«Таємниці старих дощок»

rubensБогдан і Варвара Ханенки протягом чотирьох десятиліть збирали й формували як музей колекцію мистецьких творів, щоб подарувати його разом із особняком київській громаді. Вони більше ніж меценати-подвижники і патріоти, чия діяльність пройнята духом просвітництва. І хоч за радянських часів колекцію було частково розпорошено, однак вона й поповнювалася. Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків сьогодні свято береже й розвиває головну ідею своїх фундаторів — знайомити передусім співвітчизників із шедеврами світового мистецтва.
Олена ШОСТАК,
завідувач відділу графіки Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків

Колекція європейської гравюри Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків значна за кількістю та якістю. Оскільки основа гравюр — папір, а він руйнується під дією світла, цей вид образотворчого мистецтва не може постійно перебувати в експозиції. Тож музей із цією частиною зібрання знайомить своїх відвідувачів на тимчасових виставках. Такий формат дозволяє винаходити щоразу іншу — мистецтвознавчу, історичну чи культурологічну тему, а не представляти гравюру, скажімо, за епохою чи за країною походження, як прийнято в музейних експозиціях.
Ми завжди помічали особливий інтерес відвідувачів до мистецтва гравюри. Найчастіше запитують про техніку виконання аркушів. Це легко зрозуміти, адже роздивляючись відбиток на папері, тільки спеціаліст бачить, які процеси виконував гравер. Отже, саме глядачі підштовхнули до ідеї створити виставку “Таємниці старих дощок” і присвятити її безпосередньо мистецтву гравюри XVI—XVIII століть: її історії, різновидам, призначенню, техніці виконання. А ще й показати шедеври з колекції музею: всесвітньо відомі твори Альбрехта Дюрера, Луки Лейденського, Агостіно Карраччі, Хендріка Гольціуса, Жака Калло і неперевершеного Рембрандта.
Гравюрою вважається відбиток на папері з друкарської форми, обробленої різними способами. Ці форми називаються “дошки”, незалежно від матеріалу (дерево, метал, лінолеум, камінь тощо), з якого їх виготовили. Всі відбитки (залежно від техніки їх може бути до 1000) — оригінальні авторські мистецькі твори. Існує чимало різноманітних способів обробки дощок і безліч прийомів, що виникали на певних етапах розвитку художньої думки, а через деякий час майже зникали, щоб відродитися згодом у зміненому, збагаченому вигляді. Цей рух — виникнення, розповсюдження й витіснення іншими техніками — був продиктований потребою нових засобів виразності та зміною художніх смаків.
На окрему увагу заслуговує папір, адже його історія тісно пов’язана з розвитком графічного мистецтва. Сьогодні викликає подив чудовий вигляд аркушів, вік яких понад 500 років, адже всім відомо, як легко і швидко руйнується цей матеріал. Але той папір, яким користувалися гравери у давні часи, був зовсім іншим, ніж сучасний: виробляли його не з деревини, а з подрібнених лляних ганчірок. Майстри дуже серйозно ставилися до вибору його сорту, адже від цього значною мірою залежав загальний вигляд їхніх творів. Щільний, цупкий, міцний папір із плином часу набував легкого, приємного для зору кольору слонової кістки чи сіруватого відтінку, який надавав особливої вишуканості графічному аркушу.
За різноманітністю функцій і жанрів гравюра значно випереджає інші види мистецтва. Хоча деякі гравюри були близькі до живопису; ними прикрашали небагаті інтер’єри, колекціонери зберігали їх у теках чи наклеювали в альбоми. Теми графічних творів дуже часто збігалися з живописними, особливо у цій групі вирізняються авторські аркуші, тобто награвійовані майстрами за власними композиціями.
Історія мистецтва знає кілька періодів розквіту авторської гравюри. Перший із них припав на початок XVI століття, коли у Німеччині працював великий Альбрехт Дюрер (1471—1528). На нинішній виставці представлена його гравюра “Велика Фортуна, або Немезіда”, що належить до славетної групи композицій на алегоричні сюжети — зі складним змістом та багатозначними й навіть загадковими деталями. Своїми сюжетами ці аркуші зобов’язані італійському живопису і ренесансній літературі, але форма висловлювання у них інакша, повністю створена Дюрером. Немезіда у давньогрецькій міфології була богинею помсти, вона стежила за розподілом благ серед людей і карала винних у порушенні закону. За часів Середньовіччя і Відродження вона часто сприймалася як богиня Долі. На гравюрі ми бачимо постать жінки, вельми далекої від класичного ідеалу краси: вона зов-сім не схожа на античну дівчину-спортсменку; скоріше це мати кількох дітей. В одній руці богиня тримає дорогоцінну чашу (символ нагороди), в другій — вуздечку та вудила (образ покарання), чим підтверджує, що на людей очікує різна доля. Зображений із високої точки огляду гірський краєвид — зі складним рельєфом і численними деталями: будиночками у долині й деревами по схилах — підкреслює монументальність крилатої фігури. Вірогідно, тут використано альпійські пейзажні замальовки, зроблені Дюрером під час подорояжі до Італії.
Інше призначення гравюри — художня і наукова книжкова ілюстрація: вже у XVI столітті друкуються релігійні книги, географічні атласи (на виставці представлені аркуші Франца Гогенберга (1540—1590) з першого в європейській історії атласу мап міст), праці з теорії та історії образо-творчого мистецтва та архітектури, історичні дослідження тощо.
Мало хто знає, що той самий уславлений картограф Франс Гогенберг став предтечею європейської газетної графіки. Бурхливі події Реформації призвели до появи політичних листівок із зображеннями, що були розраховані на малоосвічених людей. Із 1570 року ілюстрації для таких листівок почав робити Гогенберг. Зрозуміла художня мова, докладна розповідь, поділена на окремі епізоди для більшої наочності, та короткі пояснювальні тексти до зображень — характерні риси таких творів. Яскравий приклад — експонована у залі гравюра “Вбивство французького короля Генріха ІІІ ченцем Жаком Клеманом”. З історії відомо, що Клеман діяв під впливом католицької ліги і з благословення керівництва монастиря. Аркуш складається з 4 композицій. Праворуч угорі зображено Жака Клемана (1567—1589) — монаха ордену домініканців, який входить до храму, отримує благословення після сповіді й причащається у пріора монастиря. Сцена угорі ліворуч зображує фатальну аудієнцію Жака Клемана у замку Сен-Клу, якої він домігся, щоб нібито передати королю відомості з охопленого повстанням Парижа. Поки Генріх ІІІ читав листа, монах ударив його отруєним ножем. Сторожа на місці заколола вбивцю.
Третій епізод — у спальні смертельно пораненого короля, який одягає корону Франції на голову свого спадкоємця Генріха Бурбона. Серед свідків виокремлено фаворита Генріха ІІІ, прозваного “напівкоролем” — герцога д’Епернона, добре знаного сучасній публіці як персонаж “Графині де Монсоро”.
Четверта композиція — четвертування тіла Жака Клемана. На першому плані ліворуч — багаття, на якому спалять останки. Жорстокість, що жахає сучасних глядачів, була звичним явищем за часів гугенотських війн. Тільки королю Генріху ІV вдалося розірвати коло насильства і повернути французьке суспільство до мирного життя.
Водночас у XVI столітті поруч з авторською виникла репродукційна гравюра, майстри якої відтворювали чужі оригінали. Один із найважливіших етапів розвитку цього виду мистецтва був пов’язаний із діяльністю великого фламандського живописця Пітера Пауля Рубенса (1577—1640), який добре розуміючи можливості тиражної графіки для популяризації власної творчості в Європі, започаткував спеціальну граверну школу при своїй майстерні в Антверпені. Він не гравірував власноруч, проте зумів виховати талановитих майстрів-репродукціоністів і — головне! — вказав мистецтву гравюри нові шляхи розвитку.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment