На все майно колишнього гендиректора Хортицького заповідника накладено арешт

Костянтин Сушко, відомий запорізький публіцист і письменник, автор низки книг про славетну Хортицю, лауреат премії імені Івана Франка, очолив Хортицький заповідник у квітні 2005 року. За його директорства було обладнано промовисті меморіально-туристичні об’єкти “Тарасова Стежка” і “Протовче”, саме Костянтин Іванович домігся оформлення й отримав Державний акт на право постійного користування усією землею Хортиці та прилеглих до заповідника островів. Згодом  узявся за масове відновлення курганів,  створення меморіально-туристичного комплексу “Скіфський стан” — саме так К. І. Сушкові уявлялося природно-історичне середовище заповідного острова. Згодом, у січні 2007 року, проігнорувавши “прохання” декого із запорізьких владоможців, Сушко відмовився сприяти можливій прихватизації будівлі Інституту механізації та електрифікації тваринництва (розміщена на Хортиці, і, згідно з рішенням Кабміну, мала бути передана Заповідникові). Водночас, через об’єктивні причини, виступив проти розгортання підводних дослідницьких робіт біля Хортиці, чим значно послабив свої позиції. Стверджує, що “доброзичливці” об’єдналися, і в жовтні 2007 року брутально усунули його з посади гендиректора. Згодом було відкрито кілька судових справ.
Ми попросили Костянтина Івановича Сушка прокоментувати ситуацію, в якій він опинився.

— Як починалася Ваша “судова історія”?
— Уже після першого, до того ж на мою користь, судового засідання про поновлення на роботі проти мене у Запоріжжі порушили кримінальну справу (інкримінували незаконне збирання кам’яних раритетів по навколишніх селах). Узяли підписку про невиїзд. Потім порушили другу кримінальну справу, третю (звинувачували в тому, що начебто не узгодив, як слід, проект на спорудження декоративної огорожі та ще й переплатив підрядникові 70548 грн). На додаток, напередодні другого, вирішального для мене судового засідання, київський адвокат  раптово, без пояснення, відмовилася вести мою справу. Звісно, через нескінченні допити відразу за трьома кримінальними справами, та ще й давши відповідну підписку, у Київ поїхати я не зміг, відтак усе з моїм поновленням на роботі заглухло. Тим часом усі кримінальні справи закрили. Тільки-но став заспокоюватися, як відкрили дві цивільні справи. Одну я програв, а другу спершу виграв.
— За якою із них наклали арешт на Ваше майно?
— За тією, що виграв.
— Як це?
— Дуже просто. Від кримінальної відповідальності за те, що буцімто заплатив підряднику зайві кошти за виконану роботу, мене звільнили, але від матеріальної — ні. Запорізька міжрайонна природоохоронна прокуратура зініціювала позов про відшкодування мною на користь Хортицького заповідника 70548 гривень. Ось суть справи. Для того, щоб автомобілі не заїжджали у зелену зону, я видав розпорядження на певному відрізку шляху у бік Старого Дніпра вкопати великі гранітні брили — естетично, екологічно, надійно й доволі дешево. Але природоохоронний прокурор мав із цього приводу дещо іншу думку. Уже після мого звільнення з посади він організував перевірку, з’ясувалося, буцімто вартість робіт значно завищена, отож мене змушували “повернути державі” 70548 гривень.
— Хіба Ви ту суму привласнили?
— Про це і я запитував у позивачів. Адже не генеральний директор заповідника вів об’єкт, не я визначав розцінки, до того ж, невдовзі після мого звільнення мій спадкоємець і представник підрядника підписали спеціальну угоду про те, що весь обсяг робіт на спорудженні огорожі повністю відповідає сплаченій підрядникові сумі. Навіть коли б перевитрата коштів і була, то хіба я привласнив ті кошти, хіба вони не працюють на збереження заповідника й тепер?! Одне слово, повний абсурд, тож не випадково 2010 року я виграв справу в Жовтневому районному суді міста Запоріжжя. Прокуратура направила скаргу в обласний Апеляційний, я й там її виграв. Потім скарга пішла у Верховний Суд, і ось із Києва несподівано мою справу повернули… на повторний розгляд.
— Спершу у районний?
— Звісно. Слухання справи відбулося в тому ж Жовтневому районному 25 липня цього року. Без мене, оскільки я перебував за межами області, до того ж хворів, про що надіслав до суду довідку та заяву з проханням перенести засідання. Моє прохання не задовольнили, з рішенням суду, протягом установленого законом терміну, не ознайомили, натомість 10 листопада я отримав із державної виконавчої служби повідомлення, що на все моє рухоме і нерухоме майно накладено арешт…
— Що збираєтеся робити?
— Вперше за всі п’ять років судових розглядів я відчув глибоку втому. Спустошує душу не стільки сам факт надуманих претензій, як те, що після всього, зробленого з моєї ініціативи на Хортиці, коли я не знав вихідних, коли нерідко платив найнятим водіям і бульдозеристам із власної кишені, з мене — НА КОРИСТЬ ЗАПОВІДНИКА, за позовом його керівництва (!) — заповзялися відшкодовувати суму, якої я не привласнював і не маю. Через це не так боляче, як сумно і бридко. Ось такий час “Ч” постукав у мої двері.

Спілкувався
Микола ПАЩЕНКО,
м. Запоріжжя

Запорізька обласна організація Національної спілки журналістів України та Запорізька обласна організація Національної спілки письменників України оголосили збір коштів на допомогу К. Сушкові. Кошти можна перераховувати до Запорізького відділення “Приватбанку”, через банкомат, на пенсійний рахунок К. Сушка 6762 4685 0169 3927, або ж передавати готівкою. Тел.: у Києві (044) 279-24-15; у Запоріжжі (0612) 62-68-39 та моб.: (099) 069-52-20.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment