У любові до України, до рідної землі творять сущі майстри народного мистецтва, які вишили, виткали, вирізали з дерева, виліпили з глини, намалювали на полотні непов’янне древо українського життя, що сягає верхівкою у космос, а корінням проростає у тисячоліття, у Трипілля, у сивий палеоліт.
Світлана ЧОРНА
Фото автора
Які з цих творів найкращі і чи поповнять музейні експозиції, визначить все-українська виставка-конкурс, що відкрилася у залі Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Понад п’ятсот майстрів експонують близько шестисот робіт.
— Твори, представлені на виставці, увібрали в себе ту красу й гармонію, — зазначив на відкритті свята народних талантів голова Національної спілки народних майстрів України, мистецтвознавець Євген Шевченко, — що не дає людині перейти у дикий стан, а навпаки, лікує, дарує натхнення і сили, виховує, стверджує незборимість народного духу.
— Українське народне мистецтво, — підкреслив Євген Шевченко, — це унікальне явище, золота нитка, що зв’язує покоління українців. Коли людина приходить у виставкову залу і бачить усі ці вишиванки, рушники, народну іграшку, писанку з візерунками, яким не одна тисяча років, її душа пробуджується. Тут відчувають належність до єдиного українського роду. А те, що наше народне мистецтво має давню історію і глибоко символічне, робить його важливою складовою світової культури.
Ще рік тому, пригадує голова Київського осередку Спілки народних майстрів Ігор Пошивайло, за круглим столом серед мистецтвознавців і музейних працівників точилася дискусія про те, чи актуальне в XXI столітті народне мистецтво. Сотні творів, представлених на цьогорічній виставці, засвідчують актуальність і потрібність, бо позитивно впливають, а з подальшим розвитком ще більше впливатимуть на суспільно-політичні процеси, що відбуваються в країні. Адже канон народного мистецтва — висока моральність, релігійність, людяність, той фундамент, на якому має утверджуватися суспільство, щоб не сповзти у прірву лицемірства й зажерливості.
Виставки-конкурси на кращий твір року покликані не лише знаходити й популяризувати народних майстрів і їхні вироби, а й допомагають проаналізувати сучасний стан традиційного народного мистецтва. Прикметно, що на цьогорічній виставці представлені всі регіони України, особливо багато робіт із південних і східних областей. Майстри з Донеччини, Луганщини, Дніпропетровщини, Запоріжжя виставляють свої роботи у Києві. Серед них Ірина Зайцева із Маріуполя з традиційним народним одягом, із вишитими рушниками Олена Спеціальна з Красного Луча, Людмила Мельник, Світлана Ігнатченко та Ганна Тимошенко із Запоріжжя, Надія Денисюк із Мелітополя, Лідія Карпенко із села Василівка Запорізької області, Наталія Рибак із петриківським “Козаком Мамаєм”.
Серед учасників виставки не лише такі знані майстри, як килимар Степан Ганжа з Києва, вишивальниці Ганна Гойда і Тамара Глушенок, майстри художньої кераміки з Опішного Валентина Гармаш, Оксана Кальна і Світлана Мотрій, чиї мальовані польовими квітами глеки й тарілки вражають довершеністю ліній і чистотою кольорів, а й багато нових імен, молодь.
І дорослі, й малеча затримуються біля вітрин із народними іграшками. Різноманітні свищики, баранці, птахи, коники зроблені з глини умільцями з Кривого Рогу, Полтавщини, Чернігова, Черкас, Запоріжжя, Хмельницька так майстерно, що, здається, ще хвилина, і жайвори змахнуть крилами, а гніді ударять копитами.
Та найбільше уваги — вишиванкам. Їх в експозиції не один десяток, вишитих білим по білому, як здавна мережили на Полтавщині, чорними, як родюча земля, нитками, це борщівська вишиванка, традиційними червоними та чорними кольорами, а ще кольорами літа й осені у Карпатах, на Буковині, на Поліссі. Вишиванки на свято і будень, для дітей, молодих дівчат і парубків, для старших, уже господарів і господинь.
Тож поки одні оглядають виставку, інші обмінюються думками й ідеями. Добре було б зробити таку експозицію пересувною, щоб із шедеврами українського народного мистецтва могли ознайомитися в кожному регіоні. А ще показати її в Адміністрації Президента, у Верховній Раді. Може, тоді вишиванка стане невід’ємною частиною ділового костюма українського чиновника й депутата.
Вироби народних майстрів треба показувати й за кордоном, адже жодна країна світу не має такої багатої скарбниці народного мистецтва, як Україна.
Із метою поширення знань про етнічну культуру українців і залучення до цього процесу молоді було б добре проводити конкурси-виставки серед молодих майстрів, яких могли б підтримати не лише Президентські стипендії (такі нині отримують кілька десятків умільців), а й стипендії мерів великих і малих міст, різноманітних благодійних фондів.
За підсумками виставки-конкурсу на кращий твір 2012 року планується випуск кольорового альбому-каталогу, що вмістить усі без винятку роботи, виставлені в експозиції.
