Свічі пам’яті

Мало хто з приїжджих, буваючи в Каневі на Тарасовій горі, знає, що поруч, дещо південніше, біля села Пекарі, височіє одна із найславетніших гір нашої історії — Княжа, на якій стояв давньоруський град Родень. А між цими двома є ще одне дороге для кожного українця поховання — Миколи Федотовича Біляшівського (1864—1926) — ученого, археолога, мистецтвознавця, етнографа, фундатора, по суті, не лише музею Т. Г. Шевченка в Каневі, а й багатьох київських музеїв.
Постать його, зазначають сучасні дослідники, є типовою для переважної більшості українських громадсько-політичних і культурно-освітніх діячів кінця ХІХ—початку ХХ ст. — періоду “національного відродження”. Серед їхньої нечисленної когорти (а це Сергій Єфремов, Михайло Грушевський, Євген Чикаленко, Василь Доманицький, Василь Симиренко, Петро Стебницький, Олександр Лотоцький, Федір Матушевський та ін.) Біляшівський посідає чільне місце. І річ не в списку його офіційних регалій: депутат І Державної Думи, почесний академік Української Академії мистецтв, дійсний член Української АН тощо, а в обсязі й значимості зробленого ним. Так, зокрема розкопки і дослідження Родня каменя на камені не залишили від Погодінської антинаукової теорії щодо російського етнічного характеру населення Наддніпрянщини часів Київської Русі. Саме віднайдені ним речі побутової культури давніх русичів довели самим українцям, усьому цивілізованому світові осібність і унікальність української нації.
Микола ЦИМБАЛЮК

На цій горі здавна місцеві мешканці-селяни віднаходили багато уламків глиняного посуду, різні прикраси, зокрема — золоті й срібні. Метикуваті канівські золотарі, крамарі-євреї їх скуповували, переплавляли в злитки і спродували в Європу. Але селянська темнота, патологічна жадоба інших не все винищила: різними шляхами скарби гори Княжої потрапляли в музеї Варшави, Лондона, Москви, Петербурга. Територію гори, що належала на той час Я. В. Тарновському, вперше почав вивчати Дмитро Самоквасов. Але саме з іменем Біляшівського пов’язані вражаючі знахідки і їхнє наукове осмислення.
Ще не склавши іспити за курс наук, прослуханих у Київському університеті, Микола Федотович із головою поринув у археологічні експедиції. 1890 р. в “Киевской старине” з’являється його перша публікація  “Княжа гора”. У наступні роки розпочалися польові роботи, надаючи молодому археологові нові факти, з якими він виходив до наукової спільноти у своїх статтях.
Після отримання диплома юриста М. Ф. Біляшівський не довго практикував у фемідиних установах царської Росії. Його, гнаного матеріальною скрутою, доля невпинно кидала з одного кінця “єдіной і нєдєлімой” в інший — від Москви до Варшави. Але скрізь, де він працював упродовж усього життя, не полишав прискіпливо вивчати сліди і свідчення історії свого народу, збираючи його безцінні скарби: архівні документи, фольклор, хатнє начиння, одяг, документи, ікони, монети (до речі, карбовані ще за часів київських князів, із тризубом), картини тощо. Загалом він зібрав і зберіг для нащадків тисячі пам’яток старовини. Є чимало речей, які він придбав власним коштом і подарував Музеєві Київського товариства старожитностей і мистецтв (така була одна з його назв), директором якого він був у 1902—1923 рр. Тепер їх може побачити кожен із нас, завітавши чи то в Національний музей історії України, чи в Національний художній музей, чи в Музей історії Києва. Є вони у Львові, Каневі, в Національному музеї Т. Г. Шевченка, в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського, куди було передано левову частку безцінної збірки Тарновських.
Аналізуючи важкий поступ національно-державного становлення, минулого й нинішнього, мимоволі доходиш висновку, що йому загрожують не стільки зовнішні виклики, скільки наше почуття меншовартості. А вона, меншовартість, полягає в тому, що ми не визнаємо фактів історії. Уся громадсько-політична й наукова діяльність Біляшівського була спрямована на те, щоб довести, переконати не лише офіційний науково-імперський Петербург на право українців на свою духовну й історичну спадщину, на право бути самими собою, а насамперед, відкрити й показати співвітчизникам наші духовні джерела. Недаремно ж і Михайло Грушевський потім у капітальній “Історії України-Руси” спиратиметься, докладно вивчаючи і помічаючи в літописах те, що до цього було зафіксовано в побутовій культурі й самосвідомості наших людей.
Для М. Ф. Біляшівського гора Княжа, як і Тарасова, без перебільшення, стала альфою і омегою його життя. Для нього це були місця справді святі й дорогі. Тут він здобув великий успіх, тут знайшов і хату. Садибу, яка тепер є частиною Канівського природного заповідника, посприяв придбати управитель Я. В. Тарновського Андрій Іванович Шелюжко. Тут, на схилі гори Мале городище, був Холявин хутір, що потім дістав назву Княжа Гора. Тут розташовувалися дачі відомих театральних художників-декораторів Миколи Федоровича Холявина і Костянтина Олександровича Шервашидзе. Після революції 1917 р. вони закінчили своє життя у вигнанні, в Парижі. А Микола Федотович ще 1905 р. заповів, за родинним переказом, поховати себе тут же, на обійсті, де знайшов і розкопав житло первісної людини. І там спорудив скрипту, хоча був тоді ще навіть не одружений… Доля відвела йому ще понад двадцять років життя, повних бурхливої і самовідданої праці.
Про великий внесок М. Ф. Біляшівського в українську історичну науку, в збереження пам’яток національної культури, будівництво і розвиток музейної справи говорилося під час панахиди на його могилі. Найдокладніше про його життя і наукову діяльність розповів його онук, Микола Миколайович Біляшівський, який вже тривалий час збирає матеріали до книжки про діда. Делегація музейних працівників, що прибула з Києва, канівська громадськість, представники родини Біляшівських поклали квіти і вінки до могил Миколи Федотовича і похованого поряд праху його онука, Бориса Миколайовича. Священик УПЦ КП отець Сергій (Нікітін) відправив молебень.
…Уже згодом, на могилі Тараса Шевченка, куди після того відправилася делегація киян, один із гостей прочитав кілька відомих віршованих рядків:

Є душі прекрасні, є душі святі,
Є душі прозорі, як дні золоті.
Вони не вмирають, вони, як зірки.
І сяють над нами,
і світять в пітьмі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment