Запалімо свічку пам’яті!

img_4275У Києво-Могилянській академії відбулося засідання Громадського комітету з ушанування пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років. Головним у порядку денному зібрання було доопрацювання і ухвалення плану заходів на листопад-грудень ц. р., зокрема у День пам’яті жертв Голодомору-геноциду 24 листопада. Крім цього учасники зібрання ухвалили Звернення до освітян.
Микола ТАБОРИТ

Цьогорічні громадські заходи мають за мету розповісти про тих, хто в роки лютого людомору рятував співвітчизників від страшної смерті. Як свідчать розповіді очевидців, учасників тих жахливих років, мешканці міст, зокрема комуністи і євреї не відчули на собі чи своїх близьких подиху спланованої Москвою голодної смерті. Не було голоду і в українців, що жили тоді за західним кордоном (проходив по Горині, Случі) під Польщею. А на території підсовєтської України цілими селами вимирало трудове селянство, і все це комуністична влада пояснювала світові неврожаєм, а за кілька кілометрів від “совєтського раю”, в Західній Україні нічого подібного не було. Західняки чим могли допомагали своїм братам поліщукам, подолянам, слобожанцям, херсонцям — наддніпрянським українцям, які, рятуючись від голоду, під загрозою бути забитим під час нелегального переходу кордону, добивалися на “Західну”. Завдяки їм, а також тисячам тих у Великій Україні, які не запродали душу комуністичному ідолу, врятоване було не одне життя. “Коли вбивали голодом, поділитися хлібом — був подвиг. Долі цих людей нагадують нам, що героїзм можливий завжди”, — зазначив відомий історик, член Громадського комітету Володимир В’ятрович.
Його колега, член і секретар Комітету Володимир Тиліщак нині опікується встановленням імен таких рятівників. “Ми недостатньо знаємо про мужні, людяні діяння у ті роки, — розповів Володимир Тиліщак. — У той жахливий час голодного мору, коли людина ламалася фізично й психічно, коли її доводили до останньої межі існування і вона втрачала людську подобу, залишалися ті, що вистояли. Серед хаосу, безконечної черговиці смертей і страху продовжували жити люди, що не злякалися, не втратили благородства і простягнули руку допомоги іншим”.
Учасники Громадського комітету переконані, що без знання таких праведників — людей-доброчинців у часи Голодомору — національна пам’ять про цей жахливий злочин комуністичної влади проти українського народу буде неповною.
Цього року за сприяння Громадського комітету опубліковані два нові видання. Перший в Україні підручник з історії геноцидів ХХ століття доцента Львівського національного університету імені І. Франка Андрія Козицького вийшов у вересні (видавництво “Літопис”). За кілька днів побачить світ книжка-дослідження Дмитра Гойченка “Червоний апокаліпсис: розкуркулювання та голодомор” (видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”).
Незважаючи на жорстке цензурування табачниківським Міністерством освіти, науки, молоді і спорту підручників з історії, авторитетні українські науковці, члени Громадського комітету проведуть низку Уроків пам’яті для школярів і студентів, присвячених подіям 1932—1933 років. У зверненні до освітян, зокрема, зазначається, що “Голодомор 1932—1933 років є одним із найжорстокіших злочинів ХХ століття і залишається незагоєною раною в історії України. Організувавши геноцидне винищення голодом питомої частини української нації, комуністичний режим прагнув підірвати її волелюбний дух, спроможність до спротиву, знищити багатовікову культурну традицію, позбавити ідентичності та приректи на рабське існування у червоній тоталітарній імперії. Проте український народ вистояв. Режим не зміг стерти генетичну пам’ять народу, викорінити думки про свободу та власну державу.
Пам’ять про трагедію Голодомору — важливий чинник єдності українського суспільства. Наш спільний обов’язок — зберегти цю пам’ять та передати її наступним поколінням. І сьогодні саме від Вас, шановні вчителі, керівники освітніх закладів, значною мірою залежить, чи збережуть пам’ять про убитих голодом 1933 року наступні покоління українців”. Учасники засідання закликали освітян разом з учнями, студентами взяти участь у громадських поминальних заходах і засвітити свічку пам’яті у день національної жалоби.
У плані вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років передбачається низка заходів (зокрема й панахиди) на 24 листопада не лише по всіх обласних і районних центрах України, а й насамперед у столиці — Києві. Цього дня о 15:00 має початися жалобна хода громадськості, представників молодіжних організацій, опозиційних політичних партій від метро “Арсенальна” до Меморіалу пам’яті жертв голодомору 1932—1933 рр. Зі словом до учасників акції звернеться Євген Сверстюк.
На засіданні Громадського комітету вкотре наголосили, що громадськість організувалася для ініціювання пам’ятних заходів, бо переконана: остаточне та безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні і найбільшого з них — геноциду 1932—1933 років — запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.

Довідка.
Громадський комітет створено 2010 р. До нього увійшли 37 відомих і шанованих постатей у науковому, культурно-мистецькому та громадському житті країни: Ольга Богомолець, В’ячеслав Брюховецький, Володимир В’ятрович, Володимир Василенко, Іван Васюник (співголова), Василь Вовкун, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, єпископ Євстратій (Зоря), Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Олександр Іванків, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Василь Марочко, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів (співголова), Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Володимир Тиліщак (секретар), Ігор Юхновський (співголова).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment