Покликаний «Просвітою»

Мирославу ПОПАДЮКУ — 75

Василь МАРУСИК,
заслужений журналіст України, лауреат премій імені Олени Пчілки, Марка Черемшини і Анатолія Погрібного

Що посієш, те й пожнеш… На всіх українських просторах знають цю народну мудрість, а особливо у Хлібичині поблизу покутського містечка Заболотів, де вперше у хліборобській родині побачив світ майбутній учитель і поет Мирослав Попадюк. Тут запізнав видиво натхнення у віддзеркаленні річки Прут — пшеничних полів і голубого неба, де усвідомлював себе в піснях народних і рідному слові.
Високий, симпатичний, із розважливою бесідою, таким знають на Івано-Франківщині голову Снятинського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” Мирослава Попадюка. П’ять років тому, на честь 70-ліття очільники “Просвіти” вшанували його труд відзнакою “Будівничий України”.
Народився Мирослав Петрович четвертої листопадової днини, а нещодавно в томику “Перевесло” автор зв’язав сім розділів із поетичних і прозових книжок, журнальних і газетних публікацій. Вичитую такі віршовані рядки: “Мудрішаєш з роками… І озирнувшись, каже чоловік: прожив таки немарно я свій вік”.
— Мирославе Петровичу, ви довголітній читач і автор газети “Слово Просвіти” (остання публікація від 4 жовтня ц. р. “Мовне поле Василя Равлюка”), розкажіть трішки про себе.
— Змалку пам’ятаю ласку бабусі і матінки, опіку старшої сестрички — все це світлим промінцем лягло на душу. Змалку карбувалася на серці й засмута. Бо батько в задумі чорнів воєнної весни, переживаючи за свій ґрунтець, бо до того замість фронту потрапив до концтабору у В’язьмі під Москвою за свою неблагонадійність. Бо нищили людські долі голод і окупація, бо черствим і безхлібним був мозольний трудодень… Втихомирювала все те рідна хатня оселя, на чільній стіні якої святий Миколай і Матір Божа з Ісусом, а поряд — Шевченко і Франко. “І мене в сем’ї великій, в сем’ї вольній, новій, не забудьте….” Юні мрії мої пеленалися Кобзаревим словом. Хотілося і собі викласти на папір усе бачене і хвилююче. У п’ятому класі уклав самописну книжечку віршів.
— Юнаком після Заболотівської десятирічки Ви здобули в педінституті професію вчителя української мови, літератури та історії. Вчителювали на Південній Вінниччині, а повернувшись у рідні краї — у восьмирічках Зібранівки і Хлібичина, Трійці, були директором десятирічок у Вовчківцях та Заболотові.
— Саме тоді я визначився зі своїм життєвим кредо у власних рядках:
В житті є істина проста,
Що помагає в даль іти,
Усе найвище вироста
З любові, правди й доброти.
В усіх цих школах, у сільських громадах жив просвітницький вічний поклик.
Нездоланним освітньо-просвітницьким духом була напоєна вовчківська земля з неординарною сільською громадою, де директорувалося мені в 1970—1974 роках і впродовж яких за моєї помочі вибудувалося нове типове шкільне приміщення. На той час пам’ятними ще були спогади краян про минулі часи, коли завідував Вовчківською школою Василь Равлюк у 1901—1921 роках, ставши будівничим колишнього старенького приміщення, з якого ми перейшли в нове (1974 рік). Але важливішим було інше: саме В. Равлюк, очоливши 1909 року Снятинську філію “Просвіти” аж до 1939 року, започаткував високе просвітництво в селі та повіті, яке набрало нового розвою в часи становлення незалежної України. Приємно, що те Равлюкове просвітництво мені доля наворожила продовжити, ставши одним з організаторів відновленої районної “Просвіти” 1989 року (з Товариства української мови) та беззмінним керівником її до наших днів (1989—2012 рр.). Без пошанування минулого ніколи не сягнем міцного поважного майбутнього. Нині на фасаді шкільної новобудови височить із 2009-го меморіальна пам’ятна дошка Василю Равлюку, на яку прихильно споглядає Великий Кобзар із пам’ятної Шевченкової могили, висипаної неподалік за участю Василя Равлюка 1914-го, і яку благословив своїм словом при її освяченні Василь Стефаник, однокласник по  коломийській гімназії.
Так, доля напророчила мені стати причетним до унікальної спадкоємності: Равлюкове просвітництво повсякчас мене зігрівало. Тож моя книга “Три зорі Василя Равлюка” — то дар пам’яті одержимого Педагога, Просвітянина, Громадянина.
— Ви щасливий… У праці?
— 12 літ завідував Снятинським районним відділом освіти (1985—1997), активно долучився до відродження національної школи на Прикарпатті через створені в кожному навчальному закладі осередки “Просвіти”, яких нині 46. Шкільна “Просвіта” — першооснова всіх національно-духовних і патріотичних діянь на теренах краю, усієї культурно-просвітницької праці (спорудження і відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку за народні кошти в Снятині, відновлення і освячення стрілецьких могил, відзначення Січових свят, ювілеїв сіл, 950-ліття Снятина, проведення тематичних конференцій, фестивалів, днів мови, Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика тощо). Через створені в кожній школі осередки “Молодої Просвіти” з творчими клубами проводяться усі навчально-виховні заходи, олімпіади, конкурси.
Працюючи на посаді методиста методкабінету відділу освіти, організовувалась активна видавнича діяльність через моє редагування освітньо-просвітницького збірника “Освіта й Просвіта” та дитячого альманаху “Стрітення” (“Молодої Просвіти”), районного часопису “Покуття”, методичних збірників “Слово”, “Меридіанами досвіду”, газети “Освіта й Просвіта”.
— Знаю, що Ви підготували чимало книжок із власними творами…
— Ще на початку 90-х минулого століття побачив світ укладений мною дитячий збірник “Біблія — пам’ятка культури”, дитяча читанка “Не забудь же, чия ти дитина”, книг “Освятися, душе”, “Правила доброї поведінки”, “Слово про рідну школу”.
Завжди спонукала до дії власна літературна творчість. Став автором збірок поезій “Великдень”, “Різдво”, “Веселий Букварик”, “Промінець”, пісенника “Понад Прутом” із передмовою народного артиста України Павла Дворського, вибраного “Перевесло”, книг нарисів та есеїв “Покликання”, “Імена”, “Скарби”, “Дорога до Стефаника”, “Іван Франко і Снятинщина”. Уклав “Покутську хрестоматію” (2009) для вивчення в школі літератури рідного краю, підготувавши для цього спеціальну Програму, яку було затверджено на колегії обласного інституту післядипломної освіти. Нині очолюю літературно-мистецьку просвітницьку студію “Калинове гроно” при газеті “Вісник Заболотова”, видаючи літературний газетний місячник-додаток.
— Така потужна, подвижницька праця. Думаю, за підтримки дружних просвітян…
— Завжди опирався у своїй праці на побратимів-патріотів, щедрими душею і одержимими у національно-просвітницькій праці. Серед них насамперед педагоги-просвітяни, члени президії районного об’єднання та голови осередків “Просвіти”: Володимир Карий, голова міського просвітянського осередку, директор видавництва “Прут-Принт”, яке подарувало покутській громаді десятки просвітянських видань, книг з історії “Просвіти”; Роман Касіян, одержимий педагог-просвітянин, ініціатор багатьох просвітницьких справ (будівництво пам’ятника Шевченку в Снятині, перезахоронення станичної УПА Марійки Микуляк, проведення тематичних зібрань на захист рідної мови тощо); Ольга Стрипчук — заступник голови райоб’єднання, зв’язуюча ланка (працює методистом у райметодкабінеті відділу освіти) зі шкільними осередками “Просвіти”; Руслана Кирєєва-Лутченко — директор музею Марка Черемшини, в якому відбуваються тематичні просвітницькі засідання, та багато інших краян.
Тож і зміг за участю колег бути причетним до всіх літературно-мистецьких, національно-духовних і громадсько-політичних діянь на теренах краю. Став депутатом обласної ради першого демократичного скликання та чотирьох скликань районної ради, помічником-консультантом депутата Верховної Ради третього демократичного скликання, Героя України Василя Ткачука, довіреною особою Президента України Віктора Ющенка на президентських виборах 2010-го. Лауреат літературно-просвітницької і літературно-мистецької премій імені Марійки Підгірянки та імені Марка Черемшини. Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України і медаллю “Будівничий України”, знаком “За заслуги перед Покуттям”, багатьма грамотами. Почесний член “Просвіти”, член Національних спілок журналістів, краєзнавців, обласної письменницької організації.
Із висоти поважних літ можу потвердити одне: я щасливий, що зміг стати потрібним рідній землі в часи її воскресіння і державотворення. Хоч Україна ще, на жаль, не та, якої прагне наш просвітницький порив, але вона є і буде вічно. А ще вдячний долі, що на моєму шляху траплялися добрі люди, які допомагали мені в досягненні мети.
Лише небо і зорі не зазнають ерозії. А люди — як зорі. Добрими людьми обдарувала мене і родина, і школа, і виш, і післявишівські справи, і життєві стрічі. Їхнього тепла торкаюся щоденно. Від цього теплішим стає світ. Тож нехай зорі світять, даруючи нам віру, надію, любов. Уклін просвітянам України!

Однокласник, ровесник, професор, доктор філології, поет Богдан Мельничук (Чернівці): “Мирослав Попадюк давно утвердився в житті як майстер педагогічної ниви та громадський діяч. Радий, що є автором передмови до його другої книги поезії “Різдво”, а також до збірника вибраних творів “Перевесло”. Вслід за М. Рильським можу повторити: “Нехай живе поезія, мій друже!”

Краянин, шевченківський лауреат, член Правління ВУТ “Просвіта” Ярема Гоян (Київ): “Люблю, якщо випадає нагода, побувати з Мирославом Попадюком, освітянином і головою “Просвіти” (світло і в справах, яким він присвятив себе!) у школах Снятинщини і Прикарпаття, люблю його книжки про рідний край, в яких він відкриває нашу історію, люблю його поезію, особливо сатиричну, і книжки — сонячні промінчики для дітей”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment