Пасіонарій

До 75-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола

24 грудня минає 75 років від дня народження В’ячеслава Чорновола — великого сина України, борця проти комуністичного режиму за незалежну, демократичну Україну, полум’яного публіциста, одного з лідерів руху шістдесятників, правозахисника, багаторічного політв’язня радянської репресивної системи, голови Народного Руху України, народного депутата України трьох скликань, одного з батьків-засновників Української Держави, лауреата Шевченківської премії, Героя України. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 21 березня ц. р. № 4561 і розпорядження Кабміну від 5 грудня ц. р. № 1011 відзначення цієї події має відбутися на державному рівні. Проте мільйони українців вшанують великого сучасника не тільки з огляду на зазначені нормативні акти органів влади, а за велінням розуму й серця.
Анатолій КОВАЛЬЧУК,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

Наділений від природи неабиякими здібностями, завжди був першим учнем, закінчив школу із золотою медаллю. Вступив на українське відділення філологічного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Згодом перевівся на факультет журналістики, який закінчив із червоним дипломом.
У період “хрущовської відлиги” в головах багатьох молодих інтелектуалів відбулося критичне переосмислення сукупності знань із суспільних наук, а в романтичних душах — ідеологічний крутозлам. Це призвело до перетворення ідейних комсомольців на стихійних антикомуністів. Багато хто з них на цій початковій стадії саморозвитку й зупинився назавжди, живучи, “як усі”. В’ячеслав Чорновіл не боявся додумувати все до кінця, чітко аналізувати, аргументовано говорити, критикувати й відверто обурюватися радянською дійсністю. А оскільки був людиною активних дій, вирішив гострим словом боротися проти антиукраїнської, антинародної політики комуністичної влади.
Разом із однодумцями створив Клуб творчої молоді, на засіданнях якого обговорювали питання функціонування української мови, розвитку національної культури, писав статті до самвидавського журналу, читав книги, в яких містилися критичні судження про радянську дійсність. Справедливо вважав недопустимим для країни, яка називає себе демократичною і підписала Загальну декларацію прав людини, брутально порушувати ці права! Розправа не забарилася. Спочатку це було звільнення з роботи. Але вже 1967 року за свої погляди і відкрите їх висловлювання В. Чорновіл отримав перший шестирічний термін ув’язнення. Відсидів півтора року. Проте не покаявся. Тому 1972 року був знову засуджений, але вже до шести років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії строгого режиму і до 3-х років заслання за зберігання й поширювання документів і літератури, що нібито “порочать радянський державний і суспільний лад”.
На судовому процесі В. Чорновіл поводився гідно, незалежно, цитував уривки з творів Маркса й “дореволюційного” Леніна на захист свободи слова і друку. Щоправда, тодішні прокурори й судді керувалися іншими настановами “вождя”.
Показовим був третій суд, перед яким В. Чорновіл постав за сфабрикованим звинуваченням. Тодішня влада часто вдавалася до брудних способів компрометації і дискредитації своїх політичних опонентів. Їм підкидали наркотики, зброю, порнографічну продукцію тощо. Розповідають, що В. Чорновола збентежило не те, що влада, намагаючись перешкодити його поверненню в Україну після відбуття другого ув’язнення, сфабрикувала третій судовий процес. Він не міг повірити, що можновладці можуть так низько морально опуститися, інкримінувавши йому образ ґвалтівника.
Незламність духу виявляв      В. Чорновіл і в місцях позбавлення волі. За це отримав від інших політв’язнів почесне звання “зеківський генерал”. Вражені одержимістю незвичайного в’язня, тюремники запитували, ким він себе бачить в омріяній самостійній Україні — президентом, прем’єром чи головою парламенту. Відповідь ошелешила всіх: “Редактором опозиційної газети!” — “Невже Ви, націоналісти, допустите існування в Україні опозиції?” — “Безперечно, бо хочемо України демократичної, європейської, а не тоталітарної…”
Звільнившись і повернувшись в Україну в середині 1980-х, колишні політв’язні стали каталізаторами процесів демократизації і національного відродження. Відновився випуск самвидавського журналу “Український вісник”. В. Чорновіл написав програмові документи Української Гельсінської Спілки — першої опозиційної організації партійного типу, часто виступав на мітингах у Києві, Львові, багатьох інших містах, гуртував довкола себе всіх небайдужих до долі Батьківщини людей. В. Чорновіл увійшов до Народного Руху України — першої в нашій історії масової громадсько-політичної організації, згодом став одним із його співголів. Потім очолив політичну партію з аналогічною назвою.
Упродовж багатьох років після перших президентських виборів 1991 року чимало людей жалкували, що їхнім переможцем став чільний компартійний діяч Л. Кравчук, а не послідовний антикомуніст В. Чорновіл.
Вважаю, що В. Чорновіл як людина, політик і державний діяч мав багато переваг перед нинішніми владоможцями, зокрема й лідерами опозиції. Він не мав гріхів користолюбства і грошолюбства. Був невибагливий у побуті. Хоч і перебував при владі, не надбав ні статків, ні маєтків. Щиро вірив у те, що говорив, що писав, до чого закликав інших.
Він належав до пасіонаріїв — невгамовних людей з полум’яним серцем, призначених творити нові держави, давати їм закони й конституції, проводити докорінні реформи, вигравати битви. Такі люди народжуються нечасто, живуть недовго, але впродовж короткого життя встигають зробити дуже багато. Тому стають символами своєї доби.
Доля В. Чорновола, уродженця Шевченкового краю, назавжди пов’язана з Бориспільщиною — малою батьківщиною ще одного Великого Українця Павла Чубинського. Саме тут обірвалося його сповнене страждань, поневірянь, боротьби, поразок і перемог, навіть тріумфу, коротке, але яскраве подвижницьке життя. Швидко, раптово, на ходу — як він і хотів.
Упродовж усіх років, починаючи з 2000-го, з нагоди великих державних свят, а також у роковини смерті лідера РУХу керівники міста і району разом із представниками патріотичної громадськості покладають вінки до хреста на місці загибелі В. Чорновола, до пам’ятників Т. Шевченку і П. Чубинському. Ми впевнені: ніхто й ніколи не перекреслить цих імен, не зітре їх з народної пам’яті.

Найкраща данина його пам’яті

Лесь ТАНЮК, відомий політик, депутат Верховної Ради України 1—5 скликань є одним із небагатьох сподвижників і друзів В’ячеслава Чорновола, який не зрадив його до останнього. Наша розмова з ним про непросту  долю Героя України В. М. Чорновола.

— Повернімося подумки до грудня 1991-го, до перших президентських виборів в Україні.
— Рік, коли український народ висловився за незалежність України. Рік перших президентських виборів. Серед тих претендентів на президентський пост В’ячеслава Чорновола найбільше боялася комуністична система і робила все можливе, щоб дискредитувати його. Але попри все серед демократичних кандидатів він отримав найбільшу підтримку українців. Це була оцінка його і як політика, і як лідера. Тоді, 1991-го, Україні забракло сил обрати Чорновола президентом і вийти на справді демократичний шлях розвитку.
— Він був, якщо можна так сказати, стратегічно цілісною особистістю…
— Чорновіл був, можливо, єдиним із дисидентів, який розумів, що можна нормально співпрацювати з тими, хто залишився від старої влади. Єдине,  він казав, що треба було позбавляти їх впливових владних важелів, функцій і давати їм конкретні завдання. Коли він був у Львові, його запитували: “Ну чого ви такого-то генерала ГеБе, який вас арештовував, не викинули геть?” “Не викинув, бо він, по-перше, має досвід роботи, — відповідав В’ячеслав, — а по-друге, він зараз відчуває свою провину і працюватиме, можливо, краще, ніж ті, хто прийде йому на зміну. Прийде час, підготуємо свої кадри, тоді знімемо його”. Він цю реформу робив по-людськи, йдучи від того, якою була людина: чи вона зрозуміла, чи не зрозуміла тих вимог, що ставилися перед нею. Нам у першому парламенті було набагато легше розмовляти з тими ж старими комуністами, ніж потім. Бо вони були не стільки марксистами, не стільки ідеологами, скільки господарниками: директори, секретарі обкомів, ЦК… Вони знали, як формується бюджет, що таке пенсія, що таке асфальт покласти, що таке школу відкрити. Життя потребувало конкретної роботи. І у Верховній Раді ця івашківська хвиля справді працювала. Згодом на зміну їм прийшли ті, хто, як казав Чорновіл, “їм шнурки зав’язували”: симоненки, піонервожаті, міськкомівські сторожі… Себто третій ряд, які ніколи не мали відповідальності за цілісну структуру. Ось цих, казав Чорновіл, нізащо не можна допускати до влади, бо це не та куховарка, яка хоче керувати державою, а такий собі дрібнокомуністичний вандал із слабким розумом, із обмеженим світоглядом. Саме з цього ешелону виходили олігархи, саме вони знайшли спільну мову з Партією регіонів. З ними у Чорновола було дуже конфліктне життя, його боялися, ненавиділи і всіляко йому шкодили.
— Чорновіл мав величезний досвід політичної боротьби, він — прекрасний стратег, добрий тактик, як же могло так статися, що він допустив розкол єдиного демократичного фронту? Що він не врахував?
— Думаю, що і залізо старіє. Він не врахував меркантильний інтерес людей. Один із наших сподвижників-рухівців, симпатичний політик, патріот, якось вигукнув спересердя: “Мені ж уже треба щось мати, бо мені ж не 40 років, і не 50, а в мене діти!..”. “Я мушу мати” у Чорновола не було. Старенька машина, жигулі, яку Атені подарував для потреб Союзу українок. І навіть квартири в Києві не мав, службову після його смерті здали. У решти “професійних патріотів” були не лише квартири, а й власний бізнес. На жаль, вони до слушного часу використовували Чорновола. І коли він відмовлявся переступати межі закону, людської порядності, то наживав собі лютих ворогів.
— Наприкінці життя В’ячеслав Максимович зазнав, напевно, найпринизливішого від своїх друзів — зради.
— Напередодні ганебного конфлікту в Русі він казав, що так, як розмовляли з ним тоді однопартійці, у такому тоні з ним навіть слідчі не розмовляли. Конфлікт назрівав приховано. Нарешті античорноволівська групка пішла у відкриту. Скориставшись тим, що то був день пам’яті Шевченка (В’ячеслав і Атена були в оперному театрі), осіб десять увірвалися в його кабінет, вчинили справжній погром. Коли зателефонували і я прибув туди, до мене застосували грубу силу.
— Історія і час поставить усе і всіх на свої місця. Сьогодні вже чимало зроблено для увічнення пам’яті В’ячеслава Чорновола. Але що має бути тут найголовнішим?
— Важливо, що ми видаємо його твори. Це видавництво “Смолоскип” робить. Ми видали вже вісім томів, за два роки закінчимо. Його твори — ґрунтовна пам’ять. Там є листи, всі його виступи, якісь редакторські речі, те, що він у газеті “Час-тайм” робив. Але думаю, що найголовніше — живий приклад Чорновола. Тому що після смерті починають вигадувати навколо нього якісь легенди. Наприклад, що він змагався за федеративний устрій. Мовляв, він такий федерал, як і регіонали. Мені дуже прикро, бо це фальшивка. Насправді він вважав (коли розробляли ідею національного герба), що коли Україна стане міцною унітарною державою, коли міцно стане на власні ноги місцеве самоврядування, ми можемо зробити герб, де буде Слобожанщина, Галичина, Таврія тощо. Це була єдина розмова. Те, що потім назвали федеральним устроєм. Ішлося про підсилення провінційних урядів на кшталт німецьких. Але Чорновіл повторював, що в Німеччині є й Сілезія, й Баварія і т. ін., там кожен уряд міцний, тому що міцний центральний уряд. А в нинішніх наших умовах це — погибельна справа, що призведе до розвалу держави.
Зрештою, найкращим ушануванням пам’яті Чорновола може і мусить бути справді незалежна, економічно стабільна, соборна Україна — та мрія, якій він присвятив усе своє життя.

Розмовляв
Микола ЦИМБАЛЮК

Попри байдужість влади, його пам’ятають

Про те, що не зроблено і що зроблено для увічнення пам’яті В’ячеслава Максимовича Чорновола з ініціативи небайдужих людей, розповідає сестра лідера Народного руху Валентина Чорновіл.
— Як виконується постанова Верховної Ради?
— Щоб виконати постанову законодавчого органу, треба рішення Кабміну, який би виділив кошти на заплановані заходи. План заходів затверджений розпорядженням Кабміну аж через вісім місяців після постанови. Але чи читали працівники Міністерства те, що підписували? У цьому документі сказано, що всі ці заходи не потребують фінансового забезпечення. Звісно, не потребують, бо ніхто їх, напевно, й виконувати не збирається — за кілька тижнів (до кінця 2012 року) це виконати неможливо.
Кабмін 5 грудня запланував провести літературні вечори, вечори-портрети, читання, засідання за круглим столом, науково-практичні конференції, семінари, конкурси творчих, наукових робіт, книжкові виставки, виставки документів та фотоматеріалів, присвячені В’ячеславу Чорноволу. Можливо, хтось десь щось і проведе у вузькому колі. А науково-практичної конференції у Києві “Роль В’ячеслава Чорновола у відновленні незалежності України та встановленні Української держави” не буде, адже такі заходи готуються кілька місяців, а не три тижні.
Дивує пункт плану — “Забезпечити вирішення питання щодо фінансування робіт з проведення ремонту та реставрації Музею шістдесятництва”, адже музей давно відкрито. Працівники Міністерства про це не знають? Не має сенсу пункт “Провести екскурсії та день відкритих дверей у меморіальному музеї-садибі В’ячеслава Чорновола у селі Вільхівець”. Екскурсії там проводять постійно, безкоштовно, отже, двері відчинені завжди.
А що означає “Надати допомогу Черкаській облдержадміністрації в добудові меморіального музею-садиби Чорновола в селі Вільхівець Звенигородського району Черкаської області?” Ідеться про добудову приміщення, у якому можна розгорнути експозицію. Нині збережена меморіальна батьківська кімната, де жив Чорновіл, а експозиція з матеріалами про його діяльність — у вузенькій тісній веранді, де групову екскурсію провести неможливо. Попри те відвідувачів багато, приїжджають екскурсійні автобуси, за рік тут буває понад 6 тисяч осіб.
До кінця 2012 року закінчити прибудову, яку ще навіть не починали?
Доля цього музею мене дуже турбує. Восени минулого року на одній з презентацій Сергій Одарич, Черкаський міський голова, обіцяв, що разом із головою облдержадміністрації допоможуть добудувати приміщення, де можна буде влаштувати експозицію, а працівники музею зможуть займатися науковою роботою. Нині там зовсім кепські справи: вночі немає освітлення; поруч проходить газова труба, а опалення не підведено; опалюють електрикою, а це дуже дорого, через те на всьому економлять. Мерзнуть працівники музею, мокнуть експонати. То хай би хоч грубки відремонтували і дровами опалювали! Скільки може проіснувати музей у таких умовах?
У плані заходів є встановлення пам’ятної дошки на будинку, де був Рух. Це один із небагатьох пунктів, який можливо виконати.
У проекті було заплановано урочистий захід у Києві в Будинку вчителя з посадовими особами. Його відмінили. Я планувала провести вечір на тему літературознавчої діяльності Чорновола, таких вечорів ще не проводили. Але відмінила свій задум, щоб сконцентруватися на офіційному. Тепер ніякого вечора не буде.
Складається враження, що державі насправді байдуже і до Чорновола, і до культури взагалі.
— Чи з’явилася нова література про Чорновола?
— Вийшло кілька книжок Василя Деревінського. Це науковець, доктор історичних наук, викладач Університету архітектури і будівництва — чи не єдиний серйозний дослідник, який займається життям і творчістю В’ячеслава Чорновола, досліджує архіви, намагається скласти об’єктивну думку без усіляких нашарувань власних спогадів, у яких оповідачі часто згадують переважно про себе. Він підготував нове солідне видання сторінок на 900. Але ніхто видання не фінансує, треба шукати кошти.
До речі, у постанові Кабміну є пункт: сприяти виданню праць В’ячеслава Чорновола (відповідальні Держкомтелерадіо, Національна академія наук України). Що значить сприяти? Не забороняти чи що? Моєму обуренню немає меж. Адже навіть готові книжки про Чорновола ніхто не фінансує, на кожен том десятитомника, який я упорядкувала (нещодавно видрукувано 8-й том, готуємо презентацію), видавництво “Смолоскип” постійно шукає спонсорські кошти. Щойно “Смолоскип” видав спогади Миколи Плахотнюка, близького друга Чорновола, там є спогади і про В’ячеслава Максимовича, і про інших шістдесятників, і про історію створення Музею шістдесятництва. У планах цього ж видавництва короткий біографічний нарис “В’ячеслав Чорновіл”, який я готую на замовлення відвідувачів музею у Вільховці.
Подекуди виходять інші книжки, але не завжди вартісні. Наприклад, коли ми з Деревінським ознайомилися з виданням, що побачило світ у Миколаєві, то побачили, що це плагіат. Його автор — аспірантка. Цілі абзаци переписані з Деревінського, з анотацій до попередніх видань.
— А хоч щось із запланованого зроблено?
— Ще до цієї постанови державна телестудія “Культура” зняла фільм про шістдесятництво, зокрема й про Чорновола; зробили і вже продемонстрували фільм про музей-садибу; запланували передачу напередодні дня народження В’ячеслава Максимовича. На УТ-1 теж роблять фільм. Інші телестудії не зверталися, про їхні плани не знаю.
У Черкаському краєзнавчому музеї ще на початку року з власної ініціативи запланували і підготували науково-практичну конференцію, потім вона також увійшла в розпорядження Кабміну. У Черкасах проводять вечір Чорновола, до мене звертався з цього приводу режисер Сергій Проскурня.
— Хто ще береже пам’ять про В’ячеслава Максимовича?
— Мені повідомили, що Єрківській школі Катеринопільського району на Черкащині, де народився В’ячеслав, буде присвоєно його ім’я. Це приємно. У школі є куточок Чорновола, планують влаштувати кімнату-музей. У Вільхівецькій школі відкриття музею-кімнати заплановане на 21 грудня. Нещодавно в Гусаківській школі, де В’ячеслав також учився, провели Чорноволівські читання за його листами, на місцевому матеріалі. Вчителі підготували дуже вдалу композицію, на якій виступав Вадим Мицик.
У Бучачі Тернопільської області збираються відкрити музей патріотичного руху, там будуть матеріали і про Чорновола. Приємна звістка надійшла з Шешор Косівського району Івано-Франківської області — вони просять надати дозвіл на присвоєння імені Чорновола місцевій школі. Мешканці села пам’ятають: коли в Шешорах відкривали пам’ятник Шевченкові, там відбувся фактично перший протестний мітинг за участю Чорновола. Про цю подію нагадує пам’ятний знак. У Херсонській області, де був активний рухівський осередок, планують провести низку заходів, пов’язаних з іменем Чорновола.
Попри байдужість офіційної влади, пам’ять про Чорновола живе.

Спілкувалася Надія КИР’ЯН

Нам дуже не вистачає сьогодні В’ячеслава Чорновола

Наша газета звернулася до відомих політиків, депутатів Верховної Ради кількох попередніх скликань з двома запитаннями. Що вони можуть сказати про відзначення на державному рівні 75-ї річниці з дня народження В’ячеслава Чорновола? Чому нам так не вистачає в сьогоднішньому суспільно-політичному житті В’ячеслава Максимовича? Ось їхні відповіді.

Ярослав КЕНДЗЬОР, багатолітній соратник Чорновола:
— Мені нарешті вдалося добитися, щоб Перший національний телевізійний канал зробив фільм про В’ячеслава Чорновола на основі одного цікавого епізоду його діяльності — випуску підпільного журналу “Український вісник”. Я надав каналу і свої архівні матеріали, пов’язані з цим періодом життя політика.
Думаю, нічого серйозного на державному рівні не відзначатиметься. Хоч є відповідна постанова Верховної Ради. Але Верховна Рада минулого скликання відмовилася навіть включити в порядок денний проект підготовленої мною постанови про відзначення 75-річчя початку Великого терору 1937 року і вшанування пам’яті його жертв. Депутатів це не цікавило. Хоч ті комуністичні жорна перемололи мільйони людей, знищили цвіт української інтелігенції. І ось парламент незалежної Української держави не відгукнувся на це. То  не парламент України, а ганьба.
Нам катастрофічно бракує В’ячеcлава Чорновола. Глибоко переконаний: якби сьогодні у сесійній залі парламенту був присутній світлої пам’яті В’ячеслав Максимович, по-іншому формувалася б і опозиція, серйозніше ставилися б ці питання перед владою. Немає нині людини, яка б так уміла аналізувати поточну політичну ситуацію, реагувати на безглуздя влади, зокрема представників більшості в сесійній залі. І нинішні опозиціонери видаються такими собі хлопчиками, які забавляться політикою, не знаючи, що вони далі мають робити. Оті заяви з трибуни Ради на адресу регіоналів: “Ми вас зупинимо, після 28 жовтня вас тут нікого не буде, ми відправимо в імпічмент президента, змінимо низку законів”. І не кажуть, як саме це робити. А ті, кого обіцяли “відправити”, усі тут, у парламенті. І будуть доти, доки не сформується ініціатива, яка зможе підняти людей і за допомогою українського народу зможе змінити владу в Україні. Чорновіл міг отак згуртовувати людей на переміни.

Тарас ЧОРНОВІЛ:
— Постанову парламенту про вшанування пам’яті В’ячеслава Чорновола на державному рівні уряд фактично ігнорує. В останній момент відбудуться якісь мінімальні урочистості. Сьогоднішній владі пам’ять про таких людей не потрібна. Ми бачимо, і то є особливо показовим, яким було ставлення прокуратури, слідства до розслідування справи про загибель В’ячеслава Чорновола.
Я не люблю казенщини, формалізму, коли люди, які колись воювали проти батька, натворили великої біди, обстоювали і обстоюють пострадянські методи, сьогодні на імені Чорновола роблять якісь демонстрації. Ну уявіть, що Азаров чи Табачник з трибуни виголошують доповідь про Чорновола. Краще я піду на могилу, вшаную пам’ять батька.
А не вистачає нині Чорновола у всьому. Ви бачите сьогодні серед тих, хто на волі, хоч одну людину, яка мала б внутрішню пасіонарність? Оці  нинішні лідери — вони пасіонарні, вони готові жертвувати собою? Хіба заробити на цьому. Чи є у них чітка національна позиція, національний стрижень? Ні! “Свобода” це має, але там свої “нюанси”, свої крайнощі. Чи добре науково відпрацьовані й методи, якими має діяти держава? Ні. А саме це було напрацьоване у Чорновола, він вибудовував цю тезу, вів її. На жаль, сьогодні місце Чорновола вільне, немає людей, які могли б виконувати роль, яку виконував він.

Спілкувався
Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment