Онкович Д. Совість. — К., 2011. — 168 с.
Володимир БУЗЕЙЧУК
Не часто доводиться читати вірші, які справляють враження афоризмів, сповнених добротою і життєвою мудрістю. Я до таких віршів зарахував би поезії Дмитра Онковича зі збірки, що отримала промовисту назву “Совість”.
Видання збірки має цікаву передісторію. У неї був шанс вийти друком раніше коштом одного спонсора. Книжка разом із кількома іншими вже була підготовлена до друку, але Дмитро Юліанович, дізнавшись, хто фінансуватиме видання, відмовився від публікації. Не схотів за невідь-яким чином нажиті гроші видавати “Совість”…
А й у самій книжці можна знайти пояснення такого вчинку:
Він тисячі наївних обібрав
І лиш одному в шапку
привселюдно кинув.
І замість того, “щоб ти, злодій, згинув”,
Хтось “благодійником” його назвав!
Не любив Дмитро Онкович непорядних людей. Не любив “друзів”, які не були друзями, а лиш пристосуванцями, здатними зрадити будь-якої миті. Цій темі — дружбі, друзям, стосункам між людьми — присвячена значна частина віршів, опублікованих у збірці. Хіба ж не мудрі ось такі слова:
Сто друзів,
Та ще надійних,
Щирих.
Чого бажать, допоки і не вмру?!
Якщо не сто,
Ну,
То бодай чотири —
Оті, що винесуть труну…
І таке ставлення до друзів, взагалі до людей, перегукується з твердим переконанням поета, що “Найвищий суд — то власна моя совість”. Бо занадто вже багато з’явилося людей з атрофованою совістю. Найприкріше, що й серед старшого покоління, котре мало б власним прикладом виховувати молодь. А виявляється, що матеріальні блага важливіші за духовність…
Був поет,
І поета не стало —
Намазали губи
Поетові салом…
І вже поет догоджає владоможцям чи олігархам… Важко уявити в такій ролі Дмитра Онковича. І — як же ж ці рядки резонують зі словами ще однієї порядної людини — Анатолія Дімарова: “Письменник повинен бути в опозиції до влади, завжди. Навіть до найкращої влади він повинен бути в опозиції”.
Багато віршів із тих, що увійшли до збірки, присвячені дитячим спогадам. Дмитро Юліанович був “дитиною війни”, на його долю випало лихоліття Другої світової, голод 1947-го. Тяжкі спогади і не менш тяжкі рядки… Але саме такі поезії — від першої особи, де говорять серце і душа, — дають змогу відчути й усвідомити минуле своїх предків, свого народу. Згадати батьків… Подумати про маму…
Мама — одна з головних героїнь творів Дмитра Онковича. Мамі присвячені й окремі вірші, і поеми. І такою теплотою віє від цих рядків, такою любов’ю, що рука мимоволі тягнеться до телефону: подзвонити мамі, запитати про здоров’я, сказати, що люблю…
Поезія Дмитра Юліановича Онковича — витончена й колоритна, мелодійна й доступна — здатна викликати в читача справжні непідробні емоції, взяти за живе і змусити думати. Думати про те, що Поет утверджував кожним рядком, кожним словом — правду, дружбу, людяність, порядність…
