Славню України — півтора століття

150 років тому поет Павло Чубинський написав поезію “Ще не вмерла Україна”, яка стала славнем незалежної держави.

Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.

Написати вірш, який би надихав народ, — мрія кожного поета. Утім, така місія випадає лише обраним. Серед них Павло Чубинський, котрому справді усміхнулася доля.
Спонукала до написання вірша непроста суспільна ситуація, що склалася у другій половині ХІХ ст. Тож зрозуміло, чому поезію “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський не включив у свою першу друковану збірку. Але це не означає, що поет, громадський діяч приховував свої патріотичні почуття. Навпаки, він був активним учасником “Громади”, національно-культурного осередку української інтелігенції, і саме за участь у київській “Громаді” та складання “обурливих” пісень Чубинського звинуватили, арештували і покарали засланням.
Тим часом поезія “Ще не вмерла Україна” поширювалася серед небайдужих, і вже жодна цензура й царське покарання її не зупинили.
Щодо історії написання вірша. Чубинський із цього приводу широкого розголосу не робив. Наголошував лише на тому, що цей вірш — експромт. Як відомо, у найманій квартирі Павла Чубинського у київському домі купця Лазарєва часто збиралися “громадівці”. Серед них були й студенти-серби. Одного разу на вечірці вони заспівали сербську пісню, де були такі слова: “Серце біє і кров ліє за свою свободу”. Господаря вразив цей мотив. І на почуту мелодію він склав “український” приспів, де був рядок — “Ще не вмерла Україна”. Гурт швидко вивчив написане і під диригуванням Чубинського заспівав українською.
Це було перше пісенне виконання твору. Потім вірш опубліковали у часописі “Мета” 1863 року, публікація потрапила до Михайла Вербицького, українського композитора, хорового диригента, священика, пароха церкви у селі Млини, що неподалік Перемишля. Ось що згадує його нащадок Володимир Сиротенко (Вербицький): “Це число журналу катехит Перемишльської семінарії о. Юстин Желехівський відвіз своєму побратимові, Млинівському священику Михайлу Вербицькому. Отець Вербицький фанатично любив Шевченка, мріяв покласти на музику всі його вірші. Отже, отримавши журнал, він вже через тиждень поклав на музику всі чотири вірші. Вже в грудні на зібранні громади Перемишльської семінарії вперше пролунала “Ще не вмерла Україна”. Ректору настільки сподобалась пісня, що він рекомендував семінаристам поширювати її серед прочан, а о. Вербицького попрохав зробити з солоспіву хорал. І вже на свято Івана Хрестителя перед багатотисячним натовпом перемишльців пролунав могутній хорал у виконанні зведеного хору. Присутньому на святі єпископу Полянському, засновнику першого українського театру, так сподобався хорал, що під час відкриття українського театру у Львові постановкою оперети Карла Гайнца “Запорожці” він наказав режисеру вставити в дію виконання “Ще не вмерло Запоріжжя”. В програмках же була “Ще не вмерла Україна”. Ранком, на другий день після вистави, “Ще не вмерла Україна” співав весь Львів. Галичани вважали, що слова пісні написав Т. Шевченко. Тому і стала ця пісня Гімном, спочатку Західної України, а потім УНР. А “Марсельєзу Громади”, яку написали студенти, незабаром забули…”
1939 року саме вірш “Ще не вмерла Україна” затвердили славнем Карпатської України. А ось за радянських часів ця пісня була під забороною.
15 січня 1992 р. музичну редакцію Державного гімну затвердила Верховна Рада України, про це записано у Конституції України. Проте лише 6 березня 2003 року ВР України ухвалила Закон “Про Державний гімн України”. Законопроектом пропонували затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”. Водночас перша строфа гімну пропонувалася у такому вигляді — “Ще не вмерла України і слава, і воля”. Цей закон підтримали 334 народні депутати з 433. Відтак із ухваленням цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом. І хоч вони дещо різняться від первісних, написаних півтора століття тому, дух у них залишився той же — до глибини український.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment