Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ: «Ми відчуваємо добру й потужну енергію…»

9 листопада, в День української писемності, бере свій початок уже ХІІІ міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Цього разу святкова подія відбудеться на Рівненщині. Про проблеми конкурсу поговоримо з виконавчим директором Ліги українських меценатів, головою координаційної ради цього проекту Михайлом Слабошпицьким.

— Під час закриття ХІІ конкурсу в театрі ім. І. Франка Закарпаття передало естафету патріотичного марафону Рівненщині. Чому саме Рівненщину обрано для відкриття ХІІІ мовного турніру?
— Ми мали запрошення від кількох областей. Але надали перевагу Рівненщині, оскільки в усіх попередніх конкурсах серед переможців і призерів неодмінно були представники цієї області. Мені здається, що саме Рівненщина за всі роки конкурсу порівняно з іншими областями мала найбільше переможців і призерів серед студентів і школярів. Також маємо офіційне запрошення від голови обласної ради Юрія Кічатома й голови обласної державної адміністрації Василя Берташева, адже їм небайдужа мовна ситуація в Україні. Якби інші керівники областей  (і не тільки областей) були такими уважними до державної мови і до питань національного будівництва, то Україна не мала б “аномалій” на кшталт сумнозвісного закону Колесніченка—Ківалова. До речі, за ці 12 років я неодноразово зустрічався з різними керівниками обласних рівнів (Черкащина, Волинь, Львівщина, Кіровоградщина, Закарпаття…) і переважна їхня більшість із розумінням  ставиться до мовних проблем. Змовчу про тих, хто цинічно, байдуже говорить на мовні теми і не надавав жодної підтримки нашим заходам. Сьогодні, напередодні ХІІІ мовного марафону, говоритиму про кращих людей і про продуктивність співпраці громадських організацій і представників владних структур різних рівнів.
— Але ж Ви не можете похвалитися повним порозумінням і продуктивною співпрацею з Міністерством освіти?
— Історія наших стосунків із Міністерством освіти різноманітна. Скажімо, на початковому етапі нашого проекту Міністерство очолював Василь Кремень, він особисто їздив на відкриття конкурсів, особисто вітав і нагороджував переможців. Це було дуже важливо, оскільки то був сигнал для освітянських функціонерів усіх рівнів: міністр персонально причетний до конкурсу і йому не байдуже усе, пов’язане з ним. У мене  немає жодних претензій до міністра Станіслава Ніколаєнка, якщо він і не був таким активним у конкурсних подіях, як Кремень, то не чинив жодних перепон мовному турнірові. І коли я звертався до нього щодо різних колізій, які неминуче виникають під час реалізації такого масштабного проекту, то Ніколаєнко йшов назустріч, аби їх вирішити. Плідною була наша співпраця з міністром Іваном Вакарчуком, який справді стурбований патологічністю мовної реальності в Україні.
Варто зазначити такий принциповий момент: різні дійові особи перебували на політичному олімпі, який, здавалося, ходив ходором від напруги протистояння різних сил і їхньої безкомпромісної боротьби за владу, але нам щастило на підтримку конкурсу. Для нас важливо, що такі різні високопосадовці ніби прокладали дорогу нашому конкурсу в майбутнє, полегшуючи його існування. Нагадаю, що під час закриття І мовного марафону в Національній філармонії у травні 2001 року переможців вітав і вручав їм цінні подарунки від себе тодішній президент України Леонід Кучма. Верховна Рада України ухвалила спеціальне рішення, аби преміальний фонд конкурсу не оподатковувався. Тоді переможців турніру зараховували без іспитів на філологічні факультети університетів. Про це дбали вже згадувані очільники освітянського Міністерства. Щодо нашого конкурсу було ухвалено кілька указів Президента України та спеціальне рішення Кабінету Міністрів. За десять років він став популярним, престижним заходом, у якому беруть участь мільйони школярів і студентів, разом  із ними в мовному турнірі змагаються представники світової української діаспори. Журналісти неодноразово писали про це. На сцені театру імені Івана Франка, де розгортається головний сюжет міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, є прапори різних держав світу: США і Канади, Австралії і Чехії, Польщі і Хорватії, Казахстану і Швеції, Китаю й Італії, Бразилії і Білорусі, Аргентини і Грузії, Вірменії і Фінляндії… Поряд із ними — Державний прапор України…
— Які стосунки в ініціатора конкурсу — Ліги українських меценатів із Міністерством освіти?
— Відтоді як Міністерство очолив Дмитро Табачник, розпочалися спроби знищити наш конкурс. Незважаючи на те, що наш захід зареєстрований за Міністерством освіти та Лігою українських меценатів у Міністерстві юстиції, Міносвіти в особі її очільника спробувало, як мовиться, умити руки (ваш конкурс — ваші проблеми, ви самі його й проводьте); Табачник проголосив альтернативу турнірові імені Яцика — (не більше і не менше!) конкурс імені Тараса Шевченка. Але за Міносвіти до цього числилися аж два конкурси імені Тараса Шевченка. А ось вам новий, але з принциповим акцентом: тут вам і література, і національні меншини… Якщо конкурс імені Петра Яцика — це державна мова в Українській державі і піднесення її соціального престижу, то конкурс імені Табачника, який про людське око названо конкурсом імені Шевченка, це все вкупі й нічого національно конкретного, специфіка розмита і не зрозуміло, що це і навіщо. Хоча, як і всі діяння Табачника, розшифрувати цю архістратегію легко: треба відсунути на маргінес патріотичний марафон з української мови і замінити його Табачниковим творінням, яке вводиться в Україні так жорстко і рішуче, як картопля за Катерини ІІ.
Конкурс імені Табачника відбувається під девізом 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка і переслідує ще одну мету: привчити українців до того, що саме Табачнику і К° краще знати, яким був Тарас Шевченко, які імперативи він сповідував і якої України йому прагнулося. За Табачниковим лекалом, у тій Україні повинно бути якнайменше самої України. Тому і його конкурс створює сумне й курйозне враження такого собі кастрата.
Мене можуть звинуватити в упередженому ставленні до того, що представлене як конкурентне конкурсу імені Яцика. Я вважаю, що ситуація з українською мовою в нашій державі настільки складна і мова наша настільки потоптана та поганьблена владою, що потрібні сотні різних конкурсних проектів, спрямованих на піднесення соціального престижу української мови. Але — саме національно зорієнтованих, справді динамічних, а не таких національно безликих, мов амеба, аморфних, як Табачників проект, який відводить убік від насущної мовної проблеми.
— Такий конкурс із великою кількістю серйозних грошових премій, без державної підтримки — дороге задоволення. Як забезпечуєте бюджет проекту?
— Дванадцять конкурсів — майже 10 млн гривень. Переважна більшість цих коштів — від основного мецената турніру АТ “Фармацевтична фірма “Дарниця”. Якщо в перших мовних марафонах кошти надходили від української діаспори, що їх акумулювала Освітня фундація Петра Яцика, яка видає жертводавцям спеціальні посвідки для відтягнення від оподаткування (це дуже добра традиція на Заході, яка заохочує благодійництво), то після того, як Надія Яцик, котра очолює по смерті батька Фундацію, відмовилася підтримувати конкурс, нам довелося шукати джерела фінансування в Україні. І тоді з’явилися серед меценатів марафону АТ “Оболонь”, АБ “Експрес-банк”, АТ “Ексімед”, а також чимало фізичних осіб, які встановили свої особисті премії.
— Чому Освітня фундація Петра Яцика відмовилася від конкурсу імені Петра Яцика?
— Надія Яцик пояснила своє рішення так. По-перше, українська влада не підтримує в Україні ні мову, ні цей конкурс, тому донька мецената розчарувалася. По-друге, податкові органи в Торонто почали прискіпливо перевіряти Фундацію, яка щороку стільки коштів пересилає в іншу державу, а їй, Надії Яцик, такі проблеми не потрібні. По-третє, за її словами, вона від самого початку не зобов’язувалася постійно опікуватися цим проектом. Вирішила підтримати його кілька років — і все! У принципі, їй байдуже,  чи буде цей конкурс в Україні. Вона працює над освітніми проектами в Канаді. Вона — канадійка, а ми вимагаємо від неї жертовного українського патріотизму. У кожного з нас своя рація і мотивація. Хоч ми, бува, говоримо з нею українською мовою, але ми говоримо різними мовами. Президент Ліги Володимир Загорій узяв на себе відповідальність за долю конкурсу. Деякі гарячі голови, обурені безвідповідальністю (як вони вважають) доньки мецената, навіть виступили з ідеєю зняти ім’я Петра Яцика з “герба” цього конкурсу. Але Володимир Загорій разом із колегами наголосив, що Петро Яцик не несе відповідальності за дії своєї наступниці, і такі репресії щодо його імені були б жорстокою несправедливістю (він стільки зробив в ім’я України і для України!), тому ім’я Яцика лишається на знамені патріотичного марафону. Треба бути вищими за дріб’язкові пристрасті, і наші меценати це продемонстрували.
— Але ж не всі благодійники з західного світу відійшли від Вас разом зі згадуваною Освітньою фундацією?
— З нами постійно Фундація імені Івана Багряного — одна з найавторитетніших на українському полі добродійних інституцій. З нами — Союз українок Австралії. З нами українські комбатантські організації Австралії, Канади, США. А також із нами й такі віддані справі конкурсу меценати, як Леонід Ліщина (у всіх тринадцяти конкурсах він узяв участь як щедрий жертводавець) або Роман Колісник із Торонто чи подружжя Татарків із США, чи письменниця Леся Богуславець (у миру Ткач, донька світлої пам’яті Дмитра Нитченка), яка не тільки меценат конкурсу, а й його послідовна пропагандистка в українській Австралії. По завершенні кожного конкурсу ми друкуємо у ЗМІ спеціальний реєстр шани з іменами всіх тих, хто уможливив нам проведення такого дорогого задоволення, як черговий Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика.
— Але ж це ненормальна ситуація: такий масштабний проект тримається на кількох людях. Він може раптово припинити своє існування, коли щось зміниться в долях цих людей…
— Формально це так: штаб конкурсу — невеличка група людей, але ж разом із нами всі ті, кого ніби не видно здалеку. Я вже неодноразово дякував нашій опікунській раді: Василю Кременю, Ярославу Яцківу, Миколі Жулинському, Павлу Мовчану, Сергію Козаку, Любові Голоті, Олександру Огороднійчуку, Михайлу Ватуляку, Сергію Блощаневичу, Леоніду Ліщині. Та й “Просвіта” — найактивніша дійова особа в усіх сюжетах конкурсу. А скільки доброго треба сказати про наглядову раду конкурсу (голова Віктор Баранов, заступники Ірина Фаріон, Тарас Марусик і Сергій Грабар разом із журналістським корпусом). А сотні волонтерів з учительських лав, які відразу ж узяли справу конкурсу до серця і беззастережно служать йому вірою і правдою. А патріотична українська діаспора, без якої цей проект просто не уявляю. Одне слово, ми відчуваємо потужну підтримку громадськості. Її енергія — енергія нашого конкурсу.
— Де відкриватиметься XIV мовний марафон?
— Ми вже сьогодні радимося про це. Нас запрошують до себе кілька областей. Ще немає остаточного рішення, але під час закриття ХІІІ конкурсу на сцені театру імені Івана Франка традиційно передамо естафету конкурсу, саме тоді офіційно буде названо область, яка готуватиме в себе відкриття XIV мовного марафону.

Спілкувалася
Світлана КОРОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment