Сковородинськими шляхами Слобожанщини

3 грудня минає 290 років від дня народження видатного українського просвітителя, філософа і поета Григорія Савича Сковороди. Народився він у селі Чорнухи на Полтавщині, тут минуло його дитинство.
Та друга половина його життя (майже 35 років) пов’язана з Харковом і Харківщиною. Саме тут він сформувався як філософ і письменник, написав більшість своїх літературних і філософських творів.
Раїса ТАНАНА,
завідувач відділу Шевченківського національного заповідника, заслужений працівник культури України

Про переселення Григорія Савича на Слобожанщину й про вступ на посаду вчителя в Харківському колегіумі напише його перший біограф і учень М. Ковалинський: “…Сковорода вступив на посаду вчителя поезії в Харківській школі 1759 року. Його думки різко відрізнялися від звичайних, його світогляд, життя швидко звернули на себе увагу всього місцевого суспільства. Одягався він звичайно… для сну відділяв від свого часу не більше чотирьох годин; прокидався до зорі і коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулятися на свіжому повітрі… Завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, балакучий, …поштивий до кожного стану людей… відвідував хворих, поділяв останнє з убогими”.
Харківський колегіум, куди прийшов працювати Григорій Савич — “це славетний тоді колегіум… В ньому викладалися не лише духовні, але й світські науки, старі й нові мови…”
У цьому колегіумі Григорій Сковорода пропрацював чотири роки (з перервами). Студенти його дуже поважали. Та все-таки Григорій Савич змушений був покинути роботу в колегіумі, адже за існуючими правилами тут могли працювати священики або ченці, а він відмовився приймати духовний сан.
Решту свого життя він провів як філософ-мандрівник, поет, учитель простого люду.
Найбільше мандрував філософ Харківщиною. Він сходив її з краю в край в останню третину свого життя. “Україну Слобідську він ставив вище Малоросії за повітря і воду. Річки майже всі цвітуть у Малоросії, чому й повітря гниле. Він, звичайно, називав Малоросію матір’ю, бо родився там, а Україну Слобідську — тіткою, тому що мешкав у ній і любив її”, — писав М. Ковалинський.
На Харківщині Григорій Савич побував у багатьох місцях: Мерефі, Куряжі, Основі, Бабаях, Вільшані, Пан-Іванівці (тепер Сковородинівка), Довжику, Валках, Великому Бурлуці, Куп’янську, Богодухові. Одним словом сходив майже всю Харківщину.
Та найчастіше зупинявся він у селі Бабаях (тепер селище міського типу за 15 км від Харкова). Тут він бував у свого друга і учня по колегіуму Якова Правицького.
Саме в Бабаях виник гурток послідовників Сковороди, які любовно переписували його твори, заборонені царською цензурою. У цьому селі Сковорода написав філософські трактати “Разговор дружеский о душевном мире”. А 1774 року уклав збірку “Басни Харьковские”, які ввійшли в історію літератури як перші українські байки. Саме Бабаї вважають батьківщиною української байки.
Усе краще зі свого поетичного й філософського доробку Григорій Савич створив серед природи, на берегах річок, біля джерел. Зокрема і в Бабаях у нього було улюблене місце в лісі біля невеличкого джерела. Тепер на тому місці стоїть криниця, яку люди називають “Холодна Сковородинська”.
Мені пощастило неодноразово там бувати, адже після закінчення Харківського педагогічного інституту ім. Сковороди (тепер університет) за направленням я працювала вчителем української мови і літератури в Бабаївській середній школі. І завжди, буваючи з дітьми в лісі на екскурсії, ми захоплювалися тією чарівною природою, яка оточувала улюблене місце видатного мислителя.
Там ростуть могутні дуби, розлогі клени, плакучі верби. Можливо, саме про це місце Григорій Савич напише:
Стоит явор над водою
Все кивает головою,
Буйны ветры повевают,
Руки явору ломают,
А вербочки шумят низко
Волокут меня до сна.
Тут течет поточок близко,
Видно воду аж до дна. (Г. С. Сковорода. Повне зібрання творів у 2-х томах. Т. 1. — К. — 1973. — С. 76.)
Є в Бабаях ще одне місце, пов’язане з життям видатного філософа. У центрі селища стоїть колишній будинок Якова Правицького, а на ньому меморіальна дошка з написом: “У цій садибі жив у 70-х роках ХVІІІ ст. український філософ Григорій Савич Сковорода”.
У Бабаївській середній школі є кімната-музей, присвячена видатному філософу. Вона створена за ініціативою та активною участю колишнього директора цієї школи Марії Іванівни Романенко та її чоловіка Леоніда Петровича Романенка (нині покійних). Та й не тільки в школі вони організували кімнату-музей. Леонід Петрович допоміг свого часу в організації фотовиставки до ювілею Г. С. Сковороди у музеї Кобзаря в Каневі, надіславши низку цікавих світлин.
Остання пристань філософа-мандрівника — село Пан-Іванівка (тепер Сковородинівка), розташоване за 50 км від Харкова. У цьому селі жив Андрій Іванович Ковалевський, батько учня Сковороди по колегіуму Петра Ковалевського, що на все життя зберіг любов і повагу до Григорія Савича, довго переховував його рукописи.
У родині Ковалевських, серед чудової природи Григорій Савич забував про всі свої негаразди і працював над останніми притчами, укладав збірки своїх філософських творів. І працював він, як і скрізь, не в будинку, а в парку на природі. Улюбленим його місцем була стара липа і крислатий дуб. Він так любив ці дерева, що навіть просив, аби після смерті його поховали під тією липою. І, очевидно, що саме цьому паніванівському парку Григорій Савич присвятив такі рядки:
Пропадайте думы трудны,
Города премноголюдны!
А я с хлеба куском
Умру на месте таком. (Сад Божественных песен. Песнь 13).
У Пан-Іванівці 10 листопада 1794 року Сковорода й помер. Виконуючи його волю, друзі поховали Григорія Савича в парку біля улюбленої липи.
Про останній день життя і смерті українського філософа збереглася в народі поетична згадка, яку протягом багатьох років розповідав добровільний екскурсовод заповідника старий колгоспник Юхим Семенович Деряга.
І я мала нагоду слухати розповіді цього чоловіка. Адже народилася і виросла за 2 км від Сковородинівки. І щоразу після закінчення навчального року ми класом ходили до Сковородинівки вклонитися могилі філософа-мислителя. Та найбільше мені запам’яталося, як ми всім класом (9 учнів) заходили в дупло дуба, у якому свого часу переховувався Григорій Савич від “злого ока”. Завжди коло нього фотографувалися. Надовго закарбувалися в моїй пам’яті розповіді того дідуся, який мав прекрасну пам’ять, знав байки та вірші Сковороди.
Пізніше, навчаючись у Харківському педагогічному інституті ім. Г. С. Сковороди, я знову мала нагоду бувати в Сковородинівці, яка змінювалася на очах.
Працюючи в Шевченківському національному заповіднику, мені теж доводилося бувати тут. 2007 року я брала участь у Всеукраїнській науковій конференції “Григорій Сковорода: глобальне і національне”, яка відбувалася в Літературно-меморіальному музеї Г. С. Сковороди. Через три роки в цьому ж музеї відбувалася п’ята Всеукраїнська наукова конференція “Григорій Сковорода: на зламі епох”, на якій я виступила з повідомленням “Вшанування пам’яті Г. С. Сковороди на батьківщині Т. Шевченка”.
Востаннє я побувала там навесні цього року, коли їздила у рідне село.
У глибокій шанобі схилила голову біля могили філософа. А вона дуже скромна: на ній лежить гранітний камінь із написом: “Мир ловил меня, но не поймал”. На надмогильній плиті завжди лежать живі квіти. По доріжці від могили пішла до 700-річного дуба, де колись фотографувалися з однокласниками. Звичайно, більша частина його вже суха. Він обгороджений металевою сіткою, на якій прикріплена табличка з написом: “Дуб-велетень, під яким любив працювати Григорій Сковорода”.
Стежечкою, обсадженою з обох боків липами, пішла від дуба до колишнього будинку А. І. Ковалевського, в якому створили літературно-меморіальний музей філософа. У чотирьох кімнатах представлено експонати, що розповідають про життєвий і творчий шлях Григорія Савича.
Особливе враження справляє відтворена меморіальна кімната, у якій жив і помер філософ. Тут невеличка книжкова шафа, у якій лежать рукописи, книги, гусячі пера. У кімнаті стоїть дерев’яне ліжко, накрите домотканим рядном, скриня Ковалевських, якою користувався Сковорода. На стіні — селянська свита. Споглядаючи експозицію, здається, що Григорій Савич ненадовго вийшов із цієї кімнати і ось-ось повернеться.
Неподалік від музею стоїть бронзове погруддя видатного філософа. Обличчям він повернутий до сільської вулиці, до кожного, хто приходить до Сковородинівки. Приходить, щоб віддати шану світлій пам’яті українського філософа-просвітителя, пройтись стежками, якими колись ходив він, перейнятися любов’ю до людей, яку він носив у своєму серці.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment