Микола ЦИМБАЛЮК,
завідувач відділу культури
“Мені подобається “Слово Просвіти”…”, — читаємо в соціальних комп’ютерних мережах. І кількість тих, хто надсилає нам ці сигнали споріднених душ, щодня тільки збільшується.
Чи не вперше за останні двадцять років (після початку 1990-х) довіру до друкованого слова ми, журналісти, відчули й побачили влітку цього року під час “мовного майдану”. І не стільки взагалі до ЗМІ, скільки безпосередньо до нашого тижневика “Слово Просвіти”. Учасники акції протесту і голодування біля Українського дому проти антиконституційного, антидержавного закону “Про засади державної мовної політики” не просто переглядали наше з Вами, шановний читачу, “Слово”, а перечитували від першої до останньої сторінки. І це не тільки збіг обставин. Зрештою, тижневик став — і завжди був — найпослідовнішим і незмінним захисником української мови, національної культури й духовності. І хоча на першій шпальті під логотипом значиться “культурологічний”, будь-який читач завжди знаходить у розумних межах цікаві й ґрунтовні публікації на теми політики, соціальні, економічні, міжнародного життя тощо. “Слово Просвіти” незмінно тримає руку на пульсі національного життя, цураючись “жовтизни”, дешевого популізму та продажності.
Це засвідчує й редакційна пошта. Щодня редакція отримує з різних куточків України, а нерідко й з-за кордону по кілька десятків листів поштою від читачів, не враховуючи сотні тих, що надходять на електронну адресу. Тож політику нашого видання формують не лише програмні засади просвітянської організації, а й смаки і вподобання наших передплатників. Наприклад, ще тільки-но злощасний законопроект “Про засади антиукраїнської антидержавної мовної політики”, як охрестили його українці, зареєстрували у Верховній Раді, як тижневик із числа в число почав друкувати думки, відгуки, оцінки, прогнози пересічних громадян, експертів, політиків, відомих науковців. Такої об’єктивної, глибокої, різноманітної інформації щодо акту зради національних інтересів, що готувався тоді провладною більшістю, не друкувала жодна газета України. Для мудрої влади це могло б послужити вагомою підставою для мудрого рішення. Але, на жаль, “понятія” і “мудрість” мають різну природу.
Остання категорія пов’язана з широкою, з домінуючою часткою національної, культурою. У цьому можна пересвідчитися на нашому читацькому загалові. Він, наш читач, як один розумний, активний, невтомний на ниві духовної праці, небайдужий, справжній патріот свого народу й держави. І не може мовчати, не може бути безсловесним споглядачем. Такими, наприклад, є в житті і постають на сторінках нашої газети Марія Олійник із Донбасу, Світлана Орел із Кіровоградщини, Володимир Семистяга з Луганщини, Володимир Ференц з Івано-Франківщини, Олег Гринів зі Львова, Святослав Васильчук із Житомирщини, професор Іван Ющук і академік Любомир Пиріг із Києва й сотні інших наших найактивніших авторів. У їхніх публікаціях, як у краплині води, віддзеркалюється все розмаїття нашого непростого життя. Завдяки їм “Слово Просвіти”, а відтак і наш читач постійно отримує найсвіжішу, неупереджену інформацію з перших рук, допомагає кожному перебувати не на узбіччі, а в епіцентрі, у вирі життя.
Тижневик заслужено завоював славу видання, що дає широку панораму культурно-мистецького життя України. Зрештою, серед відомих і шанованих культурних, науково-педагогічних, громадських, та й, ніде правди діти, — політичних діячів немає жодного, хто не вважав би за честь виступити чи зустрітися з нашими читачами на сторінках “Слова Просвіти”. У році, що минає, тижневик неодноразово публікував Івана Драча, Михайла Слабошпицького, Наталку Поклад, Миколу Жулинського, Павла Гриценка, Василя Овсієнка, Івана Зайця, Ярослава Кендзьора та багатьох інших. У році наступному, 2013-му, ця традиція зберігатиметься і розвиватиметься.
Широкий і схвальний відгук у наших читачів дістала вже традиційна рубрика “Стріла”, де публікуються справжні перлини української поезії. Упорядник і автор літературно-критичних розвідок, що завжди передують добіркам віршів, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир Базилевський їх продовжить. Більше того, редакція “Слова Просвіти” запланувала видати у бібліотечці “СП” наступного року вже опубліковані матеріали у цій рубриці окремою книжкою. Це буде така собі розкішно-вишукана антологія української поезії, яку матиме змогу отримати наш читач. До речі, у серії “Бібліотека “Слова Просвіти”, яка отримала гарячу підтримку її шанувальників, цьогоріч видані книжки журналіста, літературного критика Анатолія Шевченка “Глухий кут малоросійства” (публіцистика, спогади); “Лицар української національної ідеї” Олексія Микитенка (присвячена відомому українському громадському і державному діячеві, науковцю й педагогу, публіцисту й письменнику Анатолію Погрібному); “Іудин гріш” Євгена Дударя (куди увійшли не лише найновіші “Хроніки хутора “Мозамбік”). Ці та інші книжки Ви, шановний читачу, можете отримати в подарунок, передплативши “СП”.
Не менш насиченими будуть наступного року публікації “Слова Просвіти” про презентації найновіших книжкових видань, мистецькі виставки, музично-концертні прем’єри і фестивалі. Цікавими і такими, про що не довідатися в інших виданнях, залишатимуться краєзнавчі публікації з усіх куточків нашої України. Але про це та багато іншого, про що допіру не розповіси (який же матеріал без інтриги), наші читачі довідуватимуться обов’язково. Звичайно, за умови, що наша словопросвітянська читацька спільнота не лише збережеться, а й подвоїться.., а краще — удесятериться. Одне слово, примножуватиметься.
