Під куполом ставки дуже високі

img_0472Небувалі грудневі сніги й випробувальні для азарівської господарки морози, кілометрові корки на західних автошляхах і вмерзлі в східні степи єврохюндаї імені Колеснікова пригасили увагу суспільства до депутатських ристалищ у Верховній Раді VII скликання, що не без претензій на вічність розпочала свою роботу під гучним брендом 12.12.12.
Очевидно, що кожен зі “старих” депутатів, незалежно від стажу, партійного й фракційного поділу, щонайменше зацікавлений у тому, аби його власний політичний портрет малювали на тлі попередньої Ради, — надто суперечливою чи й компрометуючою була її історія й діяльність. І все ж варто зупинитися й оглянутися.
Парламент VI скликання був обраний на позачергових виборах: улітку 2007 року V Рада була розпущена Указом Президента В. Ющенка. Причина — дворічна політична криза. Врешті, “Наша Україна” і БЮТ не набрали парламентської більшості, бо виборам передувала піврічна війна їхніх лідерів — Ющенка й Тимошенко.
Націонал-демократи вибори 2007-го виграли з мізерною перевагою в 3 мандати. Утворена коаліція НУНС і БЮТ, по суті, так і не запрацювала, бо війна президента і прем’єра тривала. Результат — перемога регіоналів на чолі з В. Януковичем на президентських виборах у січні 2010 року й прихід їхнього режиму до влади. І в Раді — теж.
Ось основні віхи діяльності новоспочилої Верховної Ради: скасовано зміни до Конституції, ухвалені в грудні 2004 року. Депутатам дозволено змінювати фракції, які привели їх у парламент, голосувати чужими картками.
Верховна Рада з вищого і єдиного органу законодавчої влади держави перетворилася на придаток до Адміністрації Президента і навіть Уряду. Це було названо “консолідацією” — і ось плоди діяльності: ратифікація Харківських угод про продовження перебування на території України, в Криму Чорноморського флоту Росії ще на 25 років. Податковий кодекс, який завдав удару підприємництву, малому й середньому бізнесу. Майже скасовано пільги багатьом категоріям населення, зокрема чорнобильцям. Пенсійна реформа, головним пунктом якої стало підвищення пенсійного віку на 5 років для жінок. Ухвалення мовного закону, розробленого регіоналами Колесніченком і Ківаловим, який є відкритим наступом на державну українську мову…
Опозиційна еліта, яка збереглася у складі VII скликання, кількісно майже дорівнює партійному ядру регіонів. Обличчя і діяння тих й інших народові відомі, тож уся увага нині прикута до фракції партії “Свобода”, на неї покладаються й надії не лише українського заходу, а й сходу та центру. Свободівці діяли в очікуваному ключі: билися, блокували трибуну та президію, виламали двері, спиляли частину паркану, який не вдалося зруйнувати афганцям та А. Парубію, вимагали, щоб усі депутати голосували тільки особисто.
Регіонали зрозуміли, що їм протистоїть міцна когорта, але їхня кількісна перевага — 210 депутатів плюс комуністи та частина позафракційних, дозволила легко підсадити на посаду голови Верховної Ради колишнього мера Донецька і міністра, 66-річного Володимира Рибака (“за” 250 голосів). Першим заступником спікера обраний комуніст Ігор Калетник, заступником — депутат від “Свободи” Руслан Кошулинський.
13 грудня Рада віддала 252 голоси за призначення главою Уряду 65-річного Миколу Азарова, кандидатуру якого подав президент Янукович. Опозиційні фракції не голосували.
18 грудня, як було обіцяно, імена голів парламентських комітетів не назвали — не дійшли згоди. Попрацювавши не більше як півтори години, нардепи вирішили зібратися 25 грудня — після візиту Святого Миколая на українську землю та обіцяного давніми інками кінця світу, якого деякі легковіри очікують 21 грудня.
Найвірогідніше — в очікуванні результатів візиту В. Януковича до Москви, який було враз скасовано. Найцікавішим з цього приводу був виступ Олега Тягнибока:
“Нас усіх надзвичайно турбує сьогоднішня поїздка Президента України Віктора Януковича до Москви, адже українське суспільство зовсім не володіє ситуацією, які наміри у нашого Президента. Чи хочуть щось підписувати, якісь нормативні акти, чи хочуть про щось домовлятися. Найгірше, що українське суспільство впродовж останніх багатьох років просто позбавлене такої можливості — володіти інформацією про міжнародні договори і суть тих міжнародних договорів.
Нам розказують про якийсь певний економічний зиск від Митного союзу, але ми всі прекрасно розуміємо, що цей економічний зиск є надзвичайно сумнівним. Російська Федерація, окрім якихось економічних преференцій і намагань позитивно вирішити свої особисті проблеми, має ще й дуже серйозні і великі політичні амбіції. Адже впродовж останнього часу ми бачимо, як вони тут намагаються через Російську Православну Церкву “строїть Русскій мір”. Ми бачимо, як вони совітизують українську освіту. Ми бачимо, як відбувається окупація національного інформаційного простору. Ми бачимо, як російський бізнес за ласий шматочок має стратегічні підприємства української держави, той же таки “Турбоатом”, ту ж таки українську газотранспортну систему, Одеський припортовий завод чи “Українську залізницю”. Зрештою, українська земля так само потрапляє в сфери впливу російського бізнесу. І все це може бути втратою стратегічних підприємств і землі у випадку входження України до надзвичайно сумнівного Митного союзу. (…)
Вступ до Митного союзу дасть зиск винятково олігархам, які є сьогодні приватними власниками багатьох стратегічних підприємств, зокрема підприємств металургійної і коксохімічної промисловості, для якої і потрібні, очевидно, певні преференції з боку Росії і з боку Митного союзу. Але цікаво, що саме ці олігархи вже давним-давно разом зі своїми родинами вступили до Європейського Союзу, тому що вони туди переводять кошти, тому що вони там уже мають свої маєтки, вони вкладають ті кошти, які зароблені тут, в Україні, десь далеко в Європі. А нам розказують про необхідність входження до Митного союзу!
Крім того, ми повинні розуміти, і це вже історично підтверджено, що будь-який договір, який укладається з Росією — це просто дорога з одностороннім рухом у минуле. Умови Росія завжди ставить однаковісінькі не тільки щодо України, а й щодо будь-якої іншої країни, з якою вона намагається співпрацювати. Те, що вимагає Росія, має бути виконано безумовно, швидко і однозначно, а те, чого добивається інший партнер, це має бути безумовне виконання всіх вимог Російської Федерації.
Через те ми усвідомлюємо, що цей псевдоекономічний союз, який мав би “принести рай для України”, це просто мильна бульбашка, яка формується для того, аби Російська імперія знову відроджувалася. Цей шлях — у новий-старий Радянський Союз. Ми протестуємо проти цього, усвідомлюючи, що приєднання до Митного союзу раз і назавжди унеможливить повноцінну інтеграцію України до Європи, до європейських структур.
Шановні колеги депутати, я би хотів вам усім нагадати, що в нас існує у державі Закон “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України”, і однією з засад зовнішньої політики, згідно з цим Законом, є, цитую: “Забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі”. Це є Закон України, через те порушувати цей закон, як і багато інших, неприпустимо”.
…Поруч із будівлею під скляним куполом, яку українські гумористи називають по-різному, хтось із киян зліпив кумедного сніговика — чи то делегуючи його до парламенту, чи то натякаючи народним депутатам, що все тимчасове тане й розточується під весняним сонцем. Утім, сподіваємося, що дії законотворців Верховної Ради VII скликання увиразняться значно раніше, незалежно від сезону. Адже, як зауважив один із представників нинішнього парламенту, ставки дуже високі.

Вл. кор.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment