В Укрінформі відбувся круглий стіл, на який зібралися представники багатьох громадських організацій, що увійшли у Всеукраїнський форум на захист мови і державності. Організований (і стихійний також) опір зросійщенню зростає, кількість його прихильників щоразу збільшується. Про це говорили учасники круглого столу.
Розпочав розмову голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, народний депутат України Павло МОВЧАН:
— Коли ми провели перше зібрання Форуму (25.09.2012 р. — Ред.) у стінах Будинку письменників, прозвучала думка, нібито ми все починаємо з нуля. Насправді це не так. Є Українська держава, є наші конституційні засади, це найважливіше. Отже, законами нам гарантовані всі ті права, яких ми змушені нині домагатися. Українська нація історично за всіма параметрами визначає обличчя Української держави. Але проти нас розв’язано війну, яка триває щоденно. Вона присутня на кожному радіо- й телеканалі. Вахтанг Кіпіані нещодавно сказав: “Нас уже поступово завели в зону резерваційності”.
Ми починаємо розмову у форматі круглого столу, щоб підтвердити: за нами історія, за нами Конституція, ми маємо право на свою перспективу і повинні перемогти у цій війні.
Свого часу Лев Гумільов, відомий учений, етнолог, сторіччя якого відзначає Росія, визначив поняття “химера”. Химера — це два етноси, які силоміць з’єднані, зведені докупи. Вони ніколи не миряться, не приймають правила спільної гри. Радянська влада формувала велику світову химеру. Зусиллями нинішніх керівників на території України також створено химеру. Коли розпадалася Київська Русь, приходили зайди, приносили сюди свої порядки, своє світобачення, намагалися асимілювати українців. Цього не сталося, але втрати були колосальні.
Головний принцип химери — витіснення питомого національного начала, поняття патріотизму. Як говорить Гумільов, на місце патріотизму, щирості, вірності традиціям прийшов принцип голої вигоди. Хіба це не про нашу сучасність? Химера у найяскравішому вигляді існує сьогодні, але вона приречена. Гумільов на прикладі багатьох подібних держав довів, що вони довго не протрималися. Включно із Золотою Ордою.
Після цього круглого столу ми сформуємо вимоги до президента у зв’язку з новою ситуацією. Робоча група на чолі з віце-прем’єром Раїсою Богатирьовою ухвалила нову редакцію закону про мови і направила до президента. Треба віддати належне порядності й чесності тих людей, які брали участь у засіданні робочої групи. Тільки четверо (група Колесніченка) голосували проти ухвалення нового законопроекту.
Отже, у нас є підстави для серйозної розмови. Ми повинні вирішити, як нам бути з тими документами, які набувають ознак легітимності, — я маю на увазі нову редакцію закону про мови.
Ідеологія “моя хата скраю” і “я на печі пересиджу” в 1920—30-х роках закінчилася голодоморами, розстрілами, висилками, тим, що з уже холодних печей стягували мертвих людей.
Ми повинні підтримувати ідеї й починання молоді. Нинішня ситуація стосується кожного безпосередньо. Треба це усвідомити. Започаткувати рух, який спалахне. Організаційний момент дуже суттєвий. Я вдячний молоді за ініціативу.
Юрій ХОДАРЄВ, представник організації “Український дім. Нова хвиля”:
— Хочеться від кожного почути слова, як діяти для досягнення цілі, яку ми декларуємо: скасування закону Ківалова—Колесніченка, становлення української мови як єдиної державної на всій території України. Яку роботу візьме кожен на себе для досягнення цього.
Володимир ВАСИЛЕНКО, доктор юридичних наук:
— Нині склалася загрозлива ситуація, оскільки проти нас ведеться широкомасштабна війна на знищення не просто мови, а України як такої. Проти України ведеться гуманітарна агресія, мовно-культурна війна лише її складова. Вона ведеться у вигляді спецоперації, задіяні всі російські спецслужби й агенти впливу в Україні, зокрема, в українському парламенті, колосальні матеріальні ресурси.
Покладатися на те, що українська мова, українська нація незнищенна — не доводиться. За наявності величезних ресурсів, бажання і волі можна знищити все що завгодно. Фахівці вважають: якщо ситуація розвиватиметься з такою ж динамікою, з якою вона розвивалася після приходу Януковича до влади в гуманітарній сфері, то років через 30 українська мова буде на периферії. Я оптиміст, вірю, що ми вийдемо з цієї ситуації. Однак не слід сподіватися лише на Божу волю і щасливу долю. Сьогодні необхідна гранична мобілізація всіх наших сил, щоб протистояти існуючій загрозі. Якщо влада залишиться у Партії регіонів, не слід сподіватися, що напрацьований нами законопроект буде ухвалено. У програмі Партії регіонів, певні положення якої написані під диктовку Кремля, записано запровадження другої державної мови в Україні. Нинішнім законом вони запровадили юридичний сурогат, надавши офіційний статус російській мові як регіональній.
Якщо більшість у Верховній Раді матиме об’єднана опозиція, тобто всі опозиційні партії, то законопроект Ківалова—Колесніченка буде скасовано, можливо, ухвалять законопроект, який зареєстрував народний депутат Сергій Головатий. Навіть за такого сценарію нам треба докласти максимум зусиль, щоб гуманітарна політика держави, зокрема мовна, мала солідне підґрунтя і здійснювалася так, як цього потребують інтереси нації й держави. Тому що, на жаль, досі всі без винятку українські уряди і президенти не приділяли цьому належної уваги. В Україні не було послідовної системної мовно-культурної політики. Тож маємо такий результат.
У цій ситуації необхідне об’єднання зусиль всіх опозиційних партій і громадських організацій і залучення до цієї співпраці представників національних меншин України, щоб серйозно зайнятися організацією спротиву політиці деукраїнізації. Найефективнішим методом захисту української мови і української ідентичності є усунення цього режиму від влади.
Круглі столи — це добре, ми обмінюємося думками, але хоч би які були у нас аргументи, розумні концептуальні підходи, влада їх не чує, не хоче чути. Вона розуміє лише право сили. Лише системний тиск об’єднаної громадськості на владу може дати позитивний результат.
Сергій ПАНТЮК, член Національної спілки письменників України:
— Проблема в тому, що ми створили щонайменше десяток різних структур, до яких входить багато одних і тих самих людей, у фейсбуці переконуємо один одного, агітуємо. Однак я помітив, що нині більше людей, зокрема на вулицях, у громадському транспорті почали розмовляти українською. Коли ведеться якийсь тиск, виникає внутрішня підсвідома протидія. Я далекий від ідеалізації нашого народу, але разом із тим, люблячи його як свій рідний народ, впевнений, що ми повинні повернутися до ідеї первинної просвіти. Іти в дитячі садки, школи, до вчителів, вихователів. Із дитини формується українець. Такі акції дуже потрібні й важливі. Тоді слідом за нами прийдуть національно свідомі люди.
Володимир БОГАЙЧУК, член комісії людських та громадянських прав Світового Конгресу українців:
— Хочу привернути увагу до замовчуваної теми мовних прав українців і мовних прав національних меншин, викладених у Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, та Рамковій Конвенції про захист національних меншин, про яку, крім пана Головатого, здається, більше ніхто не згадував. Стаття 10 передбачає, що у місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин або де вони складають значну частину населення, на прохання таких осіб, якщо таке прохання відповідає реальним потребам, сторони намагаються забезпечити по можливості умови, які дозволяють використовувати мову відповідної меншини у спілкуванні цих осіб між собою.
У статтях 20 і 21 Рамкової конвенції про захист національних меншин чітко зазначено, що будь-який представник національної меншини зобов’язаний поважати права інших, зокрема й корінної нації.
Петро КОНОНЕНКО, академік, доктор філологічних наук:
— Я нині у стані великої тривоги. Пам’ятаємо проект мовного закону Єфремова, Симоненка і Гриневецького. Ми написали негативний відгук на той законопроект, було пояснення, що він антиконституційний. Він зник. Але з’явився закон Ківалова—Колесніченка, майже списаний із того першого.
У Конституції записано, що українська мова державна, її застосування обов’язкове при здійсненні актів державного порядку. Представник будь-якого етносу може виступати іншою мовою, тоді його треба перекладати. Переклад забезпечує апарат Верховної Ради. У нас у Верховній Раді більшість не виконує Конституції. І голова Верховної Ради жодного разу не поставив питання про це. Що ми можемо вимагати від інших?
Хоч би скільки ми тут змагалися в теорії, треба переходити до конкретних справ на всіх рівнях. Повинен пожвавити роботу Конгрес української інтелігенції. Коли нависла загроза над НСПУ, перед президентським палацом зібралося тисяча письменників. То була мова української інтелігенції. Треба координувати роботу з УВКР, з товариством “Україна-Світ”, з іншими організаціями. Конгрес української інтелігенції повинен звернутися до вчителя, агронома, лікаря. Почати роботу з батьками.
Михайло РАТУШНИЙ, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради:
— Після того, як двічі був проголосований закон Ківалова—Колесніченка, ситуація дещо змінилася. Нині з п’яти партій, які пройшли в парламент, три заявляють, що добиватимуться відміни цього закону.
Здається, що й у середовищі самої влади сформувалося три групи: московських пахолків, які вже навіть не приховують, що перебувають на роботі в Кремля, виконують тут проросійську функцію; є група байдужих, і група Богатирьової, члени якої схильні щось виправляти. Голова Венеціанської комісії чітко й однозначно заявив, що закону Ківалова—Колесніченка не підтримує і вважає політичним. Найголовніше, чого ми досягли — активізували громадськість. Громадяни України за кордоном визначаються у своїх симпатіях щодо партій залежно від їхнього ставлення до державного статусу української мови. Може бути трохи відмінна ситуація в Придністров’ї чи в Росії.
Коли політичний ландшафт після виборів стане зрозумілий, треба провести черговий етап Форуму із залученням великої кількості людей, запросити новообраних депутатів, лідерів політичних партій, які пройдуть до парламенту, змусити поставити це питання серед перших на порядок денний, добитися відміни цього закону і ухвалення нових, які вже напрацьовані.
На нашому боці правда, ми на своїй землі і нам не треба збавляти обертів, ми приречені на перемогу.
Тарас КОМПАНІЧЕНКО, заслужений артист України:
— Хочу нагадати про той чинник, який допомагає реалізовувати політику, яку проводить Партія регіонів і промосковська п’ята колона. Це ті шашелі, які гризуть гілля старого дуба, які тут готують ґрунт, щоб нація, яка ще не вийшла з постколоніальних міфів, продовжувала жити в них. Насамперед це медіа. Дуже прикро, що за каденції минулої влади радіохвилі, які могли б стати українськими, увінчалися їх продажем Аллі. Це ганьба.
У нас є сфери, які дуже тримаються постколоніальної міфологеми. Це культурна експансія заїжджих гастролерів, тому не був підтриманий закон про гастрольну діяльність в Україні. Ці гастролери вимивають звідси величезні кошти, сплачуючи до державної скарбниці копійки й даючи величезні відкати організаторам. Це страшна загроза. Окрім відмивання коштів, вони ще й проводять політику чужої держави. Це подається як мистецька акція, у це вкладаються величезні кошти. Їхній менеджмент працює активно, але не на нашу користь.
Українські закони не виконуються. У громадському транспорті постійно транслюють російський шансон, російськомовні фільми тощо. У відділеннях Укрпошти майже немає української преси. Те саме в церкві. Через церкву також проводяться постколоніальні міфи.
Існують наші Форуми, інститути української мови, українознавства, радіо “Культура”. Але немає зв’язків, щоб донести наші міфологеми до ширшого загалу. Ми готові підтримати всі ініціативи, щоб зв’язати ці ланки, задіяти місцеву інтелігенцію. Повинен бути зв’язок громадських ініціатив і держави.
Юрій ГНАТКЕВИЧ, народний депутат України:
— Я поступово за 20 років боротьби за українську мову перейшов у розряд скептиків. Ще лишилося деякі критерії, які вселяють надію: це тенденція, яка виникла за часів незалежності — почала частіше звучати українська мова. А ще те, що в Одесі, незважаючи на політику шовіністичної влади, 52 % батьків написали заяви в перші класи з українською мовою навчання. І ще — Табачникові нічим звітувати перед ФСБ, він вирішив створити три російські гімназії, мав великі надії, що батьки почнуть писати заяви до них. Але не пишуть.
Ми з Павлом Мовчаном були свідками голосування за закон Ківалова—Колесніченка. Так-от, значна частина членів фракції Партії регіонів не хотіли за нього голосувати, але мусили, бо була піднята рука Чечетова. А з приходом нового складу Верховної Ради там з’являться регіонали із Західної України. Тому є надії.
Напевно, проблема не у владі, не в Януковичі і навіть не в нас, які борються поміж собою, а в нашому суспільстві. У моєму селі, в бандерівському, де я поставив поіменний пам’ятник 25 бандерівцям, значна частина села голосує за ту партію, яка не визнає Голодомору, хоче другу державну. Як могло таке статися? Як могло такою мірою люмпенізуватися західноукраїнське суспільство? Я не маю відповіді на це питання.
Ми боремося з кримінальним донецьким капіталом, який захопив владу, і з ФСБ. Ця боротьба буде надзвичайно важка.
Кирило СТЕЦЕНКО, заслужений артист України, професор Національного університету культури і мистецтв:
— Спробуймо поставити себе на місце Януковича. Я президентові не заздрю. Впливати на українців не дуже просто. Цьому на заваді різні фактори: асоціальність молоді, її недовіра до всіх і особливо до будь-якої влади; багатовіковий тренаж українського населення в тотальному саботажі будь-якої влади, який базується на досвіді, що кожна влада погана. Цей саботаж тримається не на рівні якоїсь ідеології, а на рівні підсвідомого спротиву. Можна усміхатися й кивати головою, а все робити навпаки або погано. Тому навіть авторитарна влада тупцяється в болоті і від своїх рухів тільки всмоктується вниз. Щоб домогтися свого, треба знищити всю територію і завезти інший народ, усе перебудувати. Але це дуже дорого і сучасні бізнесмени такого проекту не підтримають. Ще мене дивує надзвичайна відсталість і застарілість світоглядних засад влади — їхня свідомість на рівні 50-х років минулого століття. Тим часом у світі відбуваються дуже швидкі кризові зміни. Формується нова глобальна інформаційна цивілізація, яка перебуває повністю поза межами компетенції і впливів цієї влади. Нове покоління психічно, інформаційно перебуває у зовсім іншому просторі.
Ми повинні зберегти засади української ідентичності, те, що зараз і робимо. Далі — здобути владу. Перший етап — 2013 рік, другий — 2015 рік. Головне — не дати здійснити радикальні непоправні зміни проти України. Революція — це організація, а не бунт. Для організації потрібні люди, час і концепція. Зараз цього ще немає. Виробити стратегію нових завдань і дій, втілювати це з перших секунд нової влади, а не чекати рік, приглядатися, а потім щось робити, коли вже немає популярності. Потрібна самоорганізація національної духовної еліти в окрему соціальну силу. Самодостатню в економічній і політичній незалежності. І ще — сформувати нову українську національну еліту у сфері політики та економіки.
Володимир ПЕТРУК, кандидат історичних наук:
— Нам не подобається закон Ківалова—Колесніченка. Не подобається він і протилежній стороні. Тільки з іншої причини. За повідомленням ЗМІ в Сімферополі відбувся мітинг під гаслами: “Янукович против русских, русские против Януковича”. Мітингувальники заявили, що Закон про засади державної мовної політики, підписаний президентом Януковичем, жодним чином не захищає права росіян, а скоріше реально їх утискає, бо знижує статус російської мови з мови міжнаціонального спілкування до регіональної і вперше за часи незалежної України прописує російську як мову національної меншини. В учасників мітингу, мешканців Української держави, виявляється, немає поваги й толерантності до самої держави, до корінного населення.
Ми повинні розробити конкретні заходи, не дозволяти здійснювати кроки на подальшу русифікацію. Коли видають українські газети за кордоном, де є українські поселення, ми радіємо. Російськомовна спільнота може так само радіти, коли видає російськомовну газету. На Закарпатті для угорців, словаків відведені години на радіо. Це правильна національна політика. Але ж російські шовіністи не цього добиваються, вони намагаються зробити для нас гетто. Цьому треба протистояти.
Навіть у тих областях, які вони вважають націоналістичними, у всіх автобусах транслюють “русскоє радіо”, тільки російські пісні, до речі, не найліпшого ґатунку: хоч по дорозі до Львова, хоч до Ужгорода. Відповідно навіть до їхнього недолугого закону там, де немає 10 % російськомовного населення, російське радіо треба було б обмежити. Нам треба більше конкретних дій. Наприклад, один студент Сергій Мельничук у Луганському університеті заявив, що має право навчатися українською мовою і виграв юридичний процес.
Ярема ГОЯН, видавець, письменник, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка:
— Я вважаю правильним, що українські діячі у Форосі заявили президентові свою позицію з приводу мовного закону. Є влада, якій ми повинні диктувати свої вимоги.
За кожною постаттю стоїть велика група інтелігенції, організації, їх треба задіяти. Тут було чимало слушних пропозицій, зокрема про те, що треба зібрати багато людей, виступити потужно. Українці — могутня культурна нація, в цьому ми пересвідчилися на Майдані. Ця подія лишилася в історії, ніхто її не перекреслить. Не кажімо, що в нас бандитська держава, у нас прекрасна держава — Україна.
Однак за часів незалежності багато зроблено неправильно. Одна з найбільших помилок — ліквідація Держкомвидаву. Це була установа, яка тримала потужні видавництва: “Веселка”, “Дніпро”, “Либідь”, “Каменяр” та ін. Спочатку до радіо й телебачення приєднали книговидання. Потім книговидання звідти прибрали. Зараз цього поняття не побачимо в жодному документі. Такої галузі, підтримуваної державою, немає. Треба було також зберегти створену за радянської влади потужну мережу книгорозповсюдження. Знищення цих структур — дуже великий удар. Треба порушувати питання щодо їхнього відновлення.
Нам треба відновлювати книжкову справу, це надзвичайно важливо.
Олексій КЛЯШТОРНИЙ, заступник голови громадського об’єднання “Українська справа”:
— Підтримую тезу Кирила Стеценка, що революція — це не бунт, а організація. Маємо усвідомити, що час гламурної політики вже закінчився, коли достатньо було зібрати 100 чи 200 студентів, влаштувати перформанс чи флешмоб біля Верховної Ради, Кабміну або Адміністрації Президента, цю подію показували десяток телекамер і влада якимось чином реагувала. Нині ми можемо зібрати 10 чи навіть 30 тисяч людей, як це було нещодавно в день Святої Покрови — це владу не переконує. Нам потрібен великий суб’єкт для здійснення справ, які стоять перед нами.
Політиці сили може протистояти тільки велика сила, заснована на масовості й організованості. Сьогодні продовжують існувати дрібні групи, найбільшою є “Просвіта”. Але на основі будь-якої з цих організацій зібрати потрібну кількість людей різного віку у різних регіонах не зможемо. Єдиний шлях — нам треба творити спочатку асоціативну конфедеративну структуру. Ми опублікували в Інтернеті проект створення такої організаційної структури. Необхідно за короткий термін розробити спільну стратегію на період 2013 року.
Євген РАКІН, представник асоціації “Зелений світ”:
— У розробленому документі, загалом непоганому, слово конфедерація — не на часі. Краще назвати це мережею співпраці. Напевно, за 20 років так і не створили однієї справді потужної організації, тому що людський чинник занадто складний. Треба створити осередки в усіх регіонах, але мережа має бути вільною. Представники різних організацій, приміром, просвітяни, екологи, козаки чи ще якісь структури методом круглого столу можуть домовитися про співпрацю. А далі діяти методами і горизонтальними (наприклад, у районах), і вертикально — дільниці знизу, далі район, область. Таким чином можна навіть провести референдум за один день по всій країні. Це чудова структура. Саме таким шляхом варто піти. Будь-якій розумній дієздатній людині в такій структурі завжди є місце. Назвати її асоціацією, конфедерацією — це справа часу. Повної ефективності досягнемо згодом. Така структура не потребує ні великих грошей, ні якихось законів.
Леонід МУЖУК, режисер, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка:
— Треба виробити механізм впливу на українську владу не тільки через відміну одного закону й ухвалення іншого, а насамперед методом контролю за виконанням українських законів, які формують українську державність.
Якщо цього не відбудеться, то залишається спроба створити консолідований український рух. У це вкласти всі зусилля. Відвойовувати український інформаційний простір.
Зараз лише в Києві залишилися фільми, дубльовані українською мовою. Тепер уже і на сході, і на півдні дуже сміливо порушують закон, який нині ще діє. Створено великі підприємства, які давали результат. У Національній раді, системі культури немає сили, яка б організувала діяльність цих закладів, забирала ліцензії в тих, хто збиткується над українським законом. Я раніше говорив, що ми маємо 90 % чужого продукту в ефірі, ця цифра наближається до 96—97 %. Це за межею здорового глузду. Треба створювати юридичний підрозділ, який би здійснював нагляд над інформаційним простором України і вживав заходи через наявні демократичні структури, зокрема й через суди.
Слухаючи жахливу мову в ефірі, ми взагалі відучимося розмовляти українською. На еталонному рівні з уст ведучих телебачення чи радіо мова звучить дуже рідко. Діти дивляться мультфільми переважно російською, до чого звикають.
Якщо влада зміниться, то у співпраці з владою, якщо залишиться такою, як є, то навіть всупереч владі необхідно збудувати український інформаційний простір.
Роман КУХАРУК, голова правління “Українського клубу”:
— Пропозиції “Українського клубу” такі: створити Комітет державної мови з дотримання 10 статті чинної Конституції.
Видати масовим накладом розділи Європейської хартії про мови з відповідним коментарем. Україна не підписала всі пункти, підписала 1, 3, і 10.
Добитися ухвалення закону про державну мову, який відповідатиме Конституції України.
Ми готові до цього долучитися.
Ганна ЮЩЕНКО, представник громадської організації “Не будь байдужим”:
— Наш рух давно займається українською мовою в різних сферах. Ми працюємо з учителями української мови та вчителями історії. Наш успішний проект — видання відеофільму про Карпатську Україну та його розповсюдження у навчальних закладах. Ми також проводимо моніторинг мовних прав українців у сфері сервісу: маркування українською, сфера обслуговування, реклама. Раніше посилалися на закон. Тепер можемо посилатися хіба на норми культури, моралі. Завдяки нашим дослідженням можемо побачити реальну ситуацію в цій галузі.
Ми за об’єднання зусиль, це завжди добре, оскільки можемо почути думку інших людей про нашу роботу. Питання в тому, наскільки ця структура буде дієвою, наскільки тут буде присутня політика, бо наш рух намагався бути аполітичним; чи на нас будуть покладені нові обов’язки, чи ми й надалі займатимемося тим, чим займалися й раніше, наскільки ми збережемо автономію в ухваленні рішень.
Матеріал підготувала
Надія КИР’ЯН
Фото
Олександра ЛИТВИНЕНКА
