У Бердянську Запорізького краю відбулися святкові заходи з нагоди Дня українського козацтва і 70-ї річниці з дня створення УПА.
І. ЗУБРИЦЬКИЙ,
В. ПИЛИПЕНКО,
Бердянська “Просвіта”
Присутні мали рідкісну нагоду заглибитися у понад півстолітню драматичну, трагічну і водночас героїчну минувшину української землі, бо на святі були присутні одні з найстарших мешканців міста, — кожному вже за 90: це учасник Другої світової війни Олександр Омелянович Хоменко і Микола Олексійович Холявко — у минулому зв’язківець ОУН, репресований. Попри такий поважний вік Олександр Омелянович, народний художник, продовжує малювати, організовує виставки, а Микола Олексійович бере активну участь у роботі Бердянського міського осередку ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка.
Ось що сказали ці мудрі чоловіки.
Микола Олексійович Холявко: «Я не сидів у затишку, а боровся»
— Я народився 27 жовтня
1921 р. на Кубанській землі, станиця Полтавська, хутір Козачий, українець. Мій родовід по матері й по батькові — український, козацький. На Кубані всі говорили українською.
Коли нацисти окупували Дніпропетровськ, де я тоді перебував, то не чув про дії радянських партизан. За одного вбитого солдата німці розстрілювали 50 цивільних чоловіків, за вбитого офіцера — 100.
Улітку 1942 року в Дніпропетровську, на стадіоні “Локомотив”, я познайомився з хлопцем із Західної України. На зустрічах він мені давав листівки, в яких розповідалося про боротьбу ОУН-УПА в лісах Західної України проти німецьких окупантів, поляків, а проти комуністичних партизан у бій не вступали. Він наводив такі факти: коли поляки палили села, де жили українці, дозволяли вчитися у гімназіях лише тим українцям, які ставали католиками. Уперше я дізнався від нього, що коли німці увійшли до Львова, то ОУН проголосила Україну незалежною державою, що весь уряд України під проводом Я. Стецька, С. Бандери заарештували, що ОУН пішла в підпілля. Розповідав про трагедію в Києві, коли весь штаб ОУН і Олену Телігу німці розстріляли в Бабиному Яру, що вона в камері написала слова, які стали прапором боротьби ОУН: “За кров, за сльози, за руїну — верни нам, Боже, Україну”. Цей хлопець із Західної України розповів, що Бандера заарештований і перебуває в німецькій тюрмі. Він дав мені брошуру з клятвою українського націоналіста “Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї…” та інше.
Одного разу він запитав мене: “Як ти, Миколо, ставишся до ОУН?”. Я сказав, що було б добре, якби мене взяли в члени ОУН. Микола Дирявко, так звався цей хлопець, сказав, що це дуже відповідально і тільки якщо ти готовий вмерти за Україну, то вступай. “Так, я не боюся вмерти за Україну”, — відповів я, і, вимовивши, відчув, як по моєму тілу “мурашки” пробігли. Я отримав псевдонім “Амур” (від слова Амур-Нижньодніпровськ, що міститься на лівому березі Дніпра). Так я став членом ОУН.
27 березня 1945 року мене за-арештували органи НКВС. Звинувачення пред’явили за ст.ст. № 11 та 54/а радянського Карного кодексу, прізвище слідчого — Маслов. Якось на допиті він мені сказав: “Ми, московскіє комуністи, накормім вас, хахлов, вашєй зємльой”. Слідство проводили вночі. Щоразу, коли вели на допит, здавалося, що ось-ось почнуть годувати мене моєю землею…
Судила мене так звана “трійка”. Матеріальних доказів не було, свідків теж. Мені дали 10 років закритих спецтаборів.
Перебуваючи в таборі, я не каявся, що пішов в ОУН. Я мучився, страждав, але був задоволений, що не сидів у затишку, а боровся за долю свого народу, своєї нації.
Щодо примирення воюючих сторін, порозуміння, то в УПА був наказ — не вступати в бої з Червоною армією — і вояки не стріляли, бо червоні бійці теж захищали Батьківщину.
Жоден із нас, українців, не був зі зброєю в руках у Росії, але коли на нас ішли окупанти — чи польські, чи радянські, чи німецькі — ми захищали свою землю.
Олександр Омелянович Хоменко: «Будьте всі здорові та слухайте нас!»
Я народився 15 лютого 1922 року. Хотів стати моряком. Воював у московському окрузі, нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями “За оборону Москви”, “Ветеран ПВО”. Нині я художник, мої картини прикрашають музеї багатьох міст України та за кордоном.
Основа добробуту кожної держави — її внутрішній спокій, взаєморозуміння і взаємоповага громадян. На жаль, у нас тільки розбрат: то вводять російську мову, то пропагують ворожнечу у ставленні до мешканців Західної України. Я воював у Другій світовій війні під Москвою і теж чув тоді комуністичну пропаганду, яка негативно характеризувала західняків. Хоч насправді мешканці західних областей — люди набожні і не чинили злочинів. Завжди поважав воїнів ОУН-УПА.
Переконаний, що нація, яка боролася за незалежність, з точки зору міжнародного права — вою-юча сторона. Давно треба визнати в Україні, на українській землі ветеранів УПА воюючою стороною, бо вони боролися за незалежну Україну.
Сьогодні ми маємо незалежну державу. Але є українофоби, які виступають проти державності та примирення нас, ветеранів Другої світової і УПА, які також ветерани. В Іспанії в “Долині полеглих” є величезний меморіал національного примирення, де поховано тих, хто воював по різні боки фронту в громадянській війні 30-х років. Але всі вони насамперед були патріотами Іспанії.
Українці боролися проти фашистів. Людям необхідно знати історичну правду, бо надто далеко зайшла конфронтація в нашому суспільстві, особливо серед політичної еліти. Мені і Миколі Холявку вже за 90, ми давно зрозуміли, що нам час сховати “сокиру” і жити в злагоді та мирі.
