Традиції і сьогодення

До 100-річчя товариства «Просвіта» в Рудківщині

Володимир ГОЛИНСЬКИЙ,
голова товариства “Просвіта” у Рудках

Хоча в Рудках, повітовому містечку Львівщини, товариство “Просвіта” було офіційно засноване 1912 року, у навколишніх селах проводили просвітницьку роботу щонайменше з початку XX ст. Це стосується, як свідчить просвітянський архів, сіл Хишевичі, Подільці, Новосілки-Гостинні, Вощанці, Загір’я та Угерці Винявські. Ці просвітянські осередки очолювали отці-народовці: о. Степан Онишкевич, о. Яків Косоноцький, о. Айталь Ковальський, о. Семен Кульчицький, селянин Юрко Пастернак та єдиний у нашій околиці дідич-українець Михайло Малецький. Саме завдяки його матеріальній підтримці закуповували просвітянську літературу, розбудовували хати-читальні, було збудовано і задіяно українську бурсу в Комарному, містечку, що належало тоді до Рудківського повіту. Засновано дитячий садок в Угерцях Винявських, виділялися кошти для української гімназії ім. Грінченка у Львові, ремонтували та будували церкви у Вощанцях та Угерцях Винявських, засновували товариства “Сільський Господар”, “Рідна школа”, кооперації: торгово-збутову, молочарську, з виробництва дахівки взамін селянських стріх, з виготовлення меблів із лози, з виробництва торфу для селянського опалення… Саме через кооперацію українським селянам вдавалося здобувати кошти для навчання своїх дітей у середніх та вищих навчальних закладах тодішньої Австро-Угорщини. По селах створювали хори, що будили любов до української пісні, драматичні гуртки, українськомовні школи, які несли народові українське слово, пісню, книжку, історію рідного народу, що сприяли відродженню національної ідеї. Просвітяни проводили передвиборну агітацію за своїх кандидатів до галицького та віденського парламентів, відзначали Шашкевичеві та Шевченкові свята. 1911 року у Вощанцях, у великому поміщицькому орендованому приміщенні, прикрашеному портретом Тараса і вишиваним рушником, було проведено вечір до 50-х роковин смерті Т. Шевченка із залученням шкільної дітвори, яка декламувала Кобзареві вірші та співала українських народних пісень для сільської громади. 1914 року у центрі села встановлено пам’ятний знак — триметровий стовп у вигляді піраміди зі словами Шевченка. Залишилися цікаві документи про відзначення Шевченкового столітнього ювілею у Рудках — оголошення з планом проведення свята. 1913 року хворому Іванові Франку вчитель Михайло Пилипчак, секретар повітової “Просвіти” в Рудках, возив грошову допомогу від української інтелігенції повіту. Створювалися спортивно-патріотичні товариства “Пласт”, “Січ” та “Луг”.
А з розвалом Австро-Угорської імперії рудківські просвітяни творили Українську державу в рідному містечку та на його околицях: встановили тут Українську владу без єдиного пострілу, як згадував          о. Степан Онишкевич. Просвітяни організували ЗУНРівську владу і чинили гідний опір польським інтервентам. Восьма Самбірська бригада, створена на основі військової групи “Рудки”, мала свого літописця — Івана Карпинця, який описав у деталях події, пов’язані з діяльністю восьмої Самбірської бригади у боротьбі Української Галицької Армії за Україну. Майже всі вони, захисники української державності, хто вижив у вогняній завірюсі, були покарані концтаборами, чи польськими, чи згодом совдепівськими. Їх переслідували до кінця життя, якщо не емігрували.
У міжвоєнному двадцятиріччі з великими труднощами відроджується “Просвіта” на Рудківщині, перед якою стояли проблеми захисту рідної мови і школи, церкви, історичної правди у боротьбі за рідну Державу. Патріотичне виховання у всіх сферах життя було заборонене, українців переслідували, арештовували. А з приходом перших “визволителів” у вересневі дні 1939 року “Просвіту” закрили. На її діячів почалися нові гоніння.
У нашому музеї-світлиці зберігається світлина, на якій зображено учасників повітового семінару просвітян 1939 року. Після вересневого “визволення” з дев’яти очільників повітової “Просвіти” та “Рідної школи” директора “Маслосоюзу” інженера Гриця Лесюка вислали робити масло аж у Казахстан, а голову “Рідної школи” лікаря Михайла Керничного енкаведисти арештували і згодом розстріляли у самбірській тюрмі, решта тихенько влаштувалася працювати у сільських школах (тоді бракувало учителів, і хто мав середню освіту, міг одержати працю у сільській школі). Поступово енкаведисти винюхували хто є хто… Та початок війни 22 червня 1941 року завадив їм завершити знищення найактивнішої інтелігенції нашого повіту. 1944 року елітна частина рудківської інтелігенції не хотіла вдруге бути визволеною радвладою, емігрувавши на Захід у пошуках особистого захисту та збереження своїх родин, розселившись по європах, америках та австраліях. Дехто з них залишив свої друковані спогади про діяльність на рідній землі. Ці матеріали роками збирали активісти і тепер вони зберігаються у нашій просвітянській бібліотеці.
1991 року “Просвіта” у Рудках відроджується разом із відродженням нашої державності. Перед нею стоять завдання воскресити те, що ховали від народу, оббріхували, замовчували, усе, що пов’язане з відродженням України як незалежної держави.
2006 року просвітянський Народний дім, що був уже “прихватизований”, за діяльною допомогою Ярослава Пітка, голови Львівського об’єднання ВУТ “Просвіта” імені        Т. Шевченка, було повернуто просвітянам і облаштовано там нашою громадою Музей-світлицю визвольних змагань Рудківщини. Відремонтовано цю історичну будівлю за кошти, виділені оргкомітетом із відзначення 150-ї річниці Івана Франка на Самбірщині, куди тепер входить більша частина Рудківщини. (Бо ж наші діди та прадіди 1897 року віддали свої голоси Івану Франкові як майбутньому вимріяному парламентареві від нашого виборчого округу до Віденського парламенту. У Рудківському повіті Іван Франко вибори виграв, хоча загалом по окрузі тодішня адміністрація Галичини його до парламенту не пустила).
У нашій світлиці представлена діяльність місцевих державників: це матеріали тодішньої преси, документи, меморіальна література учасників історичних подій, ціла галерея портретів активістів, які кличуть нас до діяльності в розбудові сучасної України… (На виборах до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 року рудківчани віддали переважну більшість голосів за об’єднану опозицію до нинішньої влади.) У світлинах ми намагалися експонувати основні етапи боротьби за незалежність України у місті…
До Музею-світлиці приходять учителі, старшокласники, студенти, усі, хто шанує історію рідного краю. Їм надаємо науково-популярну консультацію, літературу чи допомогу у вивченні історії нашого краю. Пишаємося, що переможець IV етапу Всеукраїнської олімпіади з історії, слухач Самбірської районної Малої Академії Наук (секція історії) на базі Чайковицького НВК, яку веде заслужений учитель України пані Ярослава Салаш, Михайло Копач черпав знання з бібліотеки нашої світлиці. Нині він студент історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка.
Наші просвітяни беруть участь у вечорах, сільських сходах та академіях сусідніх сіл, де досліджується історична цікавинка села, важлива подія чи особистість. Наприклад, на сільському сході села Загір’я обговорювали успішну діяльність “Просвіти” у довоєнний час. Учасникам сходу дарували світлини з просвітянами їхніх сіл вісімдесятирічної давності, на яких були зображені їхні батьки та діди (з ласки односельчанина пана Івана Гошмана), а рудківчани загір’янам подарували портрет авторитетного засновника “Просвіти” в їхньому селі. Обговорювалася непотрібна заміна назви села — Конюшки Семенівські на нове наймення Луки, до якого було приєднано Загір’я. Адже назва села Семенове сягає княжих часів!.. Загір’яни відокремилися і повернули селу історичну назву. Недавно вчительський колектив Чайковицької школи підготував академію, присвячену Памві Беринді, укладачу першого українського словника першої третини XVII ст. під назвою “Лексикон славено-росский альбо імен толкованиє”. Література наша дає неточні дані про походження цього українського лексикографа. А на академії з’ясувалося, що шляхетський куток села Чайковичі носить донині ім’я Беринди і що ця назва походить від тюркського племені берендеїв, що були запрошені київськими князями на Поросся воювати за Русь. Імовірно, що частина їх була спрямована на Подністров’я з важливими тоді завданнями оборони Русі на заході. До речі, Беринди чайковицькі донині, не дивлячись на тисячолітню природну асиміляцію з місцевим населенням, в очах своїх мають оте “щось” тюркське. Таким чином, писана історія села подовжена на 350 літ місцевими пошановувачами і дослідниками рідного краю. До того, багато дітей промовляли на академії до своїх слухачів піснями та віршами: без рідної мови — немає України! До цього серцем і душею доклалися шкільні вчителі історії Ярослава Мирославівна Салаш та літератори Ганна Петрівна Доротяк та Петронеля Іванівна Щурко…
Отець Юрій Кміт, активний просвітянин повіту з Чайкович, зібрав матеріали до бойківського словника; друкувався у міжвоєнний час у журналі “Бойківщина”. До 100-річчя “Просвіти” на Рудківщині через місяць-півтора підготуємо вечір, присвячений Михайлові Малецькому в його Угерцях Винявських, нині Зелений Гай, одному з перших почесних просвітян краю, що подарував свій маєток із 354 моргами поля та лісу “Просвіті”. Він один із перших зачинателів просвітянської діяльності на Рудківщині. Був плідним народним добродієм, наближав відродження незалежної України. Подарований пам’ятний портрет, намальований рудківським митцем Михайлом Белеєм, красуватиметься у місцевій бібліотеці, яка носитиме ім’я Михайла Малецького. Він нагадуватиме кожному читачеві бібліотеки про славного українського Патріота-Добродія з Зеленого Гаю. Рудківський Народний дім — також із його просвітянського дару!
Добре було б нині просвітянському товариству мати допомогу від держави, бодай якісь кошти на придбання музейного реманенту та на ремонт знищеної часом старої нашої будівлі. Адже просвітянська праця, особливо сьогодні, украй потрібна для зміцнення та розбудови української державності. До неї треба залучати молодь, бо нинішні просвітяни — це переважно люди старшого покоління, пенсіонери… Треба шукати добродіїв. Без таких тепер не обійтися!
Тож хочемо через “Слово Просвіти” подякувати просвітянським добродіям, оберегам історичної справедливості нашого куточка України. Хто вони нині є у наших рудківських умовах? Горджуся тим, що мої дуже давні учні або діти моїх колег,  нині досвідчені й заслужені лікарі, господарники, службовці розуміють потребу часу і сприяють нашому товариству, допомагають триматися. Це добродії: Микола Походжай, Іван Романяк, Ольга Палій, Роман Мариняк та інші. Завдяки їм підремонтовано Музей-світлицю визвольних змагань Рудківщини. Шана вам, друзі, просвітянська честь і хвала! На жаль, нині непоправною шкодою є те, що певна частина нашої громадськості, особливо вчительство, позбавлена просвітянської активності через державну політику табачництва в галузі освіти та культури. І на це нелегко шукати раду…
Оглядаючись на столітню діяльність “Просвіти” на Рудківщині, думаю, що цьому Товариству треба ще активніше жити і працювати для України, бути надійним оберегом рідного слова, історії та Держави!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment