Музика від слова

З нагоди 75-річчя українського композитора Валентина Сильвестрова відбулася серія ювілейних концертів. 27 жовтня в Малому залі Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського — урочиста церемонія вручення В. Сильвестрову та С. Губайдуліній звання почесних професорів НМАУ імені П. І. Чайковського, концерти творів В. Сильвестрова та С. Губайдуліної та 30—31 жовтня концерт у Колонному залі імені М. В. Лисенка Національної філармонії України.
На 75-річчя Валентина Васильовича приїхала відома російська композиторка Софія Асгатівна Губайдуліна. Ця тендітна жінка із сяючою усмішкою і мудрими очима випромінює не тільки душевну гармонію, а й наповнює нею усе довкола. На прес-конференції композиторка сказала: “Для мене велика честь зустрітися з українськими музикантами. Я пишаюся тим, що Національна музична академія України має такі традиції”.
Спершу композиторка дала концерт у Львові, місто вразило і зачарувало її.
Софія Асгатівна багато згадувала про свої зустрічі з Сильвестровим, про співпрацю з Е. Денисовим та А. Шнітке. Жалкувала, що сьогодні дуже важко зустрічатися.
Першою частиною урочистого заходу 27 жовтня була церемонія вручення Валентину Сильвестрову та Софії Губайдуліній звання почесних професорів Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Церемонія зібрала багато шанувальників і Малий зал музичної академії був замалим для такої події.
Концерт, де виконувався твір Софії Асгатівни “Сім слів” — партита для віолончелі, баяна та струнного оркестру в семи частинах, що була написана 1982 року. “Сім слів” — це тема розп’яття Христа, його останніх слів перед смертю, звертання до Бога та до людей. Музика з незвичайним рішенням і глибоким задумом. Незвично для нас, що головні партії виконують віолончель та баян. Виразність віолончелі та важке дихання баяна неймовірно чуттєво передають муки Христа, несамовитий біль передається слухачеві. Оркестр емоційно зображує безвихідь буття й існування, нарощуванням фонового звучання оркестру. А піцикато віолончелі, ніби краплі дощу, що зупиняють час.
Твір виконував Національний камерний ансамбль “Київські солісти”. Художній керівник і головний диригент — народний артист України Володимир Сіренко, солісти — народний артист України Іван Купер (віолончель) і лауреат міжнародних конкурсів Роман Юсипей (баян).
Після перерви розпочався другий концерт, присвячений творам Валентина Сильвестрова. Інструментальні твори виконував ансамбль сучасної музики “Рикошет” Київської організації Національної спілки композиторів України у складі лауреатів міжнародних конкурсів Михайла Білича (скрипка), Золтана Алмаші (віолончель), Дмитра Таванця (фортепіано).
“Миті Моцарта” — тріо в шести частинах. Надзвичайно світла й тонка музика на початку, співучі трелі й інтервали нагадують нам епоху великого класика, піцикато скрипки та відповідь фортепіано в надзвичайно мелодійній і гармонійній структурі. Усі музичні елементи легкі та прозорі, здається, ніби сам Моцарт за фортепіано. Але мелодія повертає нас у буденність, і ми з сумом розуміємо, що це вже у минулому.
Далі були твори “28 червня 1750… Пам’ять J. S. B.” (2004) — твір, присвячений Йогану Себастіану Баху, “5 серенад” (2006) — для фортепіано та “Музика у зимню ніч” (2011) — для скрипки, фортепіано та синтезатора, що складається з двох частин: “Танго” та “Серенада суничної галявини”. Останній музичний твір цікавий використанням автором синтезатора, за допомогою якого він дуже вдало зімітував подих вітру.
Валентин Васильович уважно слухає кожну нотку творів, що виконуються, і робить аудіозапис. У другій частині композитор повторює кожне слово з вокальних творів, адже друге відділення концерту було саме вокальне. Виконували його твори Інна Галатенко (сопрано) та Роман Рєпка (фортепіано). Уже 10 років Валентин Сильвестров співпрацює з Інною Галатенко. Композитор зрозумів, що саме вона зможе передати всі емоції так, як він їх відчуває. На питання, чому Валентин Васильович останнім часом пише такі неплинні речі, що заспокоюють, співачка відповідає: “Ми живемо в епоху, коли все вже було, і тепер простий до мажор виявляється не таким простим. Це поезія краси і чистоти. Місія композитора — показати тишу, її красу. Валентин Васильович реальний і людяний, але водночас надзвичайно тонкий, чутливий”.
27 жовтня відбувся перший концерт, присвячений уже безпосередньо 75-річчю Валентина Васильовича Сильвестрова у Колонному залі імені М. Лисенка Національної філармонії України. Зі сцени звучали привітання від Президента України
В. Януковича, від міністра культури України М. Кулиняка. Сказано дуже багато слів подяки композиторові, Валентина Васильовича нагородили ювілейною медаллю. Композитор надзвичайно скромний, тож на сцені стояти йому не подобається, найкраще він почувається у залі, де з проникливістю слухає кожен твір.
У хоровому концерті брали участь камерний хор “Київ”, художній керівник і головний диригент — Микола Гобдич, жіночий хор “Павана” ІМ НПУ імені М. Драгоманова, диригент — Людмила Байда та хор “Anima” Київського національного університету культури й мистецтв, диригент — Наталія Кречко.
Твори для хору Валентина Васильовича у виконанні нагадують цілий орган. Неймовірно, наскільки можна володіти голосом, щоб склався ефект музичного інструмента з широким діапазоном. Протягом концерту ми відчуваємо неабиякий простір, композитор охоплює всі регістри “музичного інструмента”, тобто голосу, і ми дивуємося, наскільки майстерно і вишукано це зроблено. Голоси створюють відчуття духовного вознесіння, і багатошаровість (обертоновість) музики дарує відчуття соборності, відчуття відлуння у залі. Здається, хоче, щоб ми відчули красу кожного звука, кожний “музичний подих”. Цей надзвичайний політ над буденністю виходить за межі сучасного невгамовного світу, що постійно кудись поспішає. Куди? Незрозуміло! А композитор піднімається над усім світом і ніби створює власний світ спокою та дарує відчуття вічнопрекрасної музики. Він її слухає, плекає, а вона йому відповідає вдячністю. І його світ росте, пронизуючи своїми променями сьогодення. Композитор своєю музикою закликає зупинитися, задуматися, оговтатися від надшвидкого темпу життя, де людина не звертає уваги на свою внутрішню і водночас все-світню тишу, в якій народжується істинне, геніальне.
Хор виконує роль оркестру, що невимовно гарно виспівує кожне слово, кожну нотку.
“Присвята А. Веделю” (2007), “Присвята Г. Сковороді” (2009), “Присвята Вірко Балею” (2008) — прем’єрна, на слова Тараса Григоровича Шевченка “Думи мої” вражають публіку. Взагалі академічний хор — жанр, що пов’язаний із православною традицією. Це як собор із людей. До літургічних текстів потрібно підходити як до текстів поетів і тоді розкривається нетрадиційне бачення. Музика повертається до витоків мови і сам текст диктує музику, — говорить про свої твори композитор.
31 жовтня у Колонному залі імені М. Лисенка національної філармонії України прозвучав уже симфонічний концерт творів Валентина Васильовича Сильвестрова у виконанні національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України під керівництвом художнього керівника та головного диригента Володимира Сіренка. У першій частині прозвучала Симфонія № 6, написана протягом 1994—1995 років, у другій частині — “Widmung” (“Посвята”). Симфонія для скрипки з оркестром (1991), солістка — Ганна Савицька-Дзялак (скрипка, Швейцарія).
Хоча музика Валентина Васильовича виявляється на диво зображальною, та композитор ніколи не писав музику до кінофільмів. Він дозволяв використовувати свої вже написані твори, але ніколи не вкладав музику в сюжетну лінію. На прохання написати те чи інше він може відповісти музикою через тривалий час. Адже музична ідея має вільно з’являтися ізсередини, як говорить сам композитор.

«Грай, моя бандуро»

У Колонному залі ім. М. Лисенка Національної філармонії України відбувся концерт циклу “Вечори української музики. Спадщина і сучасність” — “Грай, моя бандуро!” Національної заслуженої капели бандуристів України імені Г. Майбороди. У першому відділенні концерту капелою керував художній керівник і головний диригент — народний артист України Віктор Скоромний. Національна капела бандуристів почала свій виступ хором “Вірую”, що прозвучав величаво та без супроводу.
Надзвичайно глибоке, проникливе звучання серенади Сміта з опери “Перська красуня” Жоржа Бізе, соло — Максим Куценко. На перший погляд, класика в обробці для капели бандуристів — незвично, але звучання заворожувало й проникало у душу.
Та слухачам більше були до вподоби українські народні пісні. Вдумливі, глибокі обробки пісень М. Лисенком і його музика до поеми “Гамалія” Т. Г. Шевченка зачаровували поціновувачів. Були пісні жартівливі: смішні вигуки, присвисти, імітація бігу коня, свистки викликали усмішку в присутніх. Порадувала жартівливою піснею “Як пої-хав мій миленький” Валентина Матюшко, заслужена артистка України, у супроводі капели  (обробка М. Гвоздя).
Квартет бандуристів (заслужений артист України Володимир Голубничий (тенор), Іван Рева (тенор), Юрій Тищук (баритон), Юрій Стратієнко (бас)) заспівав надзвичайно веселу пісню “Та орав мужик край дороги”, що запам’яталася слухачам.
У другому відділенні концерту капелою диригував заслужений артист України Андрій Козачок. У заході брала участь жіноча група академічного хору імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України, художній керівник заслужена артистка України Юлія Ткач.
Усіх присутніх вразила Карпатська фантазія в обробці
М. Морозова, де звучали гуцульські мотиви, здавалося, що разом із музикою ми линемо у Карпатські гори.

Матеріали підготувала
Ольга Коломієць,
музичний оглядач

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment