Голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка — про непроминущі завдання і пріоритети просвітян у переддень 144-ї річниці.
Нові політичні сили говорять про новий етап і нові зміни, а проблеми залишаються ті ж, українські, — нікуди вони не подінуться. Зараз, із перебігом часу, можна говорити, що прийшло нове покоління і ми маємо можливість реальних змін, необхідних Україні.
Ми фактично залишилися наодинці з величезною проблемою чужомовного впливу на українство через інформаційні засоби. І “Просвіта”, як складова частина українства, стоїть проти цієї великої антиукраїнської сили, яка фінансується, стимулюється з сусідньої держави. Путінська ідеологія — імперіалістична, вона не змінить своєї суті. Російський шовінізм на особливому піднесенні сьогодні. Не кажу про результати, які будуть у Росії нині, кажу про їхні впливи на Україну. Тож просвітянські завдання дуже серйозні.
Громадський сегмент потребує політичного опертя. Таким опертям була надія, що “ми прийдемо, ми змінимо”. Але прийшли і не змінили. 2005—2010 роки — це період втрачених надій і можливостей, і для “Просвіти” також. Влада робила ставку на партії, часто ігноруючи широкий громадський сегмент, зокрема й “Просвіту”. А треба було робити певні преференції для громадських організацій, сприяючи реалізації планів, проектів, які є загальнонаціональними. Адже ми виконуємо ті справи, які не робить держава. Коли, наприклад, видаємо той же “Словник української мови”, який робитимемо і в електронному варіанті, друкуватимемо додаткові наклади, не сподіваючись на державні кошти. Ми знаємо, що нам треба це робити, треба зміцнювати материкову Україну.
Нам треба думати про покоління тих, хто входить у новий світ і справді змінить його, — про дітей. Що робить держава у цій ділянці? Ось ми почали новий проект “Дитячі сучасні пісні” — з творів Леоніда Янкового, продовжуємо наші постійні творчі конкурси — літературні й художні.
Кажу про діяльність централі Товариства, тому що про обласні об’єднання почуємо на головній раді “Просвіти”. (Звіт друкуємо в ч. 50. — Ред.) Ми хочемо сконцентрувати весь зміст роботи в обласних, міських, районних об’єднаннях. Зміни відбудуться тоді, коли в областях не казатимуть: “Та це в Києві вирішують, а ми тут відсидимося”. Не відсидимося. Треба всім впрягатися в плуга. Чому занепали наші лекторські групи, історичні клуби? Чому партії активізують свою співпрацю з “Просвітою”, починають захищати українську мову тільки під вибори? Що вони зробили у Донецьку, в Одесі, в Херсоні, Луганську? Чи співпрацювали з “Просвітою”, аби робити те, що можна робити і що робимо ми? Бо електорат не зростає в автоматичному режимі, для цього треба працювати, щоб змінити політичний клімат в Україні, а не покладатися лише на стихійний протест. Викинуто мільярди на вибори різними силами, зокрема й тими, хто програв. Кошти, які можна було б обернути на загальнонаціональну справу духовного піднесення. Натомість чергові обіцянки, і саме вони сформували відповідний парламент. Реальність постане абсолютно відмінною, у духовній площині також. Кількість українських книг не збільшиться, коли не буде бюджетного фінансування, коли не будуть змінені принципи, пріоритети, що саме потрібно українцям. Де вони, дитячі фільми, дитячі диски? Ми “Просвітою”, хоч і поволі, видаємо цю “Дитячу колекцію”, книги, словники, іншу продукцію… І не тільки для внутрішніх потреб: до нас постійно звертаються українські громади — від Росії до Аргентини, адже держава нічого не продукує для своїх співвітчизників. Розірвана інформація, культурні зв’язки, спадкоємність. Усе треба поновлювати бодай за просвітянськими зразками, традиціями, яких ми дотримуємося. Хоча все ще не можемо претендувати на всеохопність старої “Просвіти”, яка цим займалася — без держави, без партійних структур. Діяла єдина структура — “Просвіта”, накопичуючи кошти — від внесків і благодійних датків. Нині ж візьміть будь-яку ділянку і побачите, що це потребує певних зусиль і ресурсів. Усе так і залишиться в упадку, поки не зрозуміємо, що просвітництво — загальноукраїнська проблема не лише громадського сектору.
Як це робити? Які у нас ресурси? Нас виштовхали з інформаційного простору, який не є національним. Але ми видаємо книги й журнали в Києві й областях, реалізували за 15 років мільйонний наклад “Кобзаря”… Але ж нам потрібні мільйони примірників! Адже це найважливіший капітал — не матеріальний, а духовний, субстанційний!
Наш ресурс — ініціативи від місцевих об’єднань Товариства. У Києві редакція “Слова Просвіти” у своїй “Бібліотеці” готує до 145-ї річниці “Просвіти”, що виповнюється 2013 року, два томи збірника “Просвіта: історія та сучасність”. Тижневик відкриває рубрику “Просвіті — 145”: друкуватимемо просвітянські матеріали — історичні, сучасні, широко висвітлюючи діяльність кожного об’єднання.
Готові співпрацювати з усіма національними партіями. Думаємо не про те, як достосуватися до влади, а як будувати, зміцнювати свій фундамент. Просвіта” завжди була і є людським ресурсом державництва в Україні, представництвом українства у світі.
