Петро ОСАДЧУК: «І життя неприйнятне, Україно, без тебе»

Відомому українському поету і громадському діячеві  Петру Іллічу Осадчуку виповнилося 75 років. “Слово Просвіти” щиро здоровить ювіляра. Бажаємо творчої і житейської невтомності  й радості світовідчуттів!

ххх

Перейшло в тимчасовість,
Що сприймалось як вічне,
А збережена совість
Нині щось архаїчне.
Домінує покірність,
Блякнуть помисли чисті,
Віра любить невірність,
Чистоган — замість честі.
Довгождане і суще,
Ради чого вмирали,
Чавить скороминуще —
Чорних сил арсенали.
Призабулись присяги
І тьмяніють присвяти.
Відвойовані стяги
Хочуть відфарбувати.
Небо вдень сутеніє —
Сунуть з півночі тучі.
Чінгізід сатаніє
В снах про київські кручі.
2009 р.

Шахрайський клуб

Критерії політичних кретинів
Не з’ясовані до кінця.
Бо вони і вчора, і нині
Оминають людські серця.
Чисті душі їм — по барабану,
Кретини в суті своїй бездушні,
За правду тримають оману,
В них совість і честь придушені.
В демократії самозванці
Створили шахрайський клуб.
Такі з них народні обранці,
Як із Сталіна — правдолюб.
Не знаю, яку культуру
Сповідують ці істоти,
Їм би тільки — на верхотуру,
Їм би конче — на владні висоти!
Посланці якої нації,
Не скажуть вони — повір!
Та прихильники інтеграції
Українців — у “братній” Сибір.
В пар-лементі страсті вирують,
Домінує безкарна брехня.
А обранцям, які не працюють,
Все одно йде висока платня.
Лементи свідчать натхненні,
Популізмом прикриті сповна,
Що Вітчизна у них — у кишені,
В них нажива — Вітчизна одна.
На трибуні постійна блокада,
Безглуздя цинічний парад.
Не завадила б Єльцина влада,
Щоб отямив кретинів з гармат.
7 вересня 2009 р.

Затятий антагоніст

Непримиренний пан Хрущак
Не глушить чарку натощак,
Але, прокинувшись уранці,
Вигукує: “Ви всі поганці!”
Виходить з дому сам не свій
І мчить в новий нерівний бій.
Вже зранку, п’яний без вина,
Хрущак кричить: “Війна! Війна!”
ХРУЩ ОПОЛЧИВСЬ СУПРОТИ                     ЗЛА
Й махає крилами орла.

Гримить каміння врізнобіч —
То мчить дивак, мов кінь на січ,
Піднявши місто на диби.
В його руці картонний меч,
Готов стинать все зайве з пліч
Під віщим знаком боротьби.

Чи буде сяк, чи буде так,
Не відає того Хрущак,
Але, прокинувшись уранці,
Він знає: “Змовились, поганці!”
Всіх, в кого не поїхав дах,
Трощить він буде в пух і в прах.
Тому під тиском протиріч
Затято мчить, мов кінь на січ,
Безстрашно мчить він, сам не свій,
БУДЬ-ДЕ, БУДЬ-ЩО ГОТОВ ВСТУПИТИ
В БІЙ.

ххх

Товариство від природи гонористе, —
незалежно від того, хто “За!”, а хто
“Проти!”,
хто живе в Прикарпатті, а хто в
Причорномор’ї,
хто шле на мітинг, а хто — до Феньки,
хто йде в ліберали, а хто в марксисти, —
українці діляться на три категорії:
усвідомлені націонал-патріоти,
загартовані націонал-кар’єристи
і невиліковні націонал-шизофреніки.
А в якій категорії більше якої породи,
все залежить від політичної погоди
і від того,
хто наскільки
почувається
часткою свого народу,

і від того
хто і чим міняється
в політичну негоду.
І є ще своєрідні українці,
не свої і не рідні,
історично давно відомі,
що поводяться, як чужинці,
в тимчасово підневільному
українському домі.
25 вересня 2009 р.

ххх

Нами влада похмура правила,
Яку осявала сувора Москва,
І яка запровадила правила
Вищі за наші права.
І сьогодні, панове, — браво! —
Всюди свято вселюдських свобод:
Кожен з нас має право
Більше, ніж має народ.
Кожен лежінь, аби не пропасти
І надалі в розкошах жить,
Має право в народу вкрасти
І во благо — ближнього вбить.
Має право серійний вбивця
Задивлятись у небо з-за ґрат;
Жить на нашій землі кровопивця
Має право як друг і брат.
Має право вчорашній в’язень
Буть верховним у владних верхах.
Є права, та нема зобов’язань,
Від Закону відділений страх.
Щось не те нині коїться з нами
У вировищі чорних справ.
Нас чужинці своїми правами
Позбавляють одвічних прав.
ххх

Видно неозброєним оком,
ЯК ЗАТЯТІ ПОСЛАНЦІ
НЕВОЛІ
Старими плугами глибоко
Орють на дикому полі.

Орють в умах і душах,
Засівають отруйне насіння, —
Жадобу до волі придушує
Віками набуте вміння.

Панувати в чужому домі,
Ганьбити чужі святині, —
Геопірати давно відомі
За братів себе мають донині.

Триває газова війна,
Іде війна інформаційна.
Мета у них лише одна —
Окупаційна.
2009 р.

ххх

Є такий прошарок всюдисущий,
Певний того, що з усіх найдужчий,
Всюди свій серед людей чужих,
Часто робить їх ні в сих, ні в тих.
Вправно бідним підсоблять уміє
Так, що сам на тому багатіє,
Спричиняє кризи в вищих сферах
Так, що слід зникає в стратосферах.
Що не вчинить, знати всі повинні:
В людських бідах нетямущі винні,
А вони, просвітлені й тямущі,
Світ ведуть до світла, всюдисущі,
І во благо, мудрі і веселі,
Крутять планетарні каруселі,
Аби люди нетямущої породи
Прихилялись до тямущих від
природи.
Кожен в світі мусить пам’ятати:
Всіх тямущих треба шанувати!
Всюдисущі інших не займають,
Поки ті їм тихо догоджають,
А коли беруться заважати,
Всюдисущі вміють зневажати,
Здатні так людину оббрехати,
Що сама втече з своєї хати,
А вони, правдиві і веселі,
Далі крутять загадкові каруселі…
Але раптом вдарив грім з-за хмари —
І посипались на крутіїв удари.
— Наших б’ють! — кричать вони
зловіщо,
Та чомусь не кажуть, б’ють за віщо?

Самообман

У нічній розкішній тиші
ЗАЛИЦЯВСЯ КІТ ДО МИШІ:
— Твої вушка мені любі,
Ніжна мишко золота!
Будь моєю, в нашім шлюбі
Ми народимо кота,
ЩОБ ЛИШЕ З КОТАМИ ЗНАТИСЬ
І нікого не боятись,
Аби всі коти в окрузі
Нам були великі друзі.
— Ну а миші?
— В згубній тиші
Хай тремтять хапучі миші,
Або падають до ями,
А ми будемо з котами!
Бо до світлої мети
Поведуть нас лиш коти,
І не буде, крім котів,
У мишатнику вождів…

Щоб котові відповісти,
Миша почала зі слів:
— Я готова! Тільки їсти
Будем виключно котів.
6 листопада 2009 р.

ххх

Закорінення в спадок
Попередників роду —
Давній привід нападок
КОЧОВОГО НАРОДУ.
Закорінення в битви,
Що віки сколихнули
То частина молитви,
Яку ми не забули.
Закорінення в пісню,
В надра вічного слова —
Суще нині і прісно,
І грядущих основа.
Закорінення в право,
Споконвік Богом дане —
Цим живе наша справа
Й поклик рвати кайдани.
Закорінення в поле,
В рідну батьківську хату —
Не відпустить ніколи
В світ наруги й диктату.
Закорінення в долю,
Що спіткали предтечі —
Йти безстрашно за волю
В зловорожі хуртечі…
Закорінення в Канів,
В кличну вись “Заповіту” —
З нами в безвість не кане
Правда нашого світу.
Закорінення в землю
Під опікою неба, —
І життя неприйнятне,
Україно, без тебе.
8 серпня 2009 р.
Крим

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment