість самобутньо і багатогранно втілилася у творчості Григорія Сковороди, до творів якого Ви звертаєтеся…
— Сковорода грав на скрипці, бандурі, гуслях, флейті. Яскравість і контрасти української природи, ментальності, чуттєві перепади в житті, в емоціях притаманні саме музиці бароко. Цей період української нації вишуканий, різноманітний і строкатий. Українське бароко — одна з яскравих печаток, які можна викарбувати взагалі на всій історії культурного розвитку України. У Григорія Сковороди — справжні шедеври вокальної творчості, які чудово звучать. Та й самі тексти дивовижні, глибокі, філософські, сучасні. Можна знайти у нього і класичні риси, які виражаються в гармонії його творів. Програму, присвячену музиці бароко, ми завжди закінчуємо саме піснями нашого мандрівного філософа.
— Чим вирізняється, які особливості Вашого останнього альбому “Всякому городу нрав і права”?
— Це музичний відбиток того часу. Робота цікава і строката, як і саме життя часів кінця XVI—середини XVIII століття. Солісткою була Ніна Матвієнко, яка дивує не тільки своїм співом, а й мистецтвом перевтілення. Вона як фаховий виконавець цілком по-різному підходила до виконання любовної лірики, історичних пісень, філософських творів, релігійних псалмів. У кожній із цих вокальних мініатюр Ніна Матвієнко знаходила зерно, на якому вибудовувала новий образ. Строкатість і різнобарвність цього диска притаманна тій епосі. Туди увійшли танцювальні мелодії з вертепу, твори з рукописної збірки XVII століття, з бібліотеки Кипріана Жоховського, Київського уніатського митрополита. Там понад 200 інструментальних творів, які звучали у середині XVII століття. Запис зробив Дмитро Добрий Вечір (гурт “Вій”), а продюсер альбому Олег Скрипка. Музика вийшла на двох носіях (CD та вініловий диск). Під час запису ми використали лютню, блок-флейти, колісну ліру, дуду, різноманітні ударні, тобто ті інструменти, які близькі до міського зрізу культурно-музичного арсеналу.
— А чи важко вокально вписатися у пишні й схильні до надмірностей простори бароко?
— Це дуже висока рамка і за виконанням, і за репертуарним добором. Паралельно у нас є вокально-інструментальна програма, яку ми показували на “Середньовічній осені”. Співала з нами Ілларія, яка серйозно підійшла до виконання старовинної музики й дуже органічно влилася в наш колектив. Ми намагаємося далі поглиблюватися у пошуках перлин українського бароко, залучаємо старосвітську бандуру, кобзу та інший інструментарій, який на цьому диску використано не було. Тобто розширюємо інструментальний діапазон. Щодо вокалу ми працюємо у різних напрямах, не виключено, що буде не тільки соло, а й невеличкий камерний хор. Хотілося б показати різні барокові жанри того часу.
— Старовинні барокові інструменти давно вийшли з ужитку. Чи вдається за допомогою сучасних копій передати дух і манеру тієї епохи?
— Стовідсотково передати дух, манеру епохи — надскладно, бо оригіналів струнно-щипкових інструментів того часу майже не залишилося. Найдавніше, що збережено — це інструменти кінця XVIII століття, але грати на них неможливо. Якщо ми беремо історичну кобзу кінця XVIII століття, то зараз вона, хоч як це парадоксально, звучить менш автентично, ніж сучасна копія. Потрібен серйозний науковий підхід до вивчення інструментів, які були у вжитку в Україні. Наші майстри по можливості робили аналіз деревини та досліджувати інструменти за всіма параметрами.
Зрозуміло, що записів тих часів немає. Тому тут доводиться щось переймати від народних музик чи від наших колег поляків і німців, які краще зберегли свою культуру і виконавські традиції, запозичувати деякі особливості й у них. На відміну від наших сусідів, у нас немає спеціальних музичних навчальних закладів, які б належну увагу приділяли вивченню старовинної музики. Завжди поширеною була усна традиція, як і в давнину. Але це проблема складна, бо на відміну від Німеччини, де під кожною піснею стоїть дата, коли написано, автор, у нас — “невідомий автор”, “анонім”, “народна”. А що таке “народна”? У кожної пісні є автор.
— Реконструкція культурно-мистецьких традицій — дуже поширене явище у Європі. Ви також вдаєтеся до часових метаморфоз. Хто Вам допомагає у цьому?
— Коли граєш музику того часу, то перевтілюєшся не тільки як музикант, а й як людина. А для цього необхідно добре знати і політичну, і економічну, і культурну ситуацію того часу. Одна справа, коли граєш у джинсах і футболці, а інша — коли одягаєш шляхетний стрій. Ми співпрацюємо зі студією старовинного танцю “Джойссанс”. Наталія Скорнякова справжній фахівець і вона сама шиє історичні костюми. Це також важливо, особливо для зорового сприйняття, бо сучасний глядач вихований на шоу. Яскраві костюми, цікаві танці, це, звичайно, додає загального враження. Це один із додаткових моментів, щоб передати відповідну манеру і наблизитися до автентичного виконання.
— Як барокова музика вплинула на музику наступних епох? Мені здається, що це чи не найблагодатніше тло для імпровізації та експериментів…
— Доба бароко дуже плідна, це взірець знахідок, контрастів, чогось неординарного. Можна казати, що бароко поза часом, — це як означення досягнень у мистецтві. Тут є знахідки у плані гармонічному, і для сучасних виконавців буде чимало цікавого. У ті часи і мелодика, і гармонія була дуже вишукана і своєрідна. Тому ця епоха працює і зараз у нових формах і проявах. Недарма у ХХ, ХХІ століттях з’являється рок-бароко, необароко. Усі, хто цінує волю і свободу, повинні мислити по-бароковому.

Спілкувалася
Уляна ВОЛІКОВСЬКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment