Дума про Морозенка

До 140-річчя від дня народження кобзаря-лірника Терентія Пархоменка

Василь НЕЧЕПА,
лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, народний артист України, носій старосвітської чернігівської Кобзарської школи, кобзар-лірник

Днями в Київській філармонії відбувся концерт, присвячений 140-й річниці від дня народження кобзаря-лірника Терентія Пархоменка.
На початку минулого століття ім’я кобзаря Терентія Пархоменка набуло великого розголосу та слави. Були навіть цигарки з його зображенням. Цей дзвінкий тенор і не схожу на інших кобзарів гру на кобзі чули на Чернігівщині й за її межами. Терентій Пархоменко — носій старосвітської чернігівської кобзарської школи, за словами Гната Хоткевича, найдавнішої. Володів грою на кобзі і полтавською, в перекидку, так як грав Остап Вересай. Він також талановитий лірник, бо серед його учнів був і неперевершений на той час лірник Оврам Гребен. Ще замолоду йому надали право Отця кобзарського. Він, сліпий із десяти років, брав у науку сліпих хлопчиків. Відомі кобзарі Петро Ткаченко-Галашко, сторіччя від дня народження якого відзначали за рішенням Юнеско, Дем’ян Симоненко, Микола Злобінців та інші відомі кобзарі пішли у світ кобзарювати після навчання у цього унікального кобзаря. Його навчив кобзар Н. Гайденко.
Мав він ще одного учня, про якого тривалий час забороняли писати і говорити. Це так званий каторжник, кобзар-віртуоз та неперевершений майстер музичних інструментів Олександр Корнієвський.
У Терентія Пархоменка визначні заслуги перед мистецтвом України. Саме він на початку минулого століття був носієм чернігівської кобзарської традиції. Грав відбоєм на діатонічній кобзі. Струни з розливом. Внизу значно менша відстань між струнами, ніж угорі. Це дуже ускладнює гру. Цю кобзу ми бачимо на фото 1902 року.
Велика заслуга у підтримці та збереженні кобзарського мистецтва належить Миколі Лисенку. Саме він запримітив Терентія Макаровича. Запросив до себе у домівку. Понад два тижні кобзар жив у Лисенків, розповідав, що його там дуже шанували.
Микола Віталійович записував пісні та думи з голосу кобзаря. Влаштовував йому виступи: співав Терентій Пархоменко у престижних залах Києва. Виступав в оперному театрі, а згодом і в колонній залі нинішньої Національної київської філармонії.
Тоді йому за виступ заплатили 350 золотих карбованців, кобзар навіть не знав, що роботи з цією торбиночкою з золотом. Про це мені розповідав його учень Олександр Корнієвський, який прожив понад 100 років.
Саме Олександру Корнієвському 1905 року і замовив Микола Лисенко три кобзи на кшталт кобзи Терентія Пархоменка. А перед тим молодий майстер О. Корнієвський ремонтував кобзи кобзарю. Стрій кобзи був діатонічний. Це як фортепіано без чорних клавіш, без півтонів. Тоді Олександр Корнієвський і почав мудрувати, як зробити таку кобзу, щоб на ній можна було грати музику Лисенка, Чайковського, Бетховена. Олександр Корнієвський додав поміж струнами ще по одній струні, розмістив їх паралельно та змайстрував перемикачі (демфер). Так сто років тому з’явився новий музичний інструмент — хроматична концертна бандура. За свої винаходи Олександр Корнієвський загартовувався, як він говорив, 24 роки по засланнях. Із 1937-го до 1961 року. Понад десять років я їздив у Корюківку по науку до О. Корнієвського. Тепер видав книгу “В рокотанні-риданні бандур”, чим довів усьому світу, хто створив сучасну бандуру.
1902 року в Харькові відбувся XII археологічний з’їзд, куди з’їхалися кобзарі з усієї України. Отут вперше і почули Терентія Пархоменка в тих краях. Виступ сліпого кобзаря вразив усіх. Співав він і в будинку Алчевських, і на великому харківському базарі. Сучасники говорили, що коли починав співати кобзар, то торгові ряди замовкали.
Співав і я пісні та думи Терешка і в будинку тому, і на базарі. Зробили такий базарний експеримент. Тепер на базарі дуже гуркотно, автотранспорту багато. Через півгодини співу без жодних оголошень біля кафе, на східцях якого я сидів, зібралося більше сотні людей. Думу “Про Морозенка” я співав кілька разів. Хтось підходив, хтось відходив, але людей ставало більше.
Пісні Терентія Пархоменка невмирущі. Велику дослідницьку роботу лишив нам професор М. Сперанський. А Микола Злобінців (Домонтович), перейнявши спосіб гри у Т. Пархоменка, записав пісні та думи з голосу свого вчителя і видав “Самонавчитель до гри на кобзі або бандурі”. 1913, 1914 рр., коли Т. Пархоменка вже не було серед живих. На жаль, недовго після того прожив М. Домотович. Розстріляли у 30-х роках. Тоді ж розстріляли Г. Хоткевича та багатьох відомих українських кобзарів і лірників.
Терентій Пархоменко мав дуже великий кобзарський репертуар. Майстерно співав старосвітські думи. Дійшла до наших днів і дума “На смерть Тараса”, яку він доопрацьовував і доповнював. Співав молитви, псалми, козацькі та побутові пісні. Була у його репертуарі одна пісня, яка, ймовірно, коштувала йому життя.
“Трудно, браття, нам живеться на Русі святой”. Співав у цій пісні, що народи вже давно волі добились, а у нас усе праведне знищується.
Народився Терентій Пархоменко 28 жовтня 1872 року в селі Волосківці на Чернігівщині, у Менському кобзарському краї. Помер все-таки 1911 року, а не 1910-го, як можна прочитати в деяких наукових свідченнях про кобзаря.
1911 року по всій Україні відбувалися заходи з ушанування 50-ї річниці пам’яті Тараса Шевченка; поміж “Думи про Тараса”, “Морозенка” та інших пісень проспівав свою бунтарську: “Трудно, браття, нам живеться На Русі святой”.
Жандарми били його на сцені. Хворого батька дочка Явдоха привезла в село Волосківці, де він помер у травні 1911 року. Про останню зустріч із кобзарем мені розповідав Олександр Корнієвський. Говорив, що Терешко на нього дуже обурився за те, що він почав робити бандури для зрячих музикантів.
1963 року упорядкували кобзарські могили на Чернігівщині. Тоді й на могилі Терентія Пархоменка встановили обеліск. Поруч обеліск дочки Явдохи.
На жаль, нині ім’я Терентія Пархоменка забуте, як і імена багатьох славних кобзарів. Для мене він був якоюсь напівлегендою, поки не познайомився на початку 1980-х років із Олександром Корнієвським. Уже тоді я сконструював кобзу, подібну до кобз Терентія Пархоменка. Навчити цього тоді міг лише учень Терентія Пархоменка О. Корнієвський. Та він не радив іти в кобзарювання, говорив, що на засланнях дуже холодно й небезпечно. Я наполягав на своєму, переконував О. Корнієвського: аби ті часи не повернулися, треба і в наші часи нести людям правду.
До 39 років життя Терентія Макаровича я додав 30 років свого кобзарювання з кобзою його строю і його репертуаром. “Дума про Морозенка” звучала на всіх континентах і по всій Україні.
Старосвітська чернігівська кобзарська школа вже ніби припинила своє існування після того, як Олександр Корнієвський на базі кобзи Т. Пархоменка створив сучасну бандуру. І бандура, і кобза сучасна строю “Соль”.
135 років від дня народження ми широко святкували у Сієтлі (США), я туди їздив із великою концертною програмою.
Минулого року відспівав 100 концертів, присвячених пам’яті Терентія Пархоменка. Сотий концерт відбувся у Чернігівському академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка. У зведеному хорі під акампанемент симфонічного оркестру співало понад триста співаків.
Слово Тараса Шевченка і пісні Терентія Пархоменка невмирущі, як і наша мова.
31 жовтня до 140-річчя від дня народження Терентія Пархоменка у Чернігівській обласній бібліотеці відбувся концерт “Дума про Морозенка”. Там  демонстрували відеозапис Олександра Корнієвського, який я зберігаю.
У Київській філармонії я співав про Морозенка в тій же тональності, слово в слово, нота в ноту, на тому місці, де мій попередник співав цю думу 1909 року. Співав я уже не один, а з Національним оркестром народних інструментів України під орудою маестро Віктора Гуцала (на фото). Вічна пам’ять кобзарям і лірникам, які берегли і примножували славу нашої рідної Батьківщини.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment