Проща в Сандармох-Соловки

Із 27 жовтня до 4 листопада 1937 року капітан НКВС Матвєєв розстріляв в урочищі Сандармох 1111 політв’язнів соловецького етапу на честь 20-ліття “вєлікой октябрьской…”
Георгій ЛУК’ЯНЧУК,
помічник народного депутата України

Пам’ятаймо:
Сандармох стався тому, що неукраїнський за складом і духом уряд Радянської України у 20—30-х роках здав Україну Росії.
Василь ОВСІЄНКО,
політв’язень совєтських таборів

Щороку в серпні відбувається експедиція українських політв’язнів, жертв сталінських репресій, нащадків репресованих, представників громадських і державних структур, журналістів в урочище Сандармох і на Соловецькі острови. Експедиція проходить у рамках міжнародних Днів пам’яті жертв Великого терору 1937—1938 рр. Щорічні прощі сюди розпочалися з 1997 року, коли в Карелії поблизу Медвежегорська, в Сандармосі було знайдено приховувані НКВС-КДБ місця масових страт і поховань. Цьогорічна проща була сумною річницею, адже в ці дні виповнюється 75 літ із початку масових репресій 1937-го. Автор цих рядків представляв у нещодавній поїздці підкомітет із питань репресованих Комітету ВР з прав людини.
Дорога української делегації розпочалася з молитви-панахиди за невинно убієнними у церкві Покрови, що на Подолі. Згодом, пройшовши митницю та прикордонний огляд на кордоні з Білоруссю, де делегація втратила через “чорні списки Росії” історика-дослідника репресій на Соловках і в Сандармосі Ігоря Шевченка — автора книги “Архіпелаг особливого призначення” та співавтора книги “Українські Соловки”, ми дісталися до С.-Петербурга, де вшанували українців, репресованих у 1937—1938 роках і похованих на Левашовському кладовищі на околиці міста. Відвідали лавру Олександра Невського, Ісакіївський собор та інші визначні собори і кладовища Петербурга, де вшанували пам’ять похованих там видатних українців.
Далі — столиця Карелії (шістнадцятої союзної республіки в 30-х роках) — Петрозаводськ, де відбулася тепла зустріч із товариством українців Карелії “Калина” під головуванням легендарної Лариси Скрипникової, котра ще з двома членами “Калини” приєдналися до нашої делегації на шляху до Сандармоха й Соловків.
Потім дорога до Медвежегорська, а точніше, до меморіального урочища Сандармох, де завдяки невтомним пошукам і героїчним зусиллям подвижника пошукової справи Юрія Дмітрієва вдалося повернути з небуття численні “поховальні ями” в урочищі. У поминальних урочистостях узяли участь офіційні особи з Російської Федерації, Карелії, консул Польщі, делегація мусульманського духовенства. Українська делегація, очолювана головою Київського товариства політв’язнів і жертв репресій Григорієм Куценком (одним із останніх політв’язнів совєтської імперії), поклала до пам’ятного знака — триметрового козацького хреста з сірого граніту (автори — художник Микола Малишко та скульптор Назар Білик) вінки та квіти, вшанувала пам’ять невинних жертв сталінських репресій панахидою, яку відправив отець Дмитрій, та піснею “Журавлі”, яку виконали всі присутні під акомпанемент бандуриста Віталія Мороза.
Хоч як намагалися кати колишньої “братської тюрми народів” сховати свої криваві злочини, та страшна правда стала відомою. Мертві таки докричалися до живих. Скільки ж тут українського цвіту — кращих синів і дочок України — лежить у цих ямах-братських могилах (згадаймо хоча б Миколу Куліша, Леся Курбаса, Миколу Зерова, Степана Рудницького…). Та не тільки українського, а й російського, польського, білоруського, фінського, карельського, саамського, поморського… Усіх, кого захопив молох ленінсько-сталінських репресій незалежно від віри, національної належності, кольору шкіри й розрізу очей. Науковці стверджують, що в ці страшні роки нації й народності імперії зла зазнали таких непоправних генетичних втрат, які даються взнаки і донині…
Дорогою наша делегація заїхала в селище Повенець — до Біломорканалу, під час будівництва якого загинуло понад сто тисяч українських політв’язнів. У Медвежегорському районному музеї сталінських репресій відбулася зустріч із керівництвом і співробітниками закладу. Ми передали їм у дар унікальну книжку відомого дослідника тоталітаризму Романа Матузка “Сталинизм: практика и последствия”.
Далі дорога пам’яті майже без ознак будь-якого життя повела нас до порту Кемь. Зупинка поблизу кар’єру виявилася невипадковою: неподалік дороги в лісі учасники експедиції виявили ще одне з численних віднайдених (а ще скільки не знайдених!) місць розстрілу репресованих, позначених пам’ятним знаком із надписом: “Поклонный крест установлен в память расстрелянных здесь в 1937 г. Жертвам политических репрессий вечная память”.
Вночі на теплоході дісталися до Соловецьких островів, а вони аж за 63 км від материка посеред Білого моря. 75 років тому тут зустрічали прибулих арештантів страшною фразою: “На материке власть — советская, а у нас — соловецкая!”, що в перекладі людською мовою означало те саме, що й надпис на воротах гітлерівських концтаборів: “Залиш надію кожен, хто ввійшов сюди!”. І це було справді так… Умови перебування та ті жахіття на Соловках були ніби втіленням у реальність страшних описів пекла з Біблії. Знущання над людиною, чи це чоловік, чи жінка сягали тут крайньої межі, за якою нерідко наступало самогубство. Сильніші духом намагалися втекти з островів на материк, використовуючи будь-який плавзасіб, хоча за такої відстані до берега та температури води (8—10 градусів) це було майже неможливо. Успішними з багатьох тисяч спроб втечі з Соловків виявилися лише… три.
Українська делегація вшанувала пам’ять першого соловецького в’язня сумління — останнього запорізького кошового отамана — Петра Калнишевського, який відбув тут своє 25-річне заслання в темниці Соловецького монастиря й помер у 112 років, а також усіх замучених українців у 20—30-ті роки ХХ століття біля символічного Соловецького каменя та біля Поклонного хреста на страшній Секір-горі, де страчували ув’язнених. Цього року українська делегація за активного сприяння Соловецького музею репресованих і петербурзького “Меморіалу” на чолі з Іриною Фільге встановила та освятила біля основного Соловецького каменя свій меморіальний камінь, присвячений замордованим тут українцям. Ми дякуємо художниці Ганні Сіньковій за цей меморіальний пам’ятний знак. А також причетним до його виготовлення й доставки на Соловецькі острови: Тетяні Близнюк і Любові Соцькій зі Всеукраїнського “Меморіалу” ім. Василя Стуса, Київському товариству репресованих під керівництвом Григорія Куценка. Якнайактивнішу участь у прощі взяли бандурист Віталій Мороз, священик Дмитрій Каран, правнук репресованого в Биківні Юрій Ткач. Вони знайшли, перевезли і встановили біля Великого Соловецького каменя гранітну глибу під пам’ятну дошку, яку привезла делегація з України.
Приміщення НКВС, в якому розміщувалося табірне управління, зараз реставрують під музейні експозиції Соловецького музею репресованих, який очолює Ольга Бочкарьова. За пропозицією української делегації в музеї мають розпочатися Соловецькі читання, де оприлюднюватимуться роботи науковців, присвячені дослідженню історії Соловецьких таборів і ГУЛАГу.
…З почуттям смутку і жалю учасники прощі покидали ці красиві і водночас страшні місця. “Нехай ніколи і ніде не повториться цей жах серед такої краси!” — так записав у книзі відгуків Соловецького музею репресованих один із учасників нашої експедиції. Але це вже залежить від нині сущих.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment