Христина ЛУШИНА,
учасниця творчої студії “У Кобзаревій світлиці” музею Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв
У жовтні народився видатний український поет і літературознавець Богдан Ігор Антонич. На відзначення 103-ї річниці від дня його народження у Львівському музеї історії релігії відбулася літературно-музична композиція. Головний організатор цього дійства — музей Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв. Усім запрошеним і гостям роздали листівки з програмою вечора, під назвою “Гармонія душі”.
У рамках цієї ліричної програми виступали талановиті українці зі Словаччини. Супровідне слово виголосив Іван Гвать — шанований русин-українець із Лемківщини. Цікаво було слухати його думки про поета. До таємниць навколо імені Антонича призвело і віднайдення та відновлення його могили на Янівському цвинтарі. Одними з “першопроходців” у цьому стало подружжя Калинців.
Доповідач віднайшов захопливі спогади людей про Антонича. Наприклад, те, як цей майстер вишуканої поезії створював свої скарби. Декламуючи вірші, автор мимоволі поринав у світ мелодійного звучання слова, не усвідомлюючи і не помічаючи нічого навколо. Зі спогадів його сучасниці “…він ніби “вичаровував” слова, над якими надписував безліч синонімів і варіантів, обираючи найбільш влучне”.
Серед присутніх у залі був поет і прозаїк Ігор Калинець, який називає Антонича своїм вчителем на письменницькій ниві. У ювілейну 100-ту річницю від дня народження славетного поета в пана Ігоря зануртувала ідея створити книгу “Знане і незнане про Антонича”, яка сьогодні є одним із найважливіших джерел біографії і відкриває завісу на незнані чи забуті події з життя Богдана Ігоря. Приємно, що таку подію не оминула увагою Львівська обласна рада, представник якої теж був серед гостей і вручив подарунки учасникам творчого вечора, сказавши своє вступне слово.
Упродовж дійства публіка насолоджувалася декламуванням віршів Антонича та піснями у виконанні Ліни Гвать разом зі словачками Яною Адамишиновою та Іветою Космачовою, які надзвичайно тонко і злагоджено передали всю чуттєвість української пісні.
Головна мета свята — акцент, поставлений на поетичних здобутках Антонича. В одному зі своїх віршів чоловік сам позиціонує себе: “Я боровся із Богом завзято”. Автор не певний, що Бог завжди є поруч, проте все-таки визнає могутність Творця і знаходить гармонію в душі. Варто тут пригадати крилатий вислів щодо узагальнення біографії Антонича: “Я людина і ніщо людське мені не чуже”.
Невідомо, як би склалася доля поета поза межами Львова. Саме тут Антонич відкрив для себе непізнанні краєвиди і виміри поезії, у яких його душа окрилено витає досі, надихаючи та піднімаючи до висот нові обдаровані покоління.
Місто Лева, де відбулися метаморфози Антоничевої молодості й крізь каміння проросли його квітчасті мелодії, з пошаною зберігає кожну мить пам’яті про поета світової величі.
