Ігор САЄНКО,
м. Луганськ
Написати цього листа мене спонукав допис “Шоколад із присмаком гіркоти”, надрукований у 48 числі “Слова Просвіти” ц. р. Відчувається, що його автор Максим Стріха щиро вболіває за українську мову. Його обурює заміна на товарах українських виробників написів українською мовою на російську мову. Це справді викликає в українців спротив та обурення. Проте хочу привернути увагу читачів до іншого. У своєму дописі автор згадав міні-маркет, блендер і білборд. З приводу цих слів у нього немає обурення чи бодай зауважень. Вживання іншомовних слів, що у великій кількості з’явилися в українській мові протягом останнього часу, на його думку, є природним. Мовляв, українська мова не стоїть на місці — вона розвивається та збагачується, адже з’являються нові речі, поняття, явища тощо. Мови всіх народів не стоять на місці і розвиваються, але по-різному. Одні народи створюють нові слова на основі коренів рідних слів або розширюють значення вже існуючих слів їхніх мов. Мабуть, взірцем такого шляху розвитку є англійська мова. Але існує інший шлях. Нові терміни, поняття і явища є словами запозиченими — іншомовними. Понад те, у словниках цих мов рідні слова в ряду синонімів відсувають на останнє місце, часто з приміткою (застаріле), або взагалі вилучають. А суспільству до цього здебільшого байдуже. Мови, які “розвиваються” цим шляхом, поступово зникнуть.
Отже, куди рухається зараз українська мова? Назвіть якісь нові, не іншомовні слова, які з’явилися в нашій мові протягом кількох останніх десятиліть. Їх немає! А ще близько сторіччя тому становище було інше. Тоді, в умовах бездержавності, українці створили багато нових українських слів, які відповідали вимогам часу. Зокрема, це такі слова, як літак, летовище, хмарочос, залізниця, потяг, мірило, відсоток, світлина та інші. Повертаючись до допису “Шоколад із присмаком гіркоти”, хочу запитати: чи не краще було б замість слова “міні-маркет” вжити слово “крамничка”? А що означає в перекладі українською англійське слово “блендер” (blender)? Воно перекладається як “змішувач”. Хіба воно звучить не гідно, чи не “по-благородному”? Наступне слово — “білборд” (bilboard). Воно з’явилося понад 100 років тому в США, коли підприємства почали орендувати площу для своїх оголошень на дерев’яних дошках. А хіба ми не можемо замість білборда використовувати слово “щит”? Адже в українській мові багато слів мають кілька значень. А в англійській мові таких слів безліч і це її збагачує.
Я не маю наміру образити Максима Стріху. Просто інколи буває, що дивишся на щось, але чогось суттєвого не помічаєш, чи слухаєш щось, але не чуєш. В Україні зараз є чимало фахових мовознавців. Їм байдуже, яким шляхом і куди рухається українська мова? Чому не чути думки науковців? Стосовно якоїсь державної політики з цього питання, за часів усіх президентів України, годі й казати. “Отже, порятунок української мови — таки винятково справа суспільства і залежить від повсякденної позиції кожного з нас”. Із цими словами Максима Стріхи важко не погодитися.
