Микола ЦИМБАЛЮК
Порубіжжя, де стикаються культури різних народів, завжди давало нашій культурі надзвичайно колоритні, цікаві, талановиті й самовіддані постаті. Саме українці Західної України, зокрема Закарпатської, завдячуючи територіальній близькості до культури європейської, дали нашій історії цілу низку помітних і цінних для національної справи діячів. “Просвіта”, яка зародилася на західних теренах 1868 року, також відіграла колосальну роль у збереженні національної ідентичності і нашої духовності.
Один із наших просвітян, засновник і багаторічний голова Рахівського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Василь Піпаш теж народився в українському “П’ємонті” — на Закарпатській Гуцульщині далекого грудня 1922 р. Біографія майбутнього журналіста, письменника типова для активної і свідомої молоді тих часів: сільська школа, гімназія, “Пласт”, “Просвіта”, збирання і вивчення фольклорно-етнографічних матеріалів, перші ранні літературні спроби…
Так, ще 1936 р. чотирнадцятирічний Василь публікує у часописі О. Маркуша “Наш рідний край” зібрані народні пісні, коломийки, легенди тощо. Навіть тоді, коли Карпатська Україна опинилася під гортистською окупацією, він не полишає роботи над збиранням і публікацією народної творчості. У червні 1941-го В. Піпаш за власний кошт видає у м. Тячеві “Збірничок гуцульських народних пісень, коломийок”. Згодом, через півтора року, ще й книжечку “Дві зірки і інші оповідання для молоді”. Це був вчинок юнака, який межував із геройством.
Подальша доля Василя Піпаша повела його дорогами війни. Спочатку він був мобілізований до угорської армії, але за першої ж нагоди перейшов на бік Совєтської армії, вступив до Чехословацького корпусу Людвіка Свободи. З боями дійшов до Праги і в серпні 1945-го повернувся додому. Але військові заслуги не вберегли від “нєдрємного” ока совєтських спецслужб. Хоч і минули його московська тюрма і табори ГУЛАГу, але з клеймом “українського буржуазного націоналіста” він тривалий час був під їхнім наглядом. І лише з приходом “хрущовської відлиги” йому вдалося повернутися до активного творчого життя. На посаді відповідального секретаря районки пропрацював аж до виходу на пенсію.
Але за межами редакції Василь Піпаш продовжує писати і друкувати в тій чи тій обласній, республіканській періодиці, колективних збірках вірші, оповідання, працює як фольклорист.
Кінець 1980-х років Василь Олексійович Піпаш-Косівський зустрів як і більшість національно-свідомих українців. Він один із перших став членом РУХу. Його зусиллями була відроджена й активно запрацювала районна організація “Просвіти”. Він незмінний багатолітній (з більш ніж півстолітнім стажем!) керівник районного літературного об’єднання “Світанок”. Та й невтомне перо журналіста і письменника не знає спочинку. 2007 року в Ужгородському видавництві “Говерла” вийшла чергова книжка Василя Піпаша-Косівського “Життя прожити — не поле перейти, або Розповіді автора про минуле й сьогодення”, яку він присвятив живим і мертвим борцям за Незалежну Соборну Українську державу. Читається вона на одному подиху, як і будь-яка розповідь про захоплююче і чесно прожите життя в ім’я найсвятішого — нашої єдиної матері — України.
