Натхненні світлом

Роздуми на виставці «День Свободи»

Художник Олександр Мельник зупинився, розчищаючи землю під майбутні квітники, спокійно застромив лопату в сніговий замет: ось уже на підході донька з оберемком бузкових квітів, тож молоде покоління продовжить батьківську справу. Тоді уважно подивився в залу імені Олени Замостян Києво-Могилянської академії, побачив усіх, хто зібрався на відкриття виставки “День Свободи” і, переступивши через раму, спокійно зійшов зі свого полотна на білу підлогу й привітався з нами.
Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури

Тут уже були художники-патріоти, керівники і студенти Могилянки, письменники, журналісти, гості із Санкт-Петербурга, громадські діячі.
Вразила цікаво вибудувана експозиція. Здавалося, ніби художні твори внутрішньо вільних людей без сторонньої участі, на власний розсуд розмістилися в залі й перемовляються між собою, набувши самостійного, окремого від авторів життя. Містичний помаранчевий вершник на полотні (“Вісник” Володимира Гарбуза), мов із темного марева проявлюваний, і наче з білого неба — в реальний світ на баскому коні помолоділий Леонід Гопанчук (“Ми вільні…” відповідь Єжи Гофману) вітали одне одного. Козак Мамай на картині “Пора” Василя Забашти пробував, чи гостра шабля, його побратим пензля Василя Копайгоренка та й “Залізняк” Феодосія Гуменюка невеселу думу думали — про нашу з вами свободу.
Кожен — і в житті, і в творчості — вільний, то й тлумачить поняття “Свобода” по-своєму. Богдан Ткачик приїхав із Тернополя на відкриття цієї виставки і переконався, що його картина “Круг містечка Берестечка…” лікує нас від забудькуватості. На те і є наука історія, щоб із найстрашнішого, пізнавши його, людство робило правильні висновки. “Сліпці” Олеся Солов’я (1996 р.) і донині, на жаль, актуальні. Час уже суспільству прозріти, а воно ще й досі борсається, намагаючись подолати навалу брехні, дарма що знак серпа і молота поступився Тризубу. Не подолано страх, іще немає згуртованості, яка вирізнить, породить світлого, сильного, безкорисливого лідера, здатного повести народ дорогою Світла.
Приурочена до дня початку Помаранчевої революції виставка “День Свободи”, створена на тихий поклик Олександра Мельника, — свідома нагода осмислити минуле й сучасне. Існує навіть версія, ніби Помаранчева революція була політтехнологією, щоб за будь-яких обставин люди вже не вийшли на майдан. Несправджені сподівання, обманута надія на позитивні зміни в суспільстві (ніде правди діти) породжують зневіру. Песимісти підозрюють, що запущено було генератори для маніпулювання людською свідомістю, як до того працювали вони біля Софії, щоб чинити колотнечі, аж поки реконструкція площі знесла підозрілі кіоски з кабелями, що вели під землю — й невідомо куди. Але в наметах на холодному Хрещатику тоді панувала справжня Любов, було непідробне Братерство. Голодного, промерзлого донеччанина оточили помаранчеві однолітки, привели до свого багаття, нагодували, хтось дав свого светра, хтось — куртку. Хоча різні погляди й уподобання привели їх на Майдан, але створити барикади між молодими співвітчизниками жодним політтехнологам не вдалося.
Дивовижний портрет “Діда Ліксандра (Мельника)”, створений М. Стороженком 1976 року, має що сказати нащадкам. Мудрість народна — синонім всебачення — у його очах. Так, сталінськими голодоморами і катівнями ГУЛАГу понівечено генетичний код нації — але не знищено! Придушуваний і досі народ не втратив здатності любити й мислити, відстоювати свою громадянську позицію і народжувати, виховувати вільних людей — тому живе нині і житиме в майбутньому.
Марина Соченко нагадала картиною “День вироку”, що свободу належить виборювати, інакше… Ні, не повториться “Биківня” (на те й працює художник Петро Малишко), більше не буде “Свята гора засіяна гільзами” (картина Ніни Денисової), адже знаково зафіксовані в мистецькому творі, вони залишаються в історії, і не буде тим подіям вороття.
Багатокрило тріпоче “Птах” Анастасії Мельник, милуються яскравими спалахами в небі молодята (“Салют над морем” Миколи Данченка) і простують у справді світле майбутнє душі-постаті в картинах Петра Гончара, Олександра Олійника, в скульптурах Миколи Білика, Василя Бика, Михайла Горлового й навіть на гобелені Марії Литовченко. Бо ми — “Незламні”; цей твір Валерія Франчука значущий не самою лише художньою виразністю, а й матеріалом: із рештків дерева, обрізків од підрамників постали образи людей — свідченням нашої незнищенності.
…Утім, перемовлялися не лише твори. Перед картиною “Земне й небесне (Різдво)” Віри Баринової-Кулеби, ніби спираючись на неї невидимими крилами, зверталися один до одного і до всієї громади дорослі промовці, раді з такої нагоди чесного спілкування. А тим часом школярик Мирослав Соченко намалював собі Тарасову Могилу — спогад про недавню мандрівку до Чернечої Гори, та й бавився між експонатів. Думалося, споглядаючи юного художника, що саме так (на радість Ангелу) підросте немовля, що його мама голубить у полі під копицею, — настільки живо й талановито написала оте Різдво В. І. Баринова-Кулеба.
Читачі “Слова Просвіти” знають “Щоденник дерева” Катерини Ткаченко: зі стигматів на руках і ногах, із самого серця пробилися квітучі пагони, щоб гарнішою, веселішою стала рідна земля. Оця християнська жертовність молодої художниці — вияв одного з космічних законів.
Космос на виставці “День Свободи” присутній безпосереднім звертанням. “Останній промінь” Костянтина Косаревського і “Пульсар” Василя Корчинського (разом із дивовижними його витинанками на тему трипільської культури) сьогодні можна сприймати і як узагальнення перехідної космічної епохи. Поки дехто тлумачить календар племені майя, митці фіксують завершення епохи темряви. Рух небесних світил відбувається силою Любові. Змінюється з ним і Людина. Цьогорічний диптих Ярослава Задворного “Метагалактика” виявляє нові здатності людини мандрувати поза тілом і поза Сонячною системою. Царю Небесний! — як Нетоварне Світло зумів художник передати олійними фарбами! Із серцевини метагалактики йде до нас нове і прекрасне. Його треба “Чекати” й сприймати, — каже сьогодні картиною Наталія Мелесь; Ганна Фурс іще 2009-го вловила і втілила цей новий “Подих” і “Порух”.
Попри навалу інформаційної агресії — цих судом людського прошарку боягузів, котрим Світло страшніше за пекельний вогонь, — нове покоління здатне мислити вищими категоріями й відчувати світлішими почуттями. Ні, не Всевишній пересіює людей — кого куди по завершенні земного шляху. Це наші думки і вчинки визначають подальші позаземні шляхи. Хто оступився, тому доступне “Каяття” (картина Володимира Пасівенка), а хто свідомо відступився, надавши перевагу темряві перед Променистим Людством, той вічно нестиме тягар власних вчинків.
“День Свободи” не міг не виникнути в залі імені Олени Замостян. Тут унікальне місце сили. За одним із переказів ще в дохристиянську добу на березі Почайни було збудовано дерев’яну церкву — для купців і дипломатичних місій — на честь святителя Миколи, єпископа Мір Лікійських (тепер тут у споруді українського бароко церква Миколи Набережного УАПЦ, дзвіниця висвячена як храм Святих Новомучеників Українських). Поряд — якраз навпроти входу у виставкову залу — Іллінська церква, перша з церков, зведених за наказом князя Володимира-Хрестителя. Посередині між ними камінний хрест із написом: “Тим, що поклали життя на вівтар України” — перший за часів Незалежності пам’ятний знак, встановлений Українським фондом культури. Його торкається віттям потужний дуб — із того жолудя, що ліг у землю 24 серпня 1991 року.
На хвилі вимріяної Свободи відроджена зусиллями багатьох патріотів Києво-Могилянська академія є символом і осередком всесвітньої української культури. Виставка “День Свободи” — один із послідовних, несхибних проектів Олександра Мельника — це справді яскрава і втішна подія в поствиборчі дні. Адже сьогодні, коли “Пан Дукат” намагається панувати над наукою, виробництвом, сільським господарством, у світі Україна може пишатися мистецтвом і митцями — художниками, музикантами, співаками, письменниками — тобто людьми внутрішньо вільними, чиї серця за будь-яких обставин пульсують “далеким зорям: Свободи повік не скорити!”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment