Народність, досконалість форми, мелодизм…

Це основні композиторські начала творчого “я” Віталія КИРЕЙКА, якому ось-ось виповниться 86 років. Митець занурений у класико-романтичні підвалини української академічної музики. Мелодизм його творів наближений до народнопісенного, а весь доробок (близько 280 різножанрових музичних творів) наповнений ідеями гуманізму та просвітництва. Віталій Дмитрович неабияк переймається через  занепад української духовності …
— Вас називають “останнім романтиком українського мелосу”. Що впливало на становлення Вашого музичного мислення?
— Я маю добру композиторську школу. Мій педагог — композитор Л. Ревуцький. Взагалі у ті повоєнні часи композиторська кафедра нашої консерваторії була неповторна і високопрофесійна. Б. Лятошинський, Г. Таранов викладали інструментування, М. Вериківський — гармонію, М. Скорульський — читання партитур, М. Вілінський вів аналіз музичних форм.
Моя музика — насамперед мелодизм. Дуже важливо, щоб гармонія була цікавою, багатою на прийоми музичної мови (модуляції, перехід у різні тональності), щоб була вільна поліфонія. Моя база, окрім оволодіння класичною романтичною сучасною музикою, і українською, і російською, і західноєвропейською, нарівні з питанням майстерності — народність. А ще захоплювався театром, образотворчим мистецтвом, літературою. Я написав понад 100 романсів на поезії Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, П. Тичини, А. Малишка, А. Німенка, Наталки Поклад, також хорові твори, романси на слова Й. Ґете, М. Танка, Я. Коласа, Я. Купали та інших.
— Але витоки всього найкращого починаються з дитинства…
— Я виріс на народних піснях. Коли народилася сестра, я чув, як мама співала колискових пісень. Мій тато був поціновувачем музики. Хоч у якому б селі ми мешкали, він організовував хорові колективи. Я слухав обробки народних пісень М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, М. Вериківського, П. Козицького. За те, що батько керував хором у нашому с. Широке Дніпропетровської області, партійне керівництво звинуватило його у церковщині, бо в їхньому розумінні хор — це те, що співають у церкві. Тому батько змушений був переїхати в с. Могилів на Дніпропетровщині, де також організував сільський хор, але партійне керівництво не лишало його в спокої. Тато переїхав у Царичанку, а потім на Полтавщину у м. Кобеляки.
Нотну грамоту мені показав мій тато, коли мені не було семи років. У нас вдома була американська фісгармонія і скрипка. Батько у Дніпродзержинську встиг рік чи два провчитися у музтехнікумі. Він знав елементарну теорію музики, вчився гри на фортепіано і скрипці, але це була маленька, непрофесійна школа. Я вже розвивався як самоук, з великими труднощами переграв хорові твори, салонні п’єси, що були у батька.
У Кобеляках учителі, що викладали у середній школі, дуже добре зналися на музиці. У них вдома були нотні бібліотеки, і ці твори я випрошував і переписував на нотний папір: переписав усі вальси, мазурки, прелюдії Шопена, романси М. Глінки, П. Чайковського, М. Лисенка, Я. Степового. Це величезна робота. Оце переписування навчило мене дечого з голосоведення. Тому коли я вступив до консерваторії, то швидко оволодів голосоведенням і поліфонією (це основа основ для композитора).
— Якими були Ваші шляхи у світ музичної творчості?
— Коли Київ звільнили від німецьких окупантів, мені порадили надіслати свої твори у Комітет у справах мистецтв. Я мав тоді лише сім класів освіти. Твори надіслав і за тиждень-два надійшла відповідь із Комітету: “Ваші твори розглянули, радимо вступати в музичну школу”. Та яка може бути музична школа, якщо  мені було 17 років. Тоді поїхав у Полтаву, а звідти дістався потягом до Києва. І попрямував шукати Комітет у справах мистецтв, безпосередньо до П. Козицького. Для мене побачити композитора — це було щось неймовірне. Зустрів мене набундючений чиновник (був такий музикознавець Михайлов) і почав розпитувати, що мені треба і звідки я. Він грубо кинув: “У нас є важливіші питання! Прийдіть іншого дня!”. Я повештався трохи і повернувся, сів у кутку чекати. І тут мене закликав у кабінет П. Козицький, розпитав усе і запросив прийти до нього додому на іспит зі своїми нотами. Посадив мене за рояль і попросив щось зіграти. Я все вправно виконав. Йому сподобалося. І він запевнив, що я навчатимусь у консерваторії. Але ще протягом трьох місяців консерваторія перебувала в евакуації, П. Козицький порадив начальнику ансамблю пісні і танцю при політуправлінні 1-го Українського фронту взяти мене на роботу. Отак мене взяли чи то вихованцем, чи то концертмейстером. Я ознайомився із симфонічним оркестром, вперше побачив тромбон, фагот, віолончель, бо до цього окрім скрипки і труби не знав нічого. У мене ж не було жодних документів про середню освіту чи музшколу, чи музучилище, лише похвальна грамота за сім класів. Ось по цій грамоті мене й прийняли.
— У Вашому доробку п’ять опер. Яка їхня сценічна доля?
— Перша опера “Лісова пісня” (написана 1957 р.) була поставлена у Львівському театрі (режисер — Борис Тягно, диригент — Євген Вощак). Вона йшла понад десять років. 1960 року її поставили в оперній студії Київської консерваторії. На гастролі “Лісову пісню” возили у Москву, де вона мала чималий успіх. Також “Лісову пісню” поставив у Запоріжжі любительський оперний театр. За два роки після успіху моєї першої опери я написав балет “Тіні забутих предків” (за однойменною повістю Михайла Коцюбинського), балет  “Відьма” (за поемою Тараса Шевченка), драматичний балет  “Оргія” (за драмою Лесі Українки).
Опера “У неділю рано” (за трагічною повістю О. Кобилянської) теж досить довго йшла. Опера “Вернісаж на ярмарку” (за п’єсою Г. Квітки-Основ’яненка) недовго йшла в оперній студії (режисер — Дмитро Гнатюк). Потім я захопився гумористично-фантастичною драмою І. Кочерги “Марко в пеклі”. Ця опера була новим поворотом у моїй творчості, бо мала гротескно-сатиричний характер. А прем’єра останньої опери “Бояриня” (за однойменним твором Лесі Українки) відбулася в концертному виконанні, тобто без декорацій і без костюмів (2008). Згодом її поставили вдруге, на цьому все закінчилося, і нині її на сцені не побачиш.
— Тепер композиторам, як, зрештою, й письменникам, художникам та іншим митцям важко представляти свої твори українському загалу…
— У пропаганді моєї творчості допомогла поетеса Зоя Ружин, на її слова я написав музику для жіночого, чоловічого і мішаного хорів, деякі з них навіть виконуються. Мої хорові твори виконує гурт “Благовіст” (худ. керівник Тетяна Куманська). Я звертався до капели “Думка”, хорів “Хрещатик”, “Київ” — нічогісінько! У їхньому репертуарі переважно твори М. Скорика, Є. Станковича тощо, а творів, приміром, М. Лисенка, К. Стеценка у їхньому репертуарі не знайдете. Також я плідно співпрацював зі співачкою І. Андріяш, акомпанував їй.
— Чи всі Ваші твори доходять до нашого слухача?
—  Наш слухач знайомий із кількома моїми симфоніями, увертюрами, поемою для фортепіано з оркестром і симфонічними варіаціями, які виконала піаністка Ірина Шестеренко. Чотири фортепіанні рапсодії, варіації на народні теми, думи, словом, близько сотні фортепіанних творів, як і романсів. Твори для скрипки, віолончелі, альта, духових інструментів. Скрипковий концерт виконував незабутній скрипаль Олексій Горохов. Подвійний концерт для скрипки і віолончелі з оркестром (я брав приклад із Брамса). На жаль, мої симфонічні твори, як і більшості колег, українських композиторів, виконувалися дуже рідко на фестивалях або на з’їздах композиторів. Мене дивує, чому симфонічні оркестри у нас грають переважно 10-ту симфонію Д. Шостаковича, із західних чомусь тільки твори Г. Малера, а з українських композиторів творів Л. Ревуцького, В. Косенка у репертуарі майже не зустрінете. За двадцять років жодна симфонія П. Майбороди не виконувалася. Із російської музики не виконуються твори Глазунова, а які в нього симфонії, фортепіанні твори! Нема ні фортепіанних, ні симфонічних творів О. Скрябіна. Забуті музичні твори М. Мясковського.
— Як Ви ставитеся до сучасної музичної мови, сучасного виконавського мистецтва, репертуару?..
— Не викликає жодного естетичного задоволення, бо відсутній мелодизм і гармонія, музична мова атональна, не відчувається акордики. Нехай то буде складна акордика і складні ладові моменти, але ж О. Скрябін — яка це складність! Або яка складна музична мова у А. Лядова, а яка свіжа і складна гармонія у Л. Ревуцького, наприклад, Друга симфонія, створена на народних темах. А яка приємна музична мова у М. Мясковського! Особливо мене розчулюють твори Й. Баха, М. Лисенка, П. Чайковського.

Спілкувалася
Уляна ВОЛІКОВСЬКА

Довідка

Віталій Дмитрович КИРЕЙКО — композитор, музичний критик, кандидат мистецтвознавства, лауреат мистецьких премій імені М. Лисенка, І. Нечуя-Левицького, Л. Ревуцького. Автор п’яти опер (“Лісова пісня”, “У неділю рано”, “Марко в пеклі”, “Вернісаж на ярмарку”, “Бояриня”), чотирьох балетів (“Тіні забутих предків”, “Відьма”, “Оргія”, “Сонячний камінь”), 10 симфоній, творів для хору з оркестром, ораторій, кантат, інструментальних творів, близько півсотні фортепіанних творів, 100 романсів. Створив концерти для скрипки, віолончелі, альта, подвійний концерт для скрипки і віолончелі, композиції для всіх оркестрових і народних інструментів тощо.
Прем’єра опери “Лісова пісня”, яку відзначено дипломом лауреата “Першої української театральної весни”, відбулася на сцені Львівського театру опери і балету імені Івана Франка (1958). 1966 р. Віталій Кирейко став заслуженим діячем мистецтв України, 1977 р. — народним артистом УРСР. Від 1978 р. — професор Київської державної консерваторії. 1985 р. — лауреат премії імені М. Лисенка.
Характерна риса композиторського стилю В. Кирейка — виразне національне забарвлення музики. У творчості митця природно поєдналися національні та європейські надбання. В. Кирейко підняв до рівня філософських узагальнень фундаментальні риси національного світовідчуття і світобачення в “Обробках пісень з Полтавщини” та інших творах, у яких використовуються народнопоетичні здобутки  (в опері “Лісова пісня”, балеті “Тіні забутих предків”, вокальних та інструментальних творах).
Вивченням творчості В. Кирейка займалися В. Антонюк, О. Губко,    М. Гордійчук, О. Давидова, А. Калениченко та інші.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment